ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322
РІШЕННЯ
Іменем України
07.10.2009 | Справа №2-27/3496.1-2009 |
За позовом ТОВ «Татнафта – Крим», м. Севастополь, вул.. Велика Морська, 4.
До відповідача Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, м. Феодосія, вул.. Геологічна, 2.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору –
1) ТОВ «Татнефть – Укрнефтепродукт», м. Київ, вул.. Набережно – Лугова, 9,
2)ТОВ «Тирас – АРС», 01030, м. Київ, вул.. Чапаєва, 10
3) ТОВ «Фактор Ексім», 01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, 11
4) Державне підприємство «Придніпровська залізниця», 49038, м. Дніпропетровськ, вул.. К. Маркса, 108.
про стягнення 29914,70 грн.
Суддя Н.В.Воронцова
При секретарі Пономаренко Н. О.
представники:
Від позивача – Свірідова, дор. у справі.
Від відповідача – Сікіраж, дор. у справі.
Від третіх осіб № 1-3 – не з’явився.
Від третьої особи №4 - Мотова, дор. у справі.
Сутність спору:
Позивач звернувся до Господарського суд АРК із позовною заявою до відповідачів про стягнення 29914,70 грн. нестачі.
Рішенням ГС АР Крим від 27.11. – 12.12.2008 р. по справі №2-2/10090-2008 у позові було відмовлено у повному обсязі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р. апеляційна скарга ТОВ «Татнафта – Крим» була залишена без задоволення, а рішення ГС АР Крим від 27.11. – 12.12.2008 р. по справі №2-2/10090-2008 було залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2009 р. касаційну скаргу ТОВ «Татнафта – Крим» було задоволено частково, рішення ГС АРК від 27.11. – 12.12.2008 р. і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 р. по справі №2-2/10090-2008 було скасовано, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим, яка доручена судді ГС АР Крим Воронцової Н. В. з привласнення їй №2-27/3496.1 -2009.
Ухвалю від 06.07.2009 р справу було прийнято до розгляду суддею ГС АР Крим Воронцовою Н. В.
У Постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2009 р. було зазначено, що попередніми судовими інстанціями не надано юридичної оцінки тому, яким чином вантаж було передано перевізнику 19.05.2008 р., а акти приймання - передачі №К95 вантажу ТОВ «Татнефть – Укрнефтепродукт» позивачу по справі було підписано 20.05.2008 р. та відповідно 21.05.2008 р. переданий перевізнику вантаж, що був прийнятий позивачем 22.05.2008 р.
Відповідно до ст. 111 – 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Позивач у поясненнях по справі повідомив про те, що відповідач, як вантажовідправник по договору перевезення, є суб’єктом господарювання, який виступає в договорі перевезення вантажу, від свого імені забовязується надати перевозчику для перевезення вантаж разом зі всіма документами і несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних у накладної. У виконання договору перевезення вагоно – цистерни прибули справ ними з непошкодженими запорно – пломбувальними засобами, що є достатнім доказом виконання залізною дорогою, як перевізником, своїх обов’язків по договору перевезення. При таких обставинах, позивач вважає, що відповідальність за нестачу вантажу покладається на вантажовідправника – відповідача по справі.
Відповідач у доповненнях до відзиву на позовну заяву повідомив про те, що у графі 2 залізничних накладних №№ 45210218, 45210162 відсутня належна відмітка про видачу вантажу перевізником одержувачу. З моменту видачі вантажу і відповідного про це документального підтвердження припиняється відповідальність перевізника за збереження вантажу, починається перебіг строку позовної давності. На підставі вказаного, відповідач вважає, що між позивачем і відповідачем відсутнє укладення договору перевезення вантажу, також недоведене позивачем належне виконання договору перевезення вантажу перевізником. Також повідомив про те, що вважає, що стягувана сума у розмірі 29914,70 грн. за своєю правовою природою та у розумінні ст.. 22 ЦК України не є збитками.
На підставі викладеного просить у позові відмовити.
Також відповідачем було заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – 1. ТОВ «Тирас – АРС», ( 01030, м. Київ, вул.. Чапаєва, 10 ); 2. ТОВ «Фактор Ексім», ( 01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, 11 ). Вказане обґрунтовує тим, що дані підприємства були в момент поставки власниками спірної партії нафтопродуктів.
