ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2017 року Справа № 904/11942/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ордер серії ДП №740/000043 від 20.03.2017 р., адвокат;

від відповідача-2: ОСОБА_2, довіреність б/н від 30.12.2016 р., представник;

представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі № 904/11942/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро", м. Дніпро

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро", м. Дніпро

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек", м. Київ

про стягнення 7 709 106,14 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі № 904/11942/16 (суддя Воронько В.Д.) позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" основний борг у сумі 49 400,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" основний борг у сумі 7 252 230,95 грн., пеню у сумі 248 727,90 грн., 3% річних у сумі 26 707,13 грн., інфляційні нарахування у сумі 131 440,16 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро"витрати по сплаті судового збору у сумі 115 261,59 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" витрати по сплаті судового збору у сумі 375,00 грн.

Провадження у справі в частині солідарного стягнення основного боргу у розмірі 600,00 грн. припинено.

В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покладено на позивача.

          Рішення мотивовано порушенням відповідачем-2 умов договору поставки №1510/2016 від 15.10.2016 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, порушення ним вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629, ч.1 ст.712, ч.1 та ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України, правом позивача стягнути з відповідача-2 пеню відповідно до п.7.2 договору поставки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого зобов’язання за кожен день прострочки, а також стягнути 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

          Суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що частина зобов’язання з оплати отриманого товару відповідачем -2 виконана. На користь позивача ним було сплачено 5 914 130,00 грн. на виконання умов додаткової угоди №1 та 1 300 000,00 грн. на виконання умов додаткової угоди №2 до договору поставки №1510/2016 від 15.10.2016 року.

          Вказана обставина, на думку суду, спростовує доводи відповідача-2 щодо неукладеності договору поставки, його заперечення щодо отримання товару.

          Стягуючи заборгованість солідарно з відповідача-1 та відповідача-2, суд послався на наявність укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору поруки від 15.10.2016 року, за умовами якого відповідач-1 поручився за виконання відповідачем-2 зобов'язання за договором поставки та яким передбачено обсяг відповідальності поручителя в розмірі 50 000,00 грн.

          При розрахунку належних до стягнення сум суд врахував, що 17.01.2017 року відповідачем-1 сплачено на рахунок позивача 600 грн. Відповідно, в цій частині провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач-2 оскаржив його в апеляційному порядку.

          В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не належним чином застосував норми права, що слід було застосувати до правовідносин сторін, не з'ясував дійсні обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

          Зазначає, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача-2 щодо призначення технічної експертизи договору поруки та витребування доказів, якими відповідач-2 намагався довести підробність договору поруки від 15.10.2016 року. Вказаний договір, за твердженням скаржника, дав підставу позивачу порушити територіальну підсудність та звернутися з позовом до господарського суду Дніпропетровської області.

          Також апелянт в апеляційній скарзі посилається на недійсність договору поставки, яким позивач обґрунтовував позовні вимоги, безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача-2 про проведення почеркознавчої експертизи договору та застосування судом ч.1 ст.83 ГПК України.

          Відповідач-2 стверджує, що договір поставки уповноважена особа відповідача не підписувала, відтиск печатки підприємства не є відтиском печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек", товар підприємством не отримувався, факт поставки, на думку скаржника, належними та допустимими доказами позивачем не доведено.

          Просить скасувати оскаржуване судове рішення, в задоволенні позову відмовити.

          Також відповідач-2 заявив клопотання суду апеляційної інстанції про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи договору поставки з метою встановлення його дійсності та витребування додаткових доказів (том 2 а.с. 107, 188, том 3 а.с.36).

          Просить скасувати оскаржуване ним рішення, відмовити в задоволенні позову.

          Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

          Вважає, що суд належним чином надав оцінку доказам сторін, доводи апелянта вважає безпідставними.

          Також до відзиву на апеляційну скаргу позивач надав додаткові докази.                               Обгрунтував своє клопотання про їх залучення тим, що надані витяги з судових рішень свідчать про недобросовісну поведінку апелянта у господарських відносинах не лише з позивачем, а й з іншими суб’єктами господарювання.

          Представник відповідача-1 у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" (том 3 а.с.23-24).

          Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

          Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

          Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

          З матеріалів справи вбачається, що 15.10. 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (надалі – позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" (надалі – відповідач- 2, покупець) було укладено договір поставки № 1510/2016 (том 1 а.с.18-19).

          Відповідно до умов п.1.1 договору постачальник зобов’язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити насіння соняшникове урожаю 2016 року (надалі – товар) відповідно до умов даного договору.

          Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що загальна кількість товару, що продається та передається покупцю постачальником, зазначається у відповідних додаткових угодах, що є невідємною частиною даного договору.

          Згідно п. 4.1 договору ціна товару визначається у відповідних додаткових угодах, що є невідємною частиною даного договору.

          Розділом 5 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється партіями, термін поставки визначається окремо для кожної партії, відповідно до додаткових угод до договору, датою поставки вважається дата навантаження товару на транспорт. Поставка здійснюється на умовах Інкотермс 2010 – смт. Просяна, Покровський район, Дніпропетровська область.

          Оплата вартості товару відповідно до п.6.1 договору здійснюється шляхом 80% оплати товару після фактичної поставки, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку продавця протягом 1 банківського дня з моменту надання рахунку на оплату та 20% після надання оригіналів документів.

          Згідно п.6.2 договору постачальник надає покупцю оригінал видаткової накладної та копію квитанції про внесення податкової накладної до єдиного реєстру податкових накладних.

          Сторонами не доведено існування між ними інших господарських відносин, ніж передбачені договором поставки №1510/2016 від 15.10.2016 року.

          Судом встановлено, що 15.10.2016 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки, відповідно до умов якої постачальник зобов’язується поставити покупцю в термін до 30.10.2016 року , а покупець зобов’язується прийняти та оплатити насіння соняшника кількістю 883,195 тон (+/- 10%) за ціною 9 647,11 грн./тн., на загальну суму з ПДВ 8 520 279,32 грн. (том 1 а.с.20).

           25.10.2016 року сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки, відповідно до умов якої постачальник зобов’язується поставити покупцю в термін до 05.11.2016 року , а покупець зобов’язується прийняти та оплатити насіння соняшника кількістю 613,661 тон (+/- 10%) за ціною 9 771,00 грн./тн., на загальну суму з ПДВ 5 996 081, 63 грн. (том 1 а.с.21).

          Згідно ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

          У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем-2 і договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

          Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

          Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару

          Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

          Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного судового рішення про те, що позивач належним чином виконав умови договору, що підтверджується належними та допустимими доказами -

- видатковою накладною № 61 від 01.11.2016 року на суму 5 996 081,63 грн (том 1 а.с.24);

- видатковою накладною № 62 від 25.10.2016 року на суму 8 520 279, 32 грн. (том 1 а.с.25);

- рахуноком-фактурою № 2510/5 від 25.10.2016 року на суму 8 520 279, 32 грн. (том 1 а.с.23);

- рахуноком-фактурою № 0111/5 від 01.11.2016 року на суму 5 996 081, 63 грн. (том 1 а.с.22).

          Всього відповідач-2 отримав від позивача товар на загальну суму 14 516 360,95 грн.

          Відповідно до вказаних доказів позивач виконав поставку товару в повному обсязі, видаткові накладні підписані представником покупця та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек", найменування товару, його кількість та вартість співпадають у додаткових угодах до договору, видаткових накладних та рахунках-фактурах, які зазначені вище.

          Отже, навіть за відсутності посилання на договір поставки № 1510/2016 від 15.10.2016 року у рахунках, враховуючи недоведеність існування між сторонами інших договірних чи позадоговірних відносин, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача-2 підстав для оплати отриманого товару.

          Судом встановлено та підтверджується відповідними платіжними дорученнями, що покупець частково виконав зобов’язання з оплати.

          Так, на виконання умов додаткової угоди №1 відповідачем-2 сплачено наступні платежі на загальну суму 5 914 130, 00 грн.:

- 603 130,00 грн. ( платіжне доручення № 75_В3034/3 від 03.11.2016 року);

- 5 196 000,00 грн. ( платіжне доручення № 1519_В3032/18 від 03.11.2016 року (том 1 а.с.26));

- 15 000,00 грн. (платіжне доручення № 95_С6020/12 від 06.12.2016 року);

- 100 000,00 грн. (платіжне доручення № 93_С1023/10 від 01.12.2016 року (том 1 а.с.28)).

