ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р.Справа № 916/1413/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Морщагіної Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.

при секретарі судового засідання: Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за дорученням;

від відповідача: ОСОБА_2 – за дорученням;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»

на рішення господарського суду Одеської області

від 20.02.2017

у справі №916/1413/16

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту)

до відповідача: Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт"

про: стягнення 36284,30 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – позивач, Адміністрація) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі – відповідач, Порт) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 36284,30 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.07.2016 у справі № 916/1413/16 позов задоволено, з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 рішення господарського суду Одеської області від 28.07.2016 у справі №916/1413/16 скасовано, в задоволенні позову відмовлено, письмове повідомлення про заміну кредитора, направлено боржнику лише 16.05.2014; підписанням тристоронньої додаткової угоди до Договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендарем до Державного бюджету та новому орендарю з 01.10.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 вищезазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції з огляду на положення п. 3.2 Договору зазначив про необхідність правильного визначення заявленої до стягнення суми.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.02.2017 у справі № 916/1413/16 позов задоволено: з відповідача на користь позивача стягнуто безпідставно отримані грошові кошти у сумі 36284,30 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності заявлених позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2017 по справі № 916/1413/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що за умовами додаткової угоди сторони дійшли згоди про перерахування орендарем орендної плати на користь нового орендодавця починаючи з 01.10.2013, у зв’язку з чим орендна плата за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 (тобто до 01.10.2013) не підлягає сплаті на користь позивача, а підлягає перерахуванню первісному орендарю – відповідачу. Цей факт визначено й в рішенні господарського суду м. Києва від 27.10.2015 у справі № 910/18928/15. Крім того, сума 20% ПДВ у розмірі 8063, 18 грн., яку просить стягнути позивач, вже сплачена відповідачем до державного бюджету, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними.

Представник скаржника в судове засідання з’явився, доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання з’явився, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснена фіксація судового процесу технічними засобами, складено протокол судового засідання.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.02.2003 між Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» (Орендодавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями «Контролінг» (Орендар) було укладено Договір оренди державного нерухомого майна № КД-3610 (надалі – Договір), за умовами якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - майно) – частку території Воєнного молу площею 679,85 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 16, що знаходиться на балансі Орендодавця, з метою використання для розміщення автозаправної станції.

Вартість майна щодо експертної оцінки станом на 22.11.2002 становить 231862,00 грн. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, орендар вступає у користування майном після підписання сторонами Договору і Акту приймання-передачі вказаного майна (Додаток №1), що є невід’ємною частиною Договору.

25.02.2003 сторонами складено Акт приймання-передачі, згідно з яким в оренду було передано частку території Воєнного молу площею 679,85 кв. м., що знаходиться на балансі порту.

Орендна плата згідно з п. 3.1 Договору визначається на підставі Методики розрахунків орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (далі – Методика).

Орендна плата за перший місяць оренди визначена у відповідності з Методикою, Звітом експертної оцінки, складає 2982,32 грн. (без урахування ПДВ). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється відповідно до діючого законодавства.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

У відповідності до п. 3.2 Договору, орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Розподіл орендної плати між Орендодавцем та Держбюджетом виконується у співвідношенні: 30% до Держбюджету, 70% - Орендодавцю згідно чинного законодавства.

Відповідно до п.10.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2005.

Додатковою угодою від 26.04.2004 до Договору оренди державного нерухомого майна №КД-3610 від 25.02.2003, орендаря за договором, Підприємство з іноземними інвестиціями «Контролінг» було замінено його правонаступником - Підприємством з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ УКРАЇНА».

В подальшому, наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення ДП «Адміністрація морських портів України», реорганізовано ДП «Одеський морський торговельний порт» та створено ДП «Адміністрація морських портів України» шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків щодо них. Згідно актів приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013, об'єкт оренди за Договором № КД-3610 від 25.02.2003 переданий позивачу.

16.05.2014 між Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» (Орендодавець), Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (Новий Орендодавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» (Орендар) укладено Додаткову угоду до Договору оренди державного нерухомого майна №КД-3610 від 25.02.2003, відповідно до п. 1 якої, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» (Орендодавець) передає, а Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (Новий Орендодавець) приймає всі права та обов’язки за Договором та стає Стороною цього Договору.

Згідно з 5 Додаткової угоди від 16.05.2014 до Договору оренди державного нерухомого майна №КД-3610 від 25.02.2003, орендна плата визначено починаючи з 01.10.2013 перераховується Орендарем до Державного бюджету та Новому Орендодавцю відповідно до п. 3.2. Договору. Орендна плата за період жовтень 2013 року – березень 2014 року підлягає сплаті Орендарем протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання відповідного рахунку (ів) Орендодавця.