Суд дійшов висновку вказане клопотання задовольнити та залучив вказаних осіб до участі у справі, як третіх осіб, які не заявляють с самостійних вимог на предмет спору №2 і №3.
Позивач у додаткових поясненнях повідомив про те, що належним доказом наявності нестачі є акт приймання нафтопродуктів по кількості по формі 5 –НП ( акти №66 від 21.05.2008 р. і №67 від 23.05.2008 р. ).
Відповідач у доповненнях до відзиву на позову від 03.09.2009 р. розтлумачив характер відносин з третіми особами №2 і №3. Також повідомив про те, що Інструкцією «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», передбачено тільки складання акту за формою 5 – НП про приймання нафтопродуктів за кількістю, а акти експертизи ТПП Криму №Є – 229 від 21.05.2008 р. і №Є – 231 від 23.05.2008 р., не можуть бути взяті судом до уваги як доказ нестачі товару.
Третя особа №1 у поясненнях по справі просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою від 03.09.2009 р. строк розгляду справи було продовжено за згодою сторін.
Дослідивши матеріали справи суд ухвалою від 03.09.2009 р. залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору перевізника – Державне підприємство «Придніпровська залізниця», 49038, м. Дніпропетровськ, вул.. К. Маркса, 108.
Третя особа №2 у поясненнях по справі повідомила про те, що вважає, що нестача автомобільного бензину виникла не з вини відповідача по справі, а тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Також третя особа №2 надала суду довідку вих.. №16-09 від 16.09.2009 р., відповідно до якої третя особа №2 підтвердила, що в процесі здійснення господарської діяльності жодних господарських відносин між третьою особою №2 і третьою особою №1 щодо перевалки нафтопродуктів за договором №44 від 24.04.2008 р. не виникало.
Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач проти позовних вимог заперечував по мотивам, викладеним у відзиві на позов.
Третя особа №3 у поясненнях по справі повідомила про те, що він не має та не мав ніяких договірних або позадоговірних відносин з позивачем, тобто не мало та не має жодних цивільно - правових або господарських забовязань по відношенню до позивача. Фактичним вантажовідправником вищевказаного вантажу є відповідач по справі, саме він здійснював завантажування вагоноцестерн, тобто зливало нафтопродукти з резервуарів в такі цистерни, визначало масу вантажу та здійснювало його відправлення, за участю представника третьої особи №3, що діяв відповідно довіреності, наданої ТОВ «ВКФ 3 КОМ». Третя особа №3не має жодних претензій стосовно наданих послуг з об’єму нафтопродуктів, що знаходились на обліку та зберіганні у позивача, було списано саме ту кількість нафтопродуктів, що було завантажено у залізничні цистерни та було зазначено в залізничній накладній №45210162, а саме 144 т. 502 кг. Також третя особа №3 вважає, що складаний акт ТПП не має жодної доказової сили у вирішенні питання наявності нестачі, оскільки його складання не передбачено Інструкцією «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».
На підставі вказаного, просить у позові відмовити у повному обсязі.
Третя особа №4 у поясненнях по справі повідомила про те, що вантаж видавався позивачу в порядку ст.. 52 Статуту залізних доріг без перевірки маси та складання комерційного акту, так як прибув без ознак втрати або розкрадання. Під час видачі вантажу зауважень та претензій з боку позивача на адресу перевізника не поступало. Таким чином, договір перевезення між сторонами було виконано повністю та відповідно до вимог Закону. Також вказала на той факт, що позивачем при розрахунку суми позову невірно застосовано норма недостачі і виявлена недостача знаходиться в межах природної втрати, а значить вантаж вважається таким, що прибув без недостачі.
Справа слуханням відкладалася в порядку ст.. 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи №4, суд
встановив:
Між позивачем по справі ( Покупець ) і третьою особою №1 по справі ( ( Продавець ) було укладено договір поставки нафтопродуктів №9 від 02.01.2008 р., відповідно до п. 1.1 і п. 2.2 якого постачальник забовязався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплати нафтопродукти відповідно до умов договору та додаткових угод.
На виконання у мов даного договору між позивачем і третьою особою №1 було укладено додаткові угоди №К95 від 20.05.2008 р і №К96 від 22.05.2008 р.
При цьому судом встановлено наступне.
24.04.2008 р. між відповідачем ( Виконавець ) та третьою особою №2 ( Замовник ) було укладено договір про надання послуг з перевалки нафтопродуктів №44.
Відповідно до вказаного договору відповідач прийняв на себе забовязання про надання третьої особі №2 послуг по зберіганню та відвантаженню нафтопродуктів залізничним транспортом. Замовник в свою чергу забовязався сплатити виконавцю грошову винагороду за надані йому послуги.
При цьому 14.05.2008 р. в порт м. Феодосія прибув танкер «PANEGA» з вантажем бензину PREMIUM UNLEADED GASOLINE EURO 95.
15.05.2008 р. відповідно до Генерального акту бензин було вивантажено з борту вказаного судна в берегові резервуари виконавця в кількості 4853,248 кг.
16.05.2008 р. відповідно до акту №1/F/60508 приймання – передачі вказаного бензину компанія «MARSHELL OIL LLP» передала третій особі №2 весь вантаж вказаного бензину в фактичної кількості 4853,248 кг.
Відповідно до п. 2.2.3 вказаного договору Замовник забовязався своєчасно надати рознорядки на відвантаження нафтопродуктів.
З урахуванням вказаного, 20.05.2008 р. замовник надав виконавцю рознорядку Т – 18 на відвантаження бензину на адресу позивача по справі.
Відповідно до п. 2.2.5 вказаного договору замовник забовязався забезпечити на період відвантаження в цистерни присутність на місці завантаження свого повноваженого представника для здійснення контролю за кількістю та якістю відвантажуємих нафтопродуктів за довереністю.
21.05.2008 р. за участю повноваженого представника замовника, що діяв на підставі довереністі від 12.05.2008 р., було здійснено відвантаження вказаного автомобільного бензину. При цьому заміри бензину в кожній вагоноцистерні та опломбування вагоноцистерн також відбувавалося за безпосередньою участю представника замовника. Заперечень або зауважень щодо кількості, якості та порядку відвантаження бензину з боку представника замовника не було.
Відповідно до ст.. 6 Статуту залізниць України накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту від 21.11.2000 р. №644 На кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів). Форми бланків перевізних документів, затверджені наказом Мінтрансу від 19.11.98 N 460 "Про затвердження бланків перевізних документів".
Відповідно до ст.. ст.. 7, 9, 13, 22, 24, 37, 39 Статуту залізниць України, вказаний вантаж автомобільного бензину був прийнятий залізницею для перевезення за залізничною накладною №45210218, вагоно-цистерни №№74955816 ( запірно – пломбувальний пристрій 36518322 ), 74242660 ( запірно пломбувальний пристрій №6518315 ), 73951220 ( запірно пломбувальний пристрій №6518339 ), 74215443 ( запірно пломбувальний пристрій № 2008957 ) , 72635360 ( запірно пломбувальний пристрій №2002008945 ), загальною вагою 290797 кг., про що є відповідні відмітки у накладної.
01.06.2008 р. виконавець та замовник склали двосторонній акт звірки руху по позивачу бензину автомобільного PREMIUM EURO 95. Відповідно до відомостей цього акту, бензин, що належав замовнику, було відвантажено у повному обсязі, його залишок в резервуарах виконавця відсутній.
Також між відповідачем по справі ( Виконавець ) і ТОВ «ВКФ 3 КОМ», правонаступником якого є третя особа №3 по справі, ( Замовник ) було укладено договір перевалці нафтопродуктів №34 від 03.04.2008 р.
Відповідно до положень вказаного договору виконавець забовязався надавати послуги по зберіганню та відвантаженню нафтопродуктів залізничним транспортом, здійснювати достовірний облік прийнятих на зберігання нафтопродуктів.
На підставі вказаного договору №34, 16.05.2008 р. замовник надав виконавцю заявку на відвантаження 165 тон. бензину А – 95.
