Справа №  2-А-322/2009

П О С Т А Н О В А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

     15 жовтня 2009 року                                                             смт. Красногвардійське  

     Красногвардійський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:  

головуючого - судді Проскурні С.М.    

при секретарі - Мойсеєнко М.В.,  

за участю представника відповідача - ОСОБА_1,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Красногвардійське адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу „дітям війни”    за 2006-2007 роки,

В С Т А Н О В И В:

     ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.01.06 по 31.12.07 та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим нарахувати недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.  

     Вимоги мотивовано тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни”                                                від 18.11.2004р., зокрема, на отримання державної соціальної допомоги, у розмірі                            30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

     У судовому засіданні позивач підтримала доводи позовної заяви та свої вимоги, просила поновити строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав за період з 01.01.06 по 31.12.07р. та зобов’язати відповідача нарахувати їй як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки у розмірі                        30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що становить 2733,30 грн.  

       У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1, яка діяла на підставі виданої їй довіреності, позовні вимоги не визнала. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій цієї категорії громадян здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Водночас, даною нормою не передбачено, який саме орган, за рахунок яких коштів та джерел, в якому порядку здійснює призначення та виплату збільшеної пенсії. Законодавством не визначено поняття терміну “мінімальна пенсія за віком”, у зв'язку з чим відсутній механізм її практичної реалізації та застосування. Відповідно до п.9 Положення про Пенсійний фонд України визначено виключний перелік напрямків використання коштів ПФУ, крім того, кошти ПФУ використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.  Будь яких змін щодо пенсійного забезпечення окремих категорій громадян, а також встановлення особливих умов для дітей війни Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не внесено. Фінансування виплат по цьому Закону здійснюється з Державного бюджету України, у ПФУ відсутні зобов’язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати. Також наполягала на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, який, на її думку, позивачем було пропущено без поважних причин, що є підставою для відмови в позові. Просила в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, як необґрунтованому.

     Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

     Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народилась у 1936 році, має статус дитини війни відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що не заперечувалось відповідачем в суді, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, у тому числі право на отримання державної соціальної допомоги, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.  

     Як зазначила ОСОБА_2 відповідачем у 2006-2007 роках державна соціальна допомога, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, їй не виплачувалась, що відповідачем не заперечувалось.  

     Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004р. (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006р., Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”                         № 3235-ІV від 20.12.2005р.    

     Відповідно до п.1.1 Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.02, головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.        

     Отже, Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.  

     Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004р. в редакції, що діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

     Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України                             на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006р. зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

     Статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

     Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007р. у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України деяких статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

     Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

     Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.      

     Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян – таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

     Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

     Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

     Згідно з ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  (далі – Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

     Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також разглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.  

     Тому, при розгляді справи “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок вносячи відповідні зміни до законодавства.  

     Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).  

     Європейський Суд не прийняв до уваги аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

     Відповідно до ч.3 ст.22, ст.64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.  

     Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб становить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

     Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.  

     Право на отримання державної соціальної допомоги, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.  

     Таким чином, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.  

     Згідно з ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

     Відповідно до ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.07 –                   380,00 грн., з 01.04.07 – 406,00 грн., з 01.10.07 – 411,00 грн.

     Частиною 3 статті 62 вищезазначеного Закону встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацем 5 ч.1 ст.62 Закону України                      “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, збільшений на 1 відсоток.  

     Передбачена ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” допомога дітям війни є формою соціального збезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.  

     Відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення фінансових соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.  

     Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.    

     Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.  

     Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.  

     Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних пільг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботадавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.  

     Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, аккумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

     Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,                         є Пенсійний фонд України.  

     Разом з тим, згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами  можуть встановлюватися інші строки для звернення до адімістративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористувався цим порядком,  то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізвався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.  

     Рішення Конституційного Суду України у справі № 6-рп/2007 було прийняте         09 липня 2007 року, опубліковано у „Віснику Конституційного Суду України” за 2007р.   № 4 та в інших офіційних видання України (Офіційному віснику України № 52                від 27.09.07). Відтак, з цього моменту позивач повинна була дізнатись про порушення свого права.  

     Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006-2007 роки позивачем пропущений, оскільки ОСОБА_2 з позовом до суду звернулась лише 22 травня 2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 КАС України.  

     Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав позивач не надала.  

     Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 КАС України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем  строку звернення до суду.          

            Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову                   ОСОБА_2  

     Керуючись статтями 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни",  11, 71, 86, 94, 99, 100, 158, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

     У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.01.2006 по 31.12.2007 та зобов’язання нарахувати недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн., відмовити.

     Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк, з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.

     Суддя