Пунктом 8 Додаткової угоди від 16.05.2014 сторони погодили, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період з 13.06.2013 по 30.09.2013 виставлено орендарю - ПІІ «ЛУКОЙЛ УКРАЇНА» рахунки на оплату орендної плати, а саме:

-           07.07.2013 рахунок №250977 на суму 13502,34 грн.;

-           07.08.2013 рахунок №251132 на суму 13488,84 грн.;

-           06.09.2013 рахунок №251237 на суму 13394,41 грн.;

-           08.10.2013 рахунок №251342 на суму 13 394,41 грн. (а.с. 26-29, т.1), а всього на загальну суму 53780,00 грн. (з ПДВ).

Вказані рахунки оплачено орендарем в повному обсязі, що підтверджується відповідними банківськими виписками, а саме: №БВ00006223 від 04.09.2013, №БВ00006440 від 10.09.2013, №БВ00006888 від 16.10.2013.

Як зазначає позивач, відповідач, як первісний кредитор за договором оренди державного нерухомого майна № КД-3610 від 25.02.2003, повідомив ПІІ «ЛУКОЙЛ УКРАЇНА» про зміну кредитора лише у травні 2014 року, тому рішенням господарського суду м. Києва від 27.10.2015, яке набрало законної сили 27.01.2016, визнано, що ПІІ «ЛУКОЙЛ УКРАЇНА» належним чином виконало свої зобов'язання за договором оренди державного нерухомого майна № КД-3610 від 25.02.2003р., отже, стягнення з ПІІ «ЛУКОЙЛ УКРАЇНА» суми орендної плати за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 є неможливим.

Враховуючи вищезазначені обставини, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» грошові кошти в сумі 36284,30 грн. у якості повернення частини орендної плати за договором оренди державного нерухомого майна № КД-3610 від 25.02.2003 за період з 13.06.2013 по 30.09.2013.

Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, сума нарахованої орендної плати за період з 01.06.2013 по 30.09.2013 без урахування ПДВ становить – 44816,67 грн., з яких у відповідності до п. 3.2. договору:

70% сплачується на користь орендодавця – 31371,67 грн. (без урахування ПДВ)

30% сплачується до державного бюджету – 13445,00 грн. (без урахування ПДВ).

Сума ПДВ, нарахованого на орендну плату за період з 01.06.2013 по 30.09.2013 - 8963,33 грн.

Оскільки, предметом позовних вимог є стягнення за період з 13.06.2013 по 30.09.2013, то за даний період сума нарахованої орендної плати становить 48379,06 грн. (у тому числі ПДВ у сумі 8063,18 грн.), виходячи з наступного розрахунку:

Так, за період з 13.06.2013 по 30.06.2013 сума нарахованої орендної плати становить 8101,40 грн.(13502,34 грн./30д.х18 д= 8101,40 грн.),

- за липень 2013 - 13488,84 грн.;

- за серпень 2013 - 13394,41 грн.;

- за вересень 2013 - 13394,41 грн., а всього на загальну суму 48379,06 грн. (з ПДВ).

З яких:

12094,76 грн. - 30% частки орендної плати, яка оплачується до Державного бюджету України;

28.221,12 грн. - 70% частки орендної плати, яка сплачується орендодавцю;

8063,18 грн. – 20% ПДВ.

Таким чином, на користь Державного бюджету за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 підлягає оплаті відповідачем за користування державним нерухомим майном сума у розмірі 12094,76 грн. (30% від орендної плати, яка оплачується до Державного бюджету України) та ПДВ у сумі 8063,18 грн.

Як свідчать матеріали справи 30% частки орендної плати сплачено відповідачем до державного бюджету, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, зокрема, №4 від 25.07.2013 на суму 3375,59 грн., № 2251 від 26.06.2013 на суму 3372,21 грн., № 3522 від 30.10.2013 на суму 10096,40 грн.

Таким чином, 30% частки орендної плати у повному обсязі сплачено відповідачем до державного бюджету.

Жодних інших доказів, які б свідчили про те, що вищезазначені грошові кошти не сплачені відповідачем до державного бюджету України матеріали справи не містять та в супереч ст. 33 ГПК України позивачем суду не надано.

При цьому, сума 20 % ПДВ у розмірі 8963,33 грн., нарахованого на орендну плату за період з 01.06.2013 по 30.09.2013, згідно наявних в матеріалах справи податкових накладних №1740 від 30.06.2013, № 611 від 31.07.2013, № 523 від 31.08.2013 та № 583 від 30.09.2013 визначена як податкове зобов’язання ДП «Одеський морський торговельний порт».

Відповідно до ст. 6 Податкового кодексу України, податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників відповідно до цього кодексу.

Пунктом 6.3 Податкового кодексу України встановлено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів,які стягуються у встановленому цим кодексом порядку, становить податкову систему України.

