УХВАЛА

іменем україни

15 березня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, третя особа - управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області, про визнання договору дарування земельної ділянки, договору купівлі-продажу жилого будинку, державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, витребування майна із чужого незаконною володіння, визнання рішення сільської ради та свідоцтва про право власності на жилий будинок недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 8 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до державного акта на право власності на землю від 22 липня 1999 року його матір ОСОБА_9 була власником земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1, - для обслуговування житлового будинку. Після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 року він як єдиний спадкоємець останньої оформив право на спадщину.

Разом із тим, 14 вересня 2000 року Ружичанською сільською радою Хмельницького району Хмельницької області було видано ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,405 га за тією ж адресою, з яких: 0,25 га - для обслуговування житлового будинку, а 0,155 га - для ведення підсобного господарства. 5 жовтня 2009 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 указану присадибну ділянку площею 0,25 га. ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку від 4 лютого 2010 року. Надалі ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 24 травня 2012 року продала цю земельну ділянку ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2013 року державний акт від 14 вересня 2000 року на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,405 га визнано недійсним.

Отже, ОСОБА_5 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, тому ОСОБА_4, а надалі й ОСОБА_6, набули її незаконно.

Позивач зазначав, що земельна ділянка вибула з його володіння не з його волі, а тому він має право витребувати це майно у відповідачів.

Крім того, на вказаній земельні ділянці він побудував житловий будинок площею 48,6 кв. м. На підставі рішення Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 20 квітня 1995 року він одержав свідоцтво про право власності на житловий будинок від 6 червня 1995 року. Надалі ОСОБА_5 за договором дарування від 5 жовтня 2009 року подарував цей будинок ОСОБА_4 29 лютого 2012 року ОСОБА_4 продала вказаний будинок ОСОБА_6 Оскільки ОСОБА_5 здійснив самочинне будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка йому не належала, то він неправомірно набув права власності на нього, отже наступні договори відчуження житлового будинку не відповідають вимогам закону.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_8 просив:

визнати недійним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, що розташована по АДРЕСА_1, та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвим Ю.В.;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, виданий 4 лютого 2010 року Ружичанською сільською радою Хмельницького району Хмельницької області на ім'я ОСОБА_4;

виключити з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі реєстраційний запис № 011074300007 щодо цього державного акта;

витребувати вищевказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 і ОСОБА_6;

визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 20 квітня 1995 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1;

визнати недійсним свідоцтво на право власності на житловий будинок, яке 6 червня 1995 року видано виконавчим комітетом Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області ОСОБА_5 на вказаний житловий будинок;

визнати недійним договір дарування житлового будинку площею 48,6 кв. м по АДРЕСА_1, укладений 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвим Ю.В.;

визнати недійним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений 29 лютого 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Гусєвою Л.B.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 8 червня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки змінено.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 23/40 частки земельної ділянки площею 0,25 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у позові, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 набула право власності на присадибну земельну ділянку в порядку приватизації земель комунальної власності у розмірі 0,25 га, а після її смерті цю земельну ділянку успадкував ОСОБА_8 Натомість, ОСОБА_5 незаконно приватизував ту ж саму земельну ділянку, після чого подарував її дочці ОСОБА_4, а та, у свою чергу, продала земельну ділянку ОСОБА_6 Земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_9 та її спадкоємця ОСОБА_8 не з їхньої волі, а тому останній вправі захистити своє право шляхом задоволення віндикаційного позову та витребування майна від ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, і державного акта на ім'я останньої, суд виходив із того, що набуття ОСОБА_5 права власності на житловий будинок і його подальше відчуження не порушують прав та інтересів позивача, тому вимоги останнього в цій частині є безпідставними.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 було здійснено будівництво житлового будинку «III» на земельній ділянці, яка йому не відводилась; ОСОБА_8 пропущено строк позовної давності за вимогою щодо визнання правовстановлюючих документів на вказаний будинок недійсними, а тому дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_8 про визнати недійсними: рішення виконавчого комітету Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 20 квітня 1995 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1; свідоцтва на право власності на вказаний житловий будинок від 6 червня 1995 року; договору дарування житлового будинку, укладеного 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, та договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 29 лютого 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6, не підлягають задоволенню.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки, суд апеляційної інстанції керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 30 ЗК України (в редакції від 13 березня 1992 року) ст. 120 ЗК України, на підставі Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2003 року № 774/14041, виходив із того, що під час передачі радою земельної ділянки у приватну власність громадян, ОСОБА_9 набула право власності на 9/20 частки земельної ділянки, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 - на 1/8 частки земельної ділянки кожани, ОСОБА_5 на 3/10 частки земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_9 позивач набув право на 23/40 частки земельної ділянки (9/20 +1/8).

Проте із таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що головою двору по АДРЕСА_1 був ОСОБА_13, який мав двох дітей - дочку ОСОБА_9 та сина ОСОБА_5

За вказаним домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 0,405 га, з яких: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, а 0,155 га - для ведення особистого підсобного господарства.

На території домоволодіння розташований глинобитний житловий будинок, 1922 року забудови, загальною площею 41,3 кв. м (далі - житловий будинок «І»), власником якого був ОСОБА_13

У 1960 році на тій же земельній ділянці ОСОБА_13 побудував цегляний житловий будинок загальною площею 66,3 кв. м, прибудова, що не включена в загальну площу, - 7,5 кв. м. (далі - житловий будинок «II»), а 17 серпня 1973 року ОСОБА_13 подарував його своїй дочці ОСОБА_9 При цьому правління колгоспу ім. XXII з'їзду КПРС с. Ружичанка Хмельницького району Хмельницької області погодило використання ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,05 га, на якій знаходився житловий будинок.

