ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/179/16-ц р.

2/622/54/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2017 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Шабас О.С.,

при секретарі Бойко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2016 року ОСОБА_1 звернулася до Золочівського районного суду Харківської області із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2, зареєстрований 14 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 99, а також поділити спільне майно, набуте за час шлюбу, укладеного між нею та ОСОБА_2, виділивши їй 1/2 частку та визнавши за нею та за ОСОБА_2 право приватної власності по 1/2 частці на домоволодіння за адресою: вул. Семафорна, 4а, с. Феськи Золочівського району Харківської області.

Свої вимоги мотивує тим, що з 14 жовтня 2006 року вони перебувають у зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції шлюбі, актовий запис № 99. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя подружжя не склалося, оскільки між ними постійно виникають конфлікти, кожний має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Сторони шлюбні відносини не підтримують, кожен проживає окремо більше 1 року. Позивач вважає, що подальше збереження шлюбу, примирення та спільне проживання неможливе.

Крім того, сторони не дійшли згоди щодо розподілу спільно нажитого майна. Як зазначає позивач, за час проживання у шлюбі подружжям було набуто незакінчений будівництвом об’єкт нерухомого майна - будинок № 4а на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2007 року за адресою: вул. Семафорна, с. Феськи Золочівського району Харківської області. Зазначене майно зареєстровано за відповідачем.

В судове засідання позивач не з’явилася, через канцелярію суду подала заяву, в якій  позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що відповідачем не було надано заяви про розгляд справи за його відсутності, судом було прийнято рішення про заочний розгляд справи, на підставі наявних у справі доказів, проти чого позивач не заперечував.

Щодо вимог про розірвання шлюбу, суд,  дослідивши матеріали справи,  встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

14 жовтня 2006 року  між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, про що того ж дня Відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції шлюбі в книзі реєстрації шлюбів вчинено актовий запис № 99 та видано відповідне свідоцтво серії 1-ВЛ №039207. Після реєстрації шлюбу подружжя обрало спільне прізвище - Антонян.

За час спільного проживання через  взаємовідносини сторін, що склалися, враховуючи втрату ними  почуття любові та поваги одне до одного, припинення фактичних шлюбно-сімейних відносин та небажання їх поновлення, збереження сім'ї стало неможливим. Спільне господарство не ведеться, сторони проживають окремо. Спір стосовно проживання дитини наразі відсутній.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи викладене, та з огляду на те, що ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить її інтересам, а тому позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Щодо вимог про розподіл майна подружжя суд виходить з наступного.

Згідно договору купівлі-продажу від 31.10.2007 року, посвідченого державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області, реєстровий №3214, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.02.2010 року № 25432637, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 будинок незавершеного будівництва готовністю 52% № 4а по вул. Семафорна у с. Феськи Золочівського району Харківської області

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України та Сімейного Кодексу України, додатково Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об’єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об’єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об’єкт будівництва» (статті 876, 877, 879–881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва) – це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб’єктивних майнових, а також зобов’язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб’єктивних цивільних прав стосовно об’єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст.ст. 60, 61, 70 СК України будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відтак Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об’єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об’єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року та від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, що є тотожними за виниклими правовідносинами із даної цивільною справою, в зв’язку з чим суд дійшов висновку про можливість застосування вказаної правової позиції у даній цивільній справі.

Відтак судом встановлено, що під час шлюбу подружжя Антонян на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2007 р., посвідченого державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області, реєстровий №3214 набуло у власність будинок незавершеного будівництва готовністю 52% № 4а по вул. Семафорна у с. Феськи Золочівського району Харківської області, згідно положень ст. ст. 60, 61 СК України. Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, що належить кожному з них в рівних частках виходячи з презумпції рівності часток відповідно до положень ч. 1, 2 ст.70 СК України. Доказів необхідності відступити від засад рівності часток суду не надано, як і не надано доказів придбання вказаного майна відповідачем у особисту власність не на кошти подружжя.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, про обґрунтованість позовних вимог про поділ майна подружжя, таким чином права ОСОБА_1 підлягають захисту у обраний нею спосіб, що відповідає допущеному порушенню.

Керуючись вказаними положеннями матеріального закону та положеннями та ст., ст. 10,11, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

2. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 14 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 99 - розірвати.

3. В порядку поділу майна подружжя припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на житловий будинок №4а, господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по вулиці Семафорна, у с. Феськи, Золочівського району Харківської області, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу від 31.10.2007 року, посвідчений державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_6, реєстровий №3214).

4. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку №4а, господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по вулиці Семафорна, у с. Феськи, Золочівського району Харківської області; 1/2 частину цього житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами залишити у власності ОСОБА_2.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Золочівський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду в десятиденний термін з дня отримання копії рішення.

Суддя О. С.Шабас