Справа №2-317

                                             2009р.    

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

  „21” травня 2009 року   Шевченківський районний суд м. Львова  

в складі :  головуючого  -  судді        Кавацюка В.І.

                   при  секретарі                    Нор Н.В., Юрчишин О.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи – ЗАТ „Сьогодні Мультімедіа” про захист честі,  гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

   У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, в якому з урахуванням уточнень та доповнень, які були викладені в позовних заявах від 24 вересня 2008 року та 02 березня 2009 року, просить постановити рішення, яким визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують честь та гідність, відомості, поширені ОСОБА_2 в заявах від 18 травня 2007 року та 22 червня 2007 року,  зобов’язати ОСОБА_2 шляхом публікації в газеті „Сегодня” спростувати поширені нею недостовірні відомості, що він вимагав переписати підприємство, погрожував їй, її близьким та працівникам фірми фізичною розправою, а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь 500 000,00 гривень у відшкодування моральної шкоди.  

   Як на підставу своїх вимог зазначав про те, що він займається підприємницькою діяльністю та 21 травня 2007 року в телефонній розмові з керівником фірми „Екстрема” ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) останнім була призначена йому зустріч на 23 травня 2007 року у м. Львові з менеджером цієї фірми ОСОБА_4, з яким була досягнута домовленість про час та місце зустрічі, а саме в 14.00 год. біля центрального входу в готель „Жорж”.

   23 травня 2007 року замість ОСОБА_4, який повідомив по телефону, що він вже під’їджає, до нього підійшли троє осіб у цивільному одязі, і, представившись працівниками міліції, силоміць відвезли його в ЛМУ УМВСУ у Львівській області. Там начальник відділу розшуку на прізвище ОСОБА_5 повідомив, що він затриманий  на підставі заяви гр. ОСОБА_6, який є керівником львівської „Екстреми” і який зазначив, що він, ОСОБА_1, причетний до скоєння якогось злочину. Відпустили його лише після 20.00 год., але вже з Галицького РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області, куди відвезли для дачі пояснень дізнавачу ОСОБА_7 Остання опитавши його, склала якийсь документ, який він підписав, заявила, що до нього немає ніяких питань і він може бути вільний.

   Враховуючи ці події, ним, позивачем, з травня 2007 року велося листування з Службою безпеки України та ГУ МВСУ у Львівській області, яке було спрямоване на оскарження дій посадових осіб органів міліції. В результаті цього йому були надані документально підтверджені дані, котрі свідчили про наявність звернень ОСОБА_2 до Управління Служби безпеки України у Львівській області, в яких вона надала завідомо  неправдиве повідомлення про вчинення злочину. ОСОБА_2 є його, позивача, колишньою дружиною, вони з нею розлучилися в 2003 році, проживають окремо, жодних стосунків не підтримують, а ОСОБА_6, який згадувався раніше, є її сином від першого шлюбу.

   Згідно повідомлення СБУ від 15.11.2007 року №22/4/Ж-5033/5 ОСОБА_2 зверталась 18 травня 2007 року в УСБУ у Львівській області із заявою, в якій безпідставно звинуватила його, ОСОБА_1, у вчиненні рейдерства та розбійних нападів, вимаганні переписати підприємство, погрожуючи при цьому їй, її близьким (в тому числі і його дітям) та працівникам фірми фізичною розправою, тобто у вчинені дій, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. А враховуючи ту обставину, що заява стосовно нібито протиправних дій з його боку була скерована в УСБУ у Львівській області, то ОСОБА_2, на його думку, ставила собі за мету притягнути його до відповідальності за вчинення злочину, який несе загрозу національній безпеці України.

   Отримані ним копії матеріалів розгляду звернення ОСОБА_2 від 18 травня 2007 року свідчать про те, що в подальшому це звернення було скеровано спецпідрозділом УСБУ у Львівській області з №14/Ж-353/13 від 24.05.2007 року до ГУ МВСУ у Львівській області, співробітниками якого, після проведення його ретельної перевірки, відмовлено у відкритті провадження, як кримінального, так і адміністративного.

   Однак, рішення органів міліції не влаштувало ОСОБА_2 і вона 22 червня 2007 року знову звернулась до УСБУ у Львівській області із заявою (№Ж-463 від 22.06.2007 року) відносно нього, ОСОБА_1 Проте, з невідомих причин, це звернення керівництвом СБУ йому не було надано для ознайомлення.

   Поширені відповідачем ОСОБА_2 у своїх зверненнях відомості не відповідають дійсності, є неправдивими і образливими, ганьблять його честь та гідність в очах його дітей, близьких, знайомих та партнерів по бізнесу. Останнє негативно вплинуло на його працю, звело до мінімуму контакти із бізнес партнерами, погіршило матеріальне становище. Такі звернення ОСОБА_2, на його думку, спрямовані на його компрометацію та дискредитацію серед оточення за допомогою правоохоронних структур з метою запобігти і перешкодити йому оскаржити в судовому порядку вчинені нею неправомірні дії, які пов’язані з поділом спільно нажитого майна у зв’язку з розірванням шлюбу.

   Крім цього, неправомірними діями ОСОБА_2 йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 500 000 гривень. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв’язку з приниженням честі та гідності, підриву авторитету та іміджу серед вітчизняних та іноземних партнерів. В результаті вчинених ОСОБА_2 дій його було дискредитовано перед керівництвом підприємства, в якому він працював до червня 2007 року, внаслідок чого він змушений був звільнитись з роботи і з того часу не може працевлаштуватись.  Він, позивач, є інвалідом 2 групи, потребує постійного нагляду та регулярного лікування, значні матеріальні кошти пішли на лікування нервових стресів, гіпертонічної хвороби, що значно ускладнило лікування основного захворювання і продовжило на невизначений термін процес реабілітації.

   З огляду на такі обставини, він, ОСОБА_1. вирішив звернутись в суд.

   В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали, зіславшись на обставини, які викладені в позовній заяві та доповненнях до неї від 24 вересня 2008 року та 02 березня 2009 року.

   Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні позов не визнали, покликаючись на доводи, які викладені в долученому до справи письмовому запереченні.

   Представник третьої особи - ЗАТ „Сьогодні Мультімедіа”    в судове засідання жодного разу не з’явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому порядку, та надіслав заяву з проханням розглядати справу без його участі.

   Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_9, показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані в справі докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

   Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутись до суду з позовом про захист її гідності та честі.

   Згідно з положеннями ч.ч. 1, 7 ст. 277 цього Кодексу фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

   У відповідності до положень п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також  ділової репутації фізичної та юридичної особи” №1 від 27 лютого 2009 року при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні ні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі, у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє немайнове право.

   Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної осіб.

   Як зазначено в п. 16 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки в такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронного органу судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003 (справа про поширення інформації).

   В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є колишнім подружжям, шлюб між ними було розірвано в 2003 році та від подружнього життя вони мають двоє малолітніх дітей: ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_2. 18 травня 2007 року відповідач ОСОБА_2 звернулась з письмовою заявою на ім’я начальника УСБУ у Львівській області ОСОБА_18, в якій, зокрема повідомила наступне:

   „Я, ОСОБА_19, є засновником Приватного підприємства „Портер”, яке надає послуги в сфері грального бізнесу. Підприємство зареєстроване 26.04.1999 р., Свідоцтво АОО, №700025 видане виконавчим комітетом Львівської міської ради, Ліцензія Міністерства фінансів АВ № 082807 від 27.06.2006 р., взяте на облік ДПІ Шевченківського р-ну м. Львова. Зали гральних автоматів розміщені у м. Львові та у Львівській обл.

   15.05.2007 р. приблизно об 11 год. в приміщення офісу, яке знаходиться по вул. Б.Хмельницького 137 ввірвалися троє осіб, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_20 та ОСОБА_14, прізвище мені невідоме. ОСОБА_1 колишній чоловік з яким я розлучилась у 2003р. Вони в брутальній формі почали вимагати переписати підприємство ОСОБА_1 у нотаріуса, в іншому випадку не дадуть працювати. При поясненні, що майнові питання з колишнім чоловіком ми будемо вирішувати у судовому порядку, почали погрожувати фізичною розправою над моїми близькими та працівниками, а саме синами ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_5  Також доводжу до Вашого відома, що 05 березня цього року на головного бухгалтера підприємства ОСОБА_21 було здійснено розбійний напад трьома невідомими особами, після чого вона була госпіталізована у нейрохірургічне відділення лікарні швидкої допомоги м. Львова. Відкрита кримінальна справа у Залізничному райвідділі м. Львова. Син головного бухгалтера ОСОБА_22 працює директором Львівської філії фірми „Екстрема”. 16.05.2007р. та 18.05.2007р. були здійснені розбійні напади на зали філії по вул. Городоцькій 113, Круп’ярській 1 та Куліша 25. При цьому через працівників залу, після того як їх побили, передали що якщо я не віддам фірму то вони всіх знищать. Прошу прийняти міри стосовно осіб, які здійснюють рейдерські та розбійні напади відносно моєї фірми та мене особисто.”

Вказана заява була зареєстрована секретаріатом УСБУ   у Львівській області 18.05.2007 р. за №Ж-353 та 24 травня 2007 року листом №14/Ж-353/13 начальника спецпідрозділу БКОЗ УСБУ у Львівській області ОСОБА_23 скерована за належністю для розгляду та прийняття рішення в ГУБОЗ ГУ МВС України у Львівській області. 15 червня 2007 року заява ОСОБА_2 з ГУБОЗ ГУ МВС України у Львівській області була направлена для прийняття рішення в ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, а останнє в своє чергу 19 червня 2007 року скерувало її для розгляду та прийняття рішення згідно ст. 97 КПК України в Шевченківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області. В подальшому дана заява ОСОБА_2 працівниками цього райвідділу міліції належним чином перевірена не була, будь-якого рішення у відповідності до ст.ст.97 - 98 КПК України по ній прийнято не було, жодна особа опитана не була та оперуповноваженим СКР вказаного райвідділу ОСОБА_24 складено висновок про припинення розгляду матеріалів, в якому зазначено, що опитати ОСОБА_2 по суті заяви не видалось можливим, оскільки на виклики вона не з’являлась, і що в подальшому в телефонній розмові вона повідомила, що всі непорозуміння зі своїм колишнім чоловіком вирішила і жодних претензій не має. Даний висновок було погоджено начальником СКР ОСОБА_25 і затверджено в.о. начальника даного райвідділу міліції ОСОБА_26

   В судовому засіданні також встановлено, що 22 червня 2007 року відповідач ОСОБА_2 повторно звернулась з заявою на ім’я начальника УСБУ у Львівській області ОСОБА_18, в якій, крім фактів, які вона зазначала в заяві від 18 травня 2007 року, вказала про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_20, які погрожують їй і її сім’ї розправою, діють під керівництвом працівника СБУ ОСОБА_27, що 14 червня 2007 року було вчинено напад на сина головного бухгалтера, якого жорстоко побили і він перебуває на лікуванні в нейрохірургічному відділенні лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова. Крім цього, в даній заяві повідомила про те, що впродовж останніх двох тижнів на її мобільний і робочий телефони дзвонять невідомі особи з шантажем та погрозами розправи над її дітьми.  Дана заява була зареєстрована 22.06.2007 р. за №Ж-363 та в подальшому скерована для розгляду в Управління внутрішньої безпеки СБ України.  

   Вищевказані  обставини підтверджуються поясненнями позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_2, яка підтвердила факт написання заяв від 18 травня 2007 року та 22 червня 2007 року, її представника ОСОБА_9О, долученими до справи копіями матеріалів звернення ОСОБА_2 від 18 травня 2007 року, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, та копіями матеріалів звернення ОСОБА_2 від 22 червня 2007 року.

  Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що обставини події,   яка мала місце 15 травня 2007 року в приміщенні офісу приватного підприємства „Портер” на вул. Б.Хмельницького,137 в м. Львові, в дійсності мали місце. Зокрема, її колишній чоловік ОСОБА_1, прибувши в офіс, оголосив себе директором підприємства і повідомив, що ОСОБА_13 він вже звільнив з цієї посади, а особи, з якими він прибув, повідомили, що вона повинна їхати до нотаріуса і переоформити на ОСОБА_1 підприємство „Портер”. Очевидцями вказаних події від 15 травня 2007 року були працівники підприємства: секретар Хом’як Н.О., директор ОСОБА_13, менеджери ОСОБА_10 і ОСОБА_14, головний бухгалтер ОСОБА_21, ОСОБА_15, її син ОСОБА_6, а пізніше приїхав керівник охоронної фірми „Юніма” ОСОБА_12 зі своїми працівниками. Крім цього, за півтора місяця до вказаних подій мав місце випадок, коли було вчинено напад трьома невідомими особами на головного бухгалтера підприємства ОСОБА_21, яку жорстоко побили і вона змушена була лікуватись в нейрохірургічному відділенні. 16 травня 2007 року ОСОБА_1 приходив і дзвонив у вхідні двері квартири, вона, ОСОБА_2, його дуже злякалась і близько тижня змушена була проживати у своїх знайомих. У зв’язку цим вона вирішила звернутись до правоохоронних органів та писала заяви від 18 травня 2007 року і 22 червня 2007 року. Метою написання цих заяв було прагнення захистити себе та своїх близьких від протиправних дій з боку колишнього чоловіка ОСОБА_1 та осіб, які йому допомагали у вчиненні протиправних дій. Свою заяву вона вирішила написати саме в УСБУ у Львівській області з тих мотивів, що вважала дану установу найнадійнішою правоохоронною структурою. Про те, що в подальшому заява від 18 травня 2007 року була скерована на розгляд Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області вона, ОСОБА_2, не знала, жодних викликів з цього райвідділу міліції не отримувала та дізналась про це лише під час розгляду даної справи в суді.  

   Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що станом на 15 травня 2007 року він працював менеджером ПП „Портер”, засновником якого була ОСОБА_2 Вищевказаного дня, коли він перебував на робочому місці, в офіс фірми прийшов ОСОБА_1 з трьома особами. ОСОБА_1 поводив себе в грубій формі, зайшов з двома особами в кабінет до ОСОБА_2, а коли в цей кабінет зайшов він, ОСОБА_10, то вказані особи наказали йому вийти. Він бачив, що ОСОБА_2 була дуже схвильована та пізніше повідомила, що її колишній чоловік під погрозою хоче забрати фірму „Портер”. Коли він зайшов в свій кабінет, то до нього зайшла невідома особа, яка сказала, що він і інші працівники більше не працюють у фірмі „Портер”. Під час перебування в офісі 15 травня 2007 року ОСОБА_1 також заявляв, що тепер він є директором підприємства, що він всіх звільняє і відтепер будуть працювати його люди.  Пізніше в його кабінет зайшла інша особа, яка наказала всім покинути приміщення і він разом з іншими вийшов зі свого кабінету.

   З показань свідка ОСОБА_11, яка працює офіс-менеджером ПП „Портер”, вбачається, що 15 травня 2007 року в приймальню офісу цього підприємства зайшов ОСОБА_1, з ним були ОСОБА_20, який раніше працював на посаді заступника директора, та особа на ім’я  ОСОБА_14. Вказані особи повідомили, що буде мінятись керівництво фірми, а ОСОБА_20 став вимагати в неї списки всіх працівників. При цьому виникла ситуація, коли ОСОБА_20 вчинив напад на виконавчого директора підприємства ОСОБА_6 і кинув його на підлогу. Події того дня виглядали як силовий захват підприємства. Після 15 травня 2007 року в офіс підприємства неодноразово телефонували невідомі, які просили до телефону ОСОБА_2, а пізніше повідомляли, що останній буде „погано”. Через 2-3 дні після подій 15 травня 2007 року в офісі була змінена охорона та такі функції стали виконувати працівники відділу державної служби охорони.

   Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні, зокрема, показав, що він є директором охоронної фірми „Юніма”, як станом на травень 2007 року мала договір на здійснення охоронної діяльності з ПП „Портер”. 15 травня 2007 року приблизно о 11.00 год. до нього зателефонував директор вказаного підприємства ОСОБА_13, який пояснив, що в офіс підприємства прибула група осіб на чолі з ОСОБА_1, які заблокували роботу і ОСОБА_1 оголосив себе директором ПП „Портер”. Коли він, ОСОБА_12, з трьома своїми працівниками прибув на дане підприємство, то побачив, що на вході в офіс стоїть невідомий, який став з’ясовувати куди він, ОСОБА_12, йде.  Потім він побачив ОСОБА_2, яка плакала і тряслася, а також побачив ОСОБА_1, який сидів за столом директора. В приміщенні бухгалтерії знаходився ще один невідомий мужчина, а в іншій кімнаті також був невідомий. ОСОБА_1 сказав, що він приїхав забрати фірму собі і всі працівники повинні виконувати його вказівки. Обстановка в офісі була напружена, нервозна  та ОСОБА_1 з невідомими особами перебував в приміщені офісу приблизно до 16.00 год. В подальшому договір між фірмами „Юніма” і „Портер” був розірваний, а охоронні функції стали здійснювати працівники відділу державної служби охорони.  

   Зазначені обставини підтверджуються також показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15

    Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечив тієї обставини, що 15 травня 2007 року він дійсно приходив в офіс приватного підприємства „Портер”, який розташований на вул. Б.Хмельницького, 137 в м. Львові, однак метою його приходу було те, що він мав намір поговорити зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 стосовно поділу спільного майна подружжя, і зокрема, щодо розподілу приватного підприємства „Портер”. По дорозі в офіс він зустрів своїх знайомих на ім’я ОСОБА_13 і ОСОБА_14, яких попросив піти з ним. Вказані особи були присутні при його розмові в приміщенні офісу з ОСОБА_2, однак в зміст розмови не втручались.

   Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи вищезазначені норми матеріального права і роз’яснення  Пленуму Верховного Суду України, суд приходить до висновку, що звернення відповідача ОСОБА_2 від 18 травня 2007 року та 22 червня 2007 року до правоохоронного органу – Управління Служби безпеки України у Львівській області про захист своїх прав від неправомірних дій не може вважатись поширенням неправдивих відомостей осіб, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв’язку з його безпідставністю.

   Доводи позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_8 в підтримання позовних вимог є непереконливими, вони спростовуються зібраними у справі доказами та тому такі доводи суд не може покласти в основу свого рішення і задовольнити позов.

   Відтак суд вважає, що з позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в доход держави в розмірі, передбаченому п.„ж” ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, оскільки, крім інших вимог, він також заявив вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_2 500 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, судовий збір у відповідному розмірі не сплатив, та в судовому засіданні пояснив, що він не є інвалідом 2 групи, хоч про це вказував в позовній заяві.

   Керуючись ст.ст.3, 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215  ЦПК України, ст. ст. 16, 23, 277, 280, 297  ЦК України,  суд    

в и р і ш и в :

   У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи – ЗАТ „Сьогодні Мультімедіа” про захист честі,  гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди – відмовити у зв’язку з їх безпідставністю.

   Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в доход держави в розмірі 50000,00 грн. (п’ятдесят тисяч гривень).

   Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подання в десятиденний термін з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя                                                                              В.І.Кавацюк