6 липня 1982 року ОСОБА_13 склав заповіт, згідно з яким він заповів усе своє майно своїм онукам ОСОБА_12 і ОСОБА_8 у рівних частках.

Після смерті ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, відкрилася спадщина на будинок «І». 21 серпня 1986 року ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого він успадкував l/2 частку будинок «І». 4 листопада 1986 року ОСОБА_14 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого він успадкував l/2 частку будинок «І».

У 1994 році на території спірного домоволодіння ОСОБА_5 побудував цегляний житловий будинок загальною площею 48,6 кв. м (далі - житловий будинок «III»). 20 квітня 1995 року виконавчий комітет Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області прийняв рішення про інвентаризацію вказаного будинку та оформлення права власності на нього, після чого 6 червня 1995 року Ружичанська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області видала ОСОБА_5 свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок.

На підставі рішення Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 3 квітня 1994 року № 10 ОСОБА_9 одержала державний акт від 22 липня 1999 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану на території Ружичанської сільської ради АДРЕСА_1 та призначену для обслуговування житлового будинку.

14 вересня 2000 року Ружичанською сільською радою Хмельницького району Хмельницької області було видано ОСОБА_5 державний акт на право власності на землю, згідно з яким останній на підставі рішення Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 3 квітня 1994 року № 10 набув права власності на земельну ділянку площею 0,405 га, із яких: 0,25 га - для обслуговування житлового будинку, а 0,155 га - для ведення особистого підсобного господарства, розташовану по АДРЕСА_1

За договорами дарування від 5 жовтня 2009 року, посвідченими приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Лаврентьєвим Ю.В., ОСОБА_5 подарував своїй дочці ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для обслуговування житлового будинку, і земельну ділянку площею 0,155 га, призначену для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані по АДРЕСА_1

На підставі вказаних договорів 4 лютого 2010 року Ружичанською сільською радою Хмельницького району Хмельницької області було видано ОСОБА_4 державні акти на право власності на земельну ділянку.

5 жовтня 2009 року ОСОБА_5 і ОСОБА_4 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В., за умовами якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 житловий будинок «III».

За договором купівлі-продажу житлового будинку від 29 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_15, ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 житловий будинок «III».

24 травня 2012 року ОСОБА_4 і ОСОБА_6 уклали договори купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_15, за умовами яких ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 купила відповідно земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,155 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2013 року визнано державний акт від 14 вересня 2000 року на право власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_5, недійсним.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Її єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину в установленому законом порядку, є ОСОБА_8 18 березня 2016 року нотаріус видала ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з житлового будинку «II».

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 6 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, у тому числі для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного

ст. 67 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені (ч. ч. 1, 2 ст. 1225 ЦК України).

Частиною 1 ст. 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, як не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В силу ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що власник майна або спадкоємець, який прийняв у спадщину, можуть витребувати майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в добросовісного набувача це майно.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-164цс14 та від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Установлено, що ОСОБА_9, а в подальшому її спадкоємець ОСОБА_8, правомірно набули право на земельну ділянку, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1

Вказана земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_9 не з її волі, зокрема, внаслідок незаконної приватизації цієї землі ОСОБА_5, після чого останній відчужив її ОСОБА_4, а та - ОСОБА_6 При цьому ОСОБА_6 не знала і не могла знати, що ОСОБА_4 не мала права відчужувати їй земельну ділянку.

Отже, ОСОБА_8 має право на захист свого права шляхом задоволення віндикаційного позову та витребування майна від останнього набувача - ОСОБА_6

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_8 просив, зокрема, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на його користь земельну ділянку площею 0,25 га, розташована по АДРЕСА_1

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, правомірність якого не оспорена, виданим на ім'я ОСОБА_9 22 липня 1999 року, остання володіла земельною ділянкою площею 0,25 га, вказаний державний акт є дійсним, що встановлено рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Дійшовши висновку про витребування із незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 23/40 частки земельної ділянки площею 0,25 га, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 11 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) вийшов за межі позовних вимог, не звернув уваги на те, що ОСОБА_3, як спадкоємець всіх прав та обов'язків ОСОБА_9, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, має право витребувати на свою користь земельну ділянку, яка належала ОСОБА_9, а саме, земельну ділянку площею 0,25 га, в межах, визначених Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_9 При цьому суд не зазначив, з яких підстав дійшов висновку про те, що на користь ОСОБА_3 має бути витребувано 23/40 частки земельної ділянки, а не 0,25 га спірної земельної ділянки відповідно до дійсного Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_9, таким чином вдався в оцінку державного акту, який ніким не оспорений.

Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів позивача про те, що ним не було пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсними рішення Ружичанської сільської ради Хмельницького району від 20 квітня 1995 року про державну реєстрацію права власності та свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на житловий будинок загальною площею 48,6 кв. м, оскільки він дізнався про те, що ОСОБА_5 оформив право власності на будинок лише у грудні 2013 року.

Пославшись на те, що ОСОБА_3 пропустив строк позовної давності щодо вимог про визнання правовстановлюючих документів на спірне будівництво ОСОБА_5 недійсними, апеляційний суд не звернув уваги на те, що такі правовстановлюючі документи, на думку суду першої інстанції, ніяким чином законних прав та інтересів ОСОБА_3 не порушують, тобто ці вимоги районним судом визнано необґрунтованими, а строк позовної давності підлягає застосуванню лише до обґрунтованих вимог.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 8 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик