ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 року м. Київ К/800/23127/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року по справі № 817/46/16 за позовом ОСОБА_3 до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування вимоги та рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.01.2016 року №Ф0000201702 на суму 217708,49 грн., рішення від 05.01.2016 року №0000211702 про застосування штрафних санкцій на суму 23315,80 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.06.2008 року позивач зареєстрований Здолбунівським районним управлінням юстиції у Рівненській області як самозайнята особа.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку, виданого позивачу, останній з 01.01.2012 року перейшлов на спрощену систему податку із застосуванням ставки єдиного податку 5% група 3 за видами діяльності: оптова торгівля: 46.63; 46.71; 46.90; 46.73.

Судами встановлено, що позивач в межах своєї господарської діяльності здійснював реалізацію кам'яного вугілля, придбаного у ВП Шахтоуправління «Нововолинське» ДП «Волиньвугілля» на підставі договору купівлі-продажу вугілля в 2012 році №32 від 11.01.2012 року, накладних на відпуск вугілля.

Факт реалізації кам'яного вугілля підтверджується також актом перевірки: «Проведеною перевіркою встановлено реалізацію вугілля кам'яного в четвертому кварталі 2012 року, а саме: 13.12.2012 року згідно накладної №27, реалізовано 127 тон вугілля для КЗ Володимирецька ЦРЛ на загальну суму 99060,00 грн.».

31.07.2015 року позивачем подано до податкового органу ліквідаційну податкову декларацію платника єдиного податку-фізичної особи, у зв'язку з чим в Єдиний державний реєстр внесено запис щодо рішення про припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до КВЕД позивач у звітному періоді здійснював такі види підприємницької діяльності: 46.63 Оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням; 46.71 Оптова торгівля паливом; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 51.51.0 Оптова торгівля паливом

На підставі наказу №220 від 31.08.2015 року та направлення №109 від 31.07.2015 року посадовими особами Здолбунівської ОДПІ в період з 31.07.2015 року по 03.08.2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.04.2012 року по 31.07.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 0.01.2011 року по 31.07.2015 року, за результатами якої складено акт №378/17-2243019321 від 10.08.2015 року.

Зміст акту перевірки свідчить, що під час проведення перевірки встановлено, що відповідно до абз.5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 ст.298 Податкового кодексу України позивач зобов'язаний перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, у зв'язку із здійсненням виду діяльності - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, КВЕД 46.71, який не дає права застосовувати спрощену систему оподаткування.

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем, зокрема, п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»: не нараховано єдиного соціального внеску в сумі 217708,49 грн., в т.ч. за 2013 рік - 81193,84 грн., за 2014 рік - 86219,78 грн., за 2015 рік - 50294,87 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску №Ф-0000201702 від 05.01.2016 року в сумі 217708,49 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000211702 від 05.01.2016 року.

Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 291.2 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У відповідності до пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення.

Статтею 1 Гірничого закону України визначено, що корисні копалини - природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.

Згідно з підпунктом 14.1.91 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України корисні копалини - природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки.

Пунктом 3.10 глави 3 Класифікатору корисних копалин ДК 008:2007, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 357 від 12.12.2007 року, визначено, що корисні копалини - це природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, придатні для промислового використання. Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин державного та місцевого значення визначає Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Відповідно до пункту 3.18 глави 3 зазначеного Класифікатору, до твердих горючих корисних копалин відносяться скупчення в осадових породах метаморфізованих змертвілих рослин (вугілля) або змертвілих і неповністю розкладених болотних рослин під впливом біохімічних процесів за умов підвищеної вологості і нестачі кисню (торф).

Главою 5 встановлений класифікатор корисних копалин, де кам'яному вугіллю встановлений код об'єкта класифікації 13 003 000, а антрациту - 13 001 000.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року №827 затверджено «Перелік корисних копалин загальнодержавного значення» та «Перелік корисних копалин місцевого значення», відповідно до яких до корисних копалин загальнодержавного значення відноситься, серед іншого, кам'яне вугілля та антрацит.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку, що кам'яне вугілля, реалізацію якого здійснював позивач, відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення, а тому норми податкового законодавства не дозволяють здійснювати торгівлю кам'яним вугіллям, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування.

В силу вимог пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Колегія судів погоджується з висновками судів про те, що позивач, реалізовуючи в 2012 році кам'яне вугілля, втратив право на застосування пільги по єдиному соціальному внеску, так як повинен був сплачувати єдиний соціальний внесок з фактично отриманого чистого доходу на загальній системі оподаткування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, що застосовується у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2464).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 11 статті 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Частина 1 статті 19 Конституції України гарантує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року по справі № 817/46/16 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підпис Приходько І.В.

підпис Юрченко В.П.