Ухвала іменем україни

05 квітня 2017рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоЧервинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,Писаної Т.О., Попович В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Жовтневої сільської ради, треті особи: реєстраційна служба Криничанського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, відділ Держземагентства у Криничанському районі Дніпропетровської області, приватний нотаріус Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, про визнання довічного спадкового володіння земельною ділянкою в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік - ОСОБА_7, після смерті якого залишилося спадкове майно, яке складається із земельної ділянки, площею 55,2 га, розташованої на території Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. 10 грудня 1992 року на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської Ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області № 37 ОСОБА_7 було надано у довічне успадковуване володіння 53,2 га землі в межах згідно з планом землеволодіння для створення селянського/фермерського господарства. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 75. 18 січня 1993 року спадкодавцем було засновано селянське (фермерське) господарство «Іванково», яке використовує надану земельну ділянку у своїй господарській діяльності.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер.

Позивач зазначає, що вона як спадкоємець після смерті ОСОБА_7 звернулася до приватного нотаріуса Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини за законом - земельної ділянки, площею 55,2 га, розташованої на території Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. Однак, постановою приватного нотаріуса Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О.В. від 04 грудня 2014 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 53,2 га, яка залишилась після смерті ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю у спадкоємця необхідних для видачі такого свідоцтва документів (державного акта на право власності на земельну ділянку).

З урахуванням вищевикладеного, просила суд визнати за нею право на довічне спадкове володіння та користування земельною ділянкою площею 53,2 га, призначеною для фермерського господарства та розташовану на території Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право на довічне спадкове володіння і користування земельною ділянкою площею 53,2 га, згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння землею, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Жовтневої сільської ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області № 37, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 75, розташованої на території Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, що залишилася після смерті ОСОБА_7, який помер 24 березня 2014 року.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 є спадкоємицею після смерті її чоловіка - ОСОБА_7, тому відповідно до положень ст. ст. 1258, 1261 ЦК України має право на довічне спадкове володіння і користування земельною ділянкою площею 53,2 га, право володіння якою належало її чоловіку.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволені позову, апеляційний суд виходив із того, що на час отримання спадкодавцем ОСОБА_7 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, ст. 6 ЗК УРСР у редакції від 18 грудня 1990 року передбачено надання землі у користування на умовах довічного успадковуваного володіння, а на час звернення ОСОБА_6 з позовом про визнання за нею права успадковуваного володіння земельною ділянкою, яка була надана її чоловікові, такий порядок надання землі законодавством не передбачався, тому суд дійшов висновку про відсутність правової підстави для задоволення позову.

Проте з таким висновками апеляційного суду не можна погодитись, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння землею, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області від 04 грудня 1992 року № 37, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 75, надано у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 53,2 га в межах згідно з планом для створення селянського (фермерського) господарства.

ОСОБА_7 відповідно до статуту селянського (фермерського) господарства «Іванково» був його засновником, а головою - ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер.

Відповідно до п. 8.1 Розділу 8 Статуту селянського (фермерського) господарства «Іванково» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити також право користування землею (а. с. 12).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не були припинені внаслідок його смерті.

Згідно ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства у відповідності до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», діючого на момент створення селянського (фермерського) господарства «Іванково», була наявність земельної ділянки, що мала перебувати у власності або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 є спадкоємицею після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 - засновника селянського (фермерського) господарства «Іванково» та є його головою, прийняла спадщину, в склад якої входить і фермерське господарство «Іванково», господарська діяльність якого не припинена, воно не ліквідовано, позивач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою для його потреб, та є його головою, як спадкоємиця, що підтверджується Статутом господарства.

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону, а згідно із ст. 19 зазначеного Закону до складу майна фермерського господарства входить право користування землею.

04 грудня 2014 року постановою приватного нотаріуса Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О.В. ОСОБА_6 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 53,2 га, яка залишилась після смерті ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю у спадкоємця необхідних для видачі такого свідоцтва документів (державного акта на право власності на земельну ділянку).

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 05 грудня 1990 року № 511 «Про вирішення питань, пов'язаних із правом власності на землю» громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успадковування володіння.

Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року також передбачалось право громадян на довічне успадковування володіння землею, а Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року № 889 «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок», які втратили чинність, затверджено форму державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права.

З введенням в дію 15 березня 1992 року Земельного кодексу Української РСР надання такого права не передбачалось, але підпунктом другим пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» зазначено, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, наданні їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховного Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563 «Про земельну реформу» визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку, раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 лютого 2004 року № 1492 дію вказаного пункту продовжено до 01 січня 2008 року.

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп зазначений вище пункт визнано неконституційним та таким, що втратив чинність з дня ухвалення зазначеного рішення.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України на зазначене вище уваги не звернув, помилково послався на норму матеріального права, що втратила чинність, та дійшов передчасного висновку про те, що діючим законодавством не передбачено механізму спадкування права на земельні ділянки, які належали спадкодавцям на праві довічного успадкованого володіння.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК Українипідлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: В.М. Кортун Л.М. Мазур Т.О. Писана О.В. Попович