19.05.2008 р., за участю представника замовника, що діяв на підставі довіреності №36/Ф від 10.04.2008 р., було здійснено відвантаження вищевказаного автомобільного бензину, при цьому заміри бензини в кожної вагоноцістерні та опломбування вагонів здійснювалося у присутності представника замовника.
Вказаний бензин був прийнятий залізницею для перевезення за залізничною накладною №45210162 – вагоноцістерни №№79519252 ( запірно пломбувальний пристрій№5658919, №5658913 ), 72821903 ( запірно пломбувальний пристрій №5652599 ), загальною вагою 144502 кг., про що є відповідні відмітки у накладній.
24.04.2008 р. між виконавцем і замовником було складено акт №1 виконання робіт за договором про надання послуг з перевалки нафтопродуктів №34 про відвантаження 15394,47 кг. бензину.
Позивач по справі стверджує, що при прийманні вказаних нафтопродуктів за кількістю було виявлено нестачу на суму 29914,70 грн.
Відповідно до акту №66 по формі №5 -НП приймання нафтопродуктів по кількості від 21.05.2008 р. було встановлено, що фактично бензин по залізничної накладної №45210162 поступив у кількості 142966 кг. Маса вантажу визначалася об’ємно - масовим методом.
Також відповідно до акту №67 по формі №5 – НП приймання нафтопродуктів по кількості від 23.05.2008 р. було встановлено, що фактично бензин по залізничної накладної №45210218 поступив у кількості 288107 кг. Маса вантажу визначалася об’ємно - масовим методом.
Також позивачем було представлено акт експертизи №Є – 229 від 21.05.2008 р., складеним регіональним підприємством Торгово - промислової палати Криму. Відповідно до вказаного акту було встановлено, що нестача бензину по накладної №45210162 складає 1536 кг.
Також було представлено акт експертизи №Є – 231 від 23.05.2008 р., складеним регіональним підприємством Торгово - промислової палати Криму. Відповідно до вказаного акту було встановлено, що нестача бензину по накладної №45210218 складає 2690 кг.
Однак вказане суд не приймає до уваги зв’язку з наступним.
Відповідно до ст.. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до ст.. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наказом Держнафтогазпрому, Мінекономіки, Мінтрансу України, Держстандарту України. Держкомстату України від 02.04.1998 р. №81/38/101/235/122 було затверджено Інструкцію «Про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».
Відповідно до п. 1 вказаної Інструкції дана Інструкція встановлює єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій і застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, а також для громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України.
При цьому даною Інструкцією передбачено лише складання акту за формою 5 – НП про прийманя нафтопродуктів за кількістю, а тому акти експерти ТПП Криму №Є – 229 від 21.05.2008 р. та №Є – 231 від 23.05.2008 р. не беруться судом до уваги у якості належного і допустимого доказу
Відповідно до п. 4.1.3.15 вказаної Інструкції маса нафтопродукту, визначена об'ємно-масовим методом у залізничних цистернах, після зливу повинна бути звірена з масою у резервуарі.
Однак суду не надано доказів виконання вказаного пункту Інструкції, а саме: проведення звірки маси нафтопродуктів після зливу з масою в резервуарі.
Позивачем взагалі не преставлено доказів того, що вищевказана недостача не знаходиться в межах природної втрати, що відбувається під час перевезення рідких вантажів.
Необхідно зауважити на те, що відповідно до ст.. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Однак доказів складання комерційного акту суду представлено не було.
Також позивач по справі ніяким чином не пояснив суду той факт, чому вантаж бензину було передано перевізнику 19.05.2008 р., а акти приймання - передачі №К95 вантажу ТОВ «Татнефть – Укрнефтепродукт» позивачу по справі було підписано 20.05.2008 р. та відповідно 21.05.2008 р. переданий перевізнику вантаж, що був прийнятий позивачем 22.05.2008 р.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість недоотриманого товару, що складає 29914,70 грн., обґрунтовуючи правову природу стягуваної суми як збитки.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник, в даному випадку відповідач по справі.
Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок між саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.
Як вбачається з матеріалів справи стягувана сума у розмірі 29914,70 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.
В Роз’ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).
Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення та розмір збитків, заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та спричиненням збитків.
При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.
Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння збитків саме відповідачем по справі у розмірі 29914,70 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв’язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Воронцова Н.В.