Статтею 8 Податкового кодексу України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори. До загальнодержавних належать податки та збори, встановлені цим кодексом і є обов’язковими для сплати на всій території України, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків; зарахування загальнодержавних податків в державні і місцеві бюджети здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що вищезазначена обставина підтверджує той суттєвий факт, що відповідач відповідно до норм законодавства України фактично і юридично не є одержувачем ПДВ і, відповідно, не є боржником позивача з повернення сум сплаченого за договором ПДВ.

Отже, на цю грошову суму майно відповідача не збільшується, а тому в цій частині відсутні підстави для застосування норм ст.ст. 1212- 1214 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд наведених обставин не з’ясував, у зв’язку з чим помилково задовольнив позовні вимоги в цій частині щодо стягнення з відповідача на користь позивача ПДВ у сумі 8063,18 грн. за період з 13.06.2013 по 30.09.2013, оскільки відповідачем ці грошові кошти вже перераховано до Державного бюджету України, а в протилежному випадку це призведе до подвійної сплати ПДВ.

Таким чином, предметом розгляду позовних вимог залишається 70% частки від орендної плати у розмірі 28.221,12 грн. (без урахування ПДВ).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України).

За визначенням ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Згідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Положеннями ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.1,2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Стаття 1213 Цивільного кодексу України закріплює, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов’язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов’язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов’язання виникає за наявності таких умов:

1)          набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2)          набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність встановлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред’явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:

1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;

2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Саме таку правову позицію викладено в постанові Верховного суду України №6-3090цс15 від 02.03.2016.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, ДП «Адміністрація морських портів України» створено шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків державних підприємств морського транспорту (реорганізація).

ДП «Адміністрація морських портів України» є правонаступником, зокрема, ДП «Одеський морський торговельний порт» в частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчого балансу.

Відповідно до актів приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 (а.с 18-25.), до ДП «Адміністрація морських портів України» перейшов об'єкт оренди за Договором оренди державного нерухомого майна від 25.02.2003 № КД-3610.

16.05.2014 між ДП «Одеський морський торговельний порт» (Орендодавець), ДП «Адміністрація морських портів України» (Новий Орендодавець) та ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна» (Орендар) було укладено Додаткову угоду до Договору оренди державного нерухомого майна №КД-3610 від 25.02.2003, відповідно до п. 1 якої, ДП «Одеський морський торговельний порт» (Орендодавець) передає, а ДП «Адміністрація морських портів України» (Новий Орендодавець) приймає всі права та обов’язки за Договором та стає Стороною цього Договору.

Отже, з 13.06.2013 у позивача - ДП «Адміністрація морських портів України», до якого перейшов об’єкт оренди за Договором оренди державного нерухомого майна №КД-3610, виникло законне право на отримання орендної плати за вказаним Договором.

Посилання скаржника на п. 5 Додаткової угоди до Договору оренди державного нерухомого майна №КД-3610 від 25.02.2003, як правової підстави отримання орендних платежів за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 судовою колегією до уваги не приймається, адже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, у зв’язку проведеною реорганізацією до позивача перейшли усі права та обов’язки ДП «Одеський морський торговельний порт», визначені договором (зі змінами та доповненнями до нього), у тому числі й у нарахуванні орендарю орендної плати за користування об’єктом оренди з моменту такої передачі, що також вбачається з рішення господарського суду м. Києва від 27.10.2015.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, господарським судом при новому розгляді справи у Державного підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) було витребувано детальний розрахунок заявленої до стягнення суми, з урахуванням п. 3.2. Договору, з зазначенням щодо розподілення коштів по сплаті орендної плати між орендодавцем та державним бюджетом.

У відповідності до п. 3.2. Договору, орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Розподіл орендної плати між Орендодавцем та Держбюджетом виконується у співвідношенні: 30% до Держбюджету, 70% - Орендодавцю згідно чинного законодавства.

Отже, враховуючи умови п. 3.2 Договору оренди державного нерухомого майна №КД-3610 від 25.02.2003, відшкодуванню на користь позивача підлягає 70 % орендної плати за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 в сумі 28221,12 грн.

За наведених обставин, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» – задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2017 у справі № 916/1413/16 – скасувати частково та викласти резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України»: 28221,12 грн. – безпідставно отримані грошові кошти (70% частки від орендної плати за період з 13.06.2013 по 30.09.2013) та 1378,00 грн. – понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

В решті позову – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»: 391,25 грн. - понесених витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням усіх повних та необхідних реквізитів.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя:                                                                      Морщагіна Н.С.

          Судді:                                                                                          Діброва Г.І.

                                                                                                    ОСОБА_3