На виконання умов додаткової угоди № 2 відповідачем-2 було здійснено часткові оплати на загальну суму 1 300 000, 00 грн.:

- 400,00 грн. (платіжне доручення № 1541_ВЕ020/8 від 14.11.2016 року);

- 1 299 600,00 грн. – платіжне доручення № 92_ВЕ12V/1 від 14.11.2016 року (том 1 а.с.27)).

          Таким чином, відповідач-2 оплатив отриманий товар на загальну суму 7 214 130,00 грн. Заборгованість складає 7 302 230,95 грн. (14 516 360,95 грн. - 7 214 130,00 грн. =7 302 230,95 грн.). На час звернення позивача з позовом до суду строк оплати товару для відповідача-2 є таким, що настав.

          Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про неукладеність договору поставки між позивачем та відповідачем-2, недоведеність факту отримання товару, колегія суддів вважає визначальним для висновку про необґрунтованість таких доводів той факт, що значна сума вартості отриманого товару відповідачем-2 була сплачена. Будь-які докази того, що ним договір поставки оспорювався у судовому порядку та існують належні докази недійсності договору, які б відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді даної справи мав врахувати, не надано скаржником.

          Доводи апелянта про те, що суд в оскаржуваному рішенні мав надати оцінку договору, встановити його недійсність, вийти за межі позовних вимог для захисту інтересів відповідача-2 не можуть бути прийняті як обґрунтовані з огляду на наступне:

          Відповідно до змісту ст.ст. 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа, яка вважає, що її цивільне право або інтерес порушено, може звернутися до суду за захистом.

          Аналогічне право юридичної особи на судовий захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів передбачено ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

          Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, на порушення вимог якої судом першої інстанції зазначає апелянт, суд може приймаючи рішення, вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Суд, відповідно до ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України може визнати недійсним повністю або у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

          У даній справі суд першої інстанції не мав підстав для застосування положень ст.83 Господарського процесуального кодексу України. Тому посилання апелянта в цій частині скарги є безпідставним.

          Щодо доводів апелянта про те, що особа, яка ніби-то отримала товар, не є встановленою судом першої інстанції, представник відповідача-2 товар не отримував, слід зазначити наступне:

          Видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження факту отримання товару, підписані представником покупця та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек". Жодні докази того, що печатка підприємства відповідача-2 була втрачена, з цього приводу апелянт звертався до правоохоронних органів, матеріали справи не містять. Відповідальність за збереження печатки підприємства несе сам відповідач-2.

          За наявності дій апелянта, які були направлені на оплату частини отриманого товару, відсутні підстави вважати, що товар покупець не отримував.

          Отже, доводи відповідача-2 про те, що договір поставки не укладався його повноважним представником , видаткові накладні не підписувались і товар не отримувався є безпідставними.

          Також слід звернути увагу, що сплачені за вищезгаданими шістьма платіжними дорученнями грошові кошти в розмірі 7 214 130,00 грн. апелянт став вважати безпідставно отриманим позивачем майном вже після ухвалення оскаржуваного ним рішення, тобто через три місяці після вчинення останнього платежу та звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" до суду (том 2 а.с.116).

          На думку колегії суддів вказана обставина свідчить про умисні дії відповідача-2, які направлені на ухилення від виконання передбаченого договором, вимогами цивільного та господарського законодавства обов’язку оплатити отриманий товар повністю.

          За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

          Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

          Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

          Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного судового рішення щодо доведеності належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем умов договору, що є підставою для задоволення вимог про стягнення залишку заборгованості.

          Крім того, судом першої інстанції надано оцінку доказам позивача, які підтверджують факт придбання ним для поставки відповідачу-2 насіння соняшника у інших суб’єктів господарювання, досліджено докази перевезення насіння відповідно до п.5.1 договору, докази відображення проведеної проведених за договором поставки бухгалтерських операцій в податковому обліку позивача.

