Справа № 22ц-1144/09 Головуючий в 1 інстанції Кухтей Р.В.
Категорія 27 Доповідач Антонюк К.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
15 жовтня 2009 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Мудренко Л.І.,
суддів Антонюк К.І., Киці С.І.,
при секретарі Самуленко В.С.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про дострокове розірвання договору, стягнення депозитного вкладу та моральної шкоди за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та відповідача Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 30 липня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду від 30 липня 2009 року, в якій просить змінити дане рішення в частині відшкодування моральної шкоди та визначення розміру витрат на правову допомогу.
Відповідач - Закрите акціонерне товариство комерційний банк (далі – ЗАТ КБ) «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду від 30 липня 2009 року, в якій просить скасувати дане рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 30 липня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Постановлено розірвати договір про депозитний вклад № SAMDN 10000001336686 від 11 жовтня 2004 року, укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_2, стягнуто з відповідача на користь позивача суму банківських вкладів в розмірі 9660 доларів США, 1500 грн. витрат на правову допомогу та 782 грн. 32 коп. судових витрат.
В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити вказане рішення в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу, стягнення моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення в частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_2
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір про банківський вклад «Копілка» № SAMDN 10000001336686 (а.с.17-18), за якими банк прийняв від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 4000 доларів США строком на 12 місяців по 11.10.2005 року включно з нарахуванням та виплатою процентів.
Дія зазначеного договору сторонами неодноразово продовжувалася. Позивач ОСОБА_2 вносила додаткові кошти на рахунок по договору, станом на 19 лютого 2009 року залишок коштів на рахунку № № SAMDN 10000001336686 становить 9660 доларів США (а.с. 16).
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Згідно ч.1 ст.1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Пунктом 2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу передбачено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 24.02.2009 року звернулася до відповідача із заявою щодо дострокового розірвання зазначеного договору, однак листом ЗАТ КБ «ПриватБанк» № 10.0.0.0/01-1351 від 05.03.2009 року їй було відмовлено у достроковому розірванні договору.
Із змісту ст.ст. 317, 321 ЦК України слідує, що власникові належить право користування, володіння та розпорядження своїм майном.
Відмова відповідача у видачі вкладу ОСОБА_2 обмежує її право користування, володіння та розпорядження своєю власністю, що є порушенням ст.41 Конституції України.
Покликання відповідача на те, що банк правомірно відмовив позивачу у достроковому розірванню договорів на підставі Постанови № 319 від 11.10.2008 року Правління Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків», є безпідставним, оскільки зазначена постанова не містила прямої заборони на розірвання строкового договору банківського вкладу, а право позивача на дострокове розірвання зазначеного договору передбачено законом.
За таких обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку про розірвання укладеного між сторонами договору та стягнення 9660 доларів США банківського вкладу.
Суд також правильно визначив суму в розмірі 1500 грн., яка підлягає стягненню з відповідача за надання правової допомоги виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно п.2 ч.2 ст. 79 ЦПК України до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.
Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 було укладено договір про надання юридичних послуг від 17.03.2009 року з додатком №1, відповідно до умов якого адвокат зобов’язувався особисто надавати позивачу правову допомогу у цивільній справі про дострокове розірвання договору та повернення депозитного вкладу. Оплата роботи за домовленістю сторін становить 5000 грн., які згідно квитанцій №1 від 17.03.2009 року та №2 від 20.03.2009 року були перераховані позивачем на користь ОСОБА_1 (а.с. 8, 9, 71).
В додатку №1 до договору зазначено, що для підготовки матеріалів позовної заяви для подання їх до суду адвокатом ОСОБА_1 затрачено 12 год. для надання правової допомоги позивачу. Однак, на думку колегії суддів, в даному випадку з врахування складності справи для надання правової допомоги позивачу при оформленні позовної заяви до суду достатньо 6-7 годин.
Таким чином, з врахуванням вимог постанови Кабінету міністрів України №590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині на суму 1500 грн. (6 год. 20 хв.*242 грн = 1500).
Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, пов’язану з представництвом ОСОБА_1 інтересів позивача в суді, то вони не підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_1 брав участь в судових засіданнях як представник позивача, а не як особа, яка надає правову допомогу, і це підтверджується журналами судових засідань та довіреністю від 17.03.2009 року (а.с. 20, 23, 34, 42).
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд безпідставно відмовив їй у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки договірні відносини між сторонами договору банківського вкладу не передбачали можливості відшкодування моральної шкоди в разі порушень будь-якою із сторін своїх зобов’язань.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду наведених у рішенні.
Рішення судом постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а викладені у ньому висновки ґрунтуються на обставинах справи та підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 30 липня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді