Справа №489/6439/16-ц 06.04.2017 06.04.2017 06.04.2017

Провадження №22-ц/784/956/17

Єдиний унікальний номер судової справи: 489/6439/16-ц Суддя першої інстанції Кокорєв В.В.

Провадження №22-ц-784/956/17 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

з участю: представника позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок № 2 по вул. Баштанській у м. Миколаєві (далі – Спірний будинок).

Позивачка зазначала, що 14 років разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_5, відкрито та безперервно користувались Спірним будинком, а після смерті чоловіка – самостійно користується цим житлом. Проте набути право власності на це майно, в порядку спадкування, вона не може, оскільки ОСОБА_5 не оформив своє право власності на нього.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд визнати за нею право власності на Спірний будинок в порядку набувальної давності.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Вислухавши суддю–доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані докази і дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Так, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю передбачена ст. ст. 15, 16 і ч. 4 ст. 344 ЦК України (далі – ЦК), згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з таким позовом.

Відповідно до ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Набувальна давність – це такий спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин: наявність законного об'єкту володіння, добросовісність, відкритість, безперервність і 10 років володіння.

У пунктах 9, 11, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз’яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні встановити, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуте на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК).

Для встановлення, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Якщо особа знала, що майно належить іншій конкретній особі і заволоділа ним, таке заволодіння не може бути добросовісним, оскільки володілець зобов'язаний був повернути безпідставно утримуване майно власнику.

З матеріалів справи вбачається, що Спірний будинок ОСОБА_4 продав ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 4 квітня 1997 року.

Однак, ОСОБА_6 померла 25 липня 2002 року (свідоцтвом про смерть серії 1- ФП №240963), не розпорядившись своєю власністю, а спадкова справа після її смерті не заводилась.

Позивачка і ОСОБА_5 уклали шлюб 30 жовтня 2010 року (свідоцтво про шлюб серії 1- ФП №112474).

7 грудня 2005 року ОСОБА_5 подавав до Центрального районного суду м. Миколаєва заяву про продовження строку прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_6, в тому числі щодо Спірного будинку, проте судового рішення за цим позовом суду не надано.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2007 року встановлено факт належності померлій ОСОБА_6 правовстановлюючих документів: договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та зазначеного вище договору купівлі-продажу Спірного будинку.

ОСОБА_5 помер 7 жовтня 2014 року (свідоцтво про смерть серії 1-ФП №215345). Після його смерті заведена спадкова справа.

Заповітом від 24 вересня 2012 року ОСОБА_5 заповів всі грошові вклади, що зберігаються в будь-яких банках, та все інше майно позивачці та своїм дітям: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у рівних частках (кожному по ?).

Викладене свідчить, що право власності на Спірний будинок позивачка може набути лише в порядку спадкування за правовими нормами ЦК УРСР та Глави шостої ЦК (Спадкове право), але аж ніяк в порядку набувальної давності.

Крім того, оскільки ОСОБА_5 заповів все своє майно, крім позивачки, ще й ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, то саме ці особи та Держава (в силу ст.ст. 550, 555 ЦК УРСР) повинні бути відповідачами у даній справі, а не ОСОБА_4, який ніколи не заперечував перехід права власності на Спірний будинок до ОСОБА_6

Правильно встановивши зазначені обставини справи та вірно застосувавши до них указані норми матеріального права, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову через його безпідставність.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до іншого розуміння співвідношення між набувальною давністю і правом спадкування нерухомого майна, висновки місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий В.І. Козаченко

Судді: Л.М. Прокопчук   

ОСОБА_10