          Тому клопотання апелянта про витребування додаткових доказів, зокрема товарно-супровідних документів, які відображатимуть перевезення товару від продавця до покупця, відомості про зерновий елеватор, документи щодо відвантаження та зберігання насіння на елеваторі, тощо, докази відображення у фінансову обліку підприємства позивача даних щодо проведення фінансових операцій за договором поставки не підлягають задоволенню.

          Відповідно до п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності та допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

          Колегія суддів вважає, що заявлені у поданому клопотання скаржника до витребування докази не є тими належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

          Суд першої інстанції вірно оцінив саме належні докази – видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення, факт часткового виконання відповідачем-2 договору поставки, відсутність доказів щодо недійсності договору поставки. В сукупності ці докази спростовують доводи апелянта.

          З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє і клопотання апелянта щодо призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи договору поставки, видаткових накладних, договору поруки, оскільки вирішення питань, які апелянт пропонує для експертизи, не входить до предмету доказування у даній справі.

          Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем -1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" 15.10.2016 року було укладено договір поруки, за умовами якого відповідач - 1 поручився за виконання відповідачем -2 зобов’язань за договором поставки.№1510/2016 від 15.10.2016 року (том 1 а.с.29-30).

          Відповідно до п.4.1 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором за виконання боржником забезпеченого зобов’язання у сумі, що не перевищує 50 000,00 грн.

          Згідно з ч.1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

          Згідно ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо інше не встановлено договором поруки.

          Суд першої інстанції надав належну оцінку правовідносинам сторін за договором поруки, вірно зазначив, що договір поруки є таким способом забезпечення виконання зобов'язань, який полягає у залученні третьої особи (поручителя) до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором. Тягар пошуку поручителя покладається на боржника.

          Відповідно до змісту п.п.5,6 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як стороною правочину, так і іншою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

          Вищий господарський суд України у п.2 постанови Пленуму № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначив, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

          Відповідач-2 не є стороною за договором поруки. У судовому порядку договір ним не оспорювався. Будь-які належні та допустимі докази, що б підтверджували недійсність договору поруки на час ухвалення оскаржуваного судового рішення в матеріалах справи відсутні. Необхідність призначення експертизи у даній відсутня.

          Враховуючи, що предмет спору – стягнення заборгованості та штрафних санкцій за невиконання договору поставки, судова колегія вважає доводи апелянта про неповне зясування судом обставин справи щодо відповідальності поручителя та встановлення підсудності даної справи безпідставними.

          З матеріалів справи слідує, що 17.01.2017 року поручитель – відповідач-1, у добровільному порядку сплатив на рахунок позивача 600,00 грн.

          Таким чином, основний борг перед позивачем в розмірі 50 000,00 грн. відповідач-1 погасив частково. Тому висновок суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача-1 останнього боргу в сумі 600,00 грн. відповідає п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

          Суд вірно визначив розмір солідарної заборгованості відповідача-1 та відповідача-2 перед позивачем - 49 400,00 грн., а також вірно визначив обсяг заборгованості відповідача-2 перед позивачем – 7 252 230,95 грн.( з урахуванням відповідальності поручителя та сплаченої поручителем суми)

          Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

          Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

          Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

          Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

          Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Пунктом п.7.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення встановлених договором термінів оплати, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого зобов'язання за кожний день затримки.

          Проведений позивачем розрахунок пені є обґрунтованим та правильним, колегією суддів перевіреним. 248 727,90 грн. пені стягнуто правомірно з відповідача-2 відповідно до п.7.2 договору поставки.

          Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 26 707,13 грн. 3% річних, що є правомірним.

          Щодо інфляційних нарахувань, зазначених позивачем, колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про наявність підстав для стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат в розмірі 131 440,16 грн., оскільки розрахунок проведено позивачем вірно, відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р та п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

          Судові витрати по справі також розподілено судом у відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

          Таким чином, при розгляді апеляційної скарги апелянт не спростував висновки оскаржуваного ним судового рішення, яке є законним та обґрунтованим. Апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від від 01.02.2017 року у справі № 904/11942/16 залишити без змін.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.А. Коваль

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Повний текст постанови складено 07.04.2017 року.