Справа № 2 – 2336/09  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

13 жовтня 2009 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:  

головуючого – судді Дурасової Ю.В.,  

при секретарі – Крутій Ю.В.,  

за участю позивача -  ОСОБА_1,                                                                                                                                                                                                                                                        

представника позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3  

відповідача - ОСОБА_4,  

представника третьої особи без самостійних вимог – ОСОБА_5,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4, третя особа без самостійних  вимог - приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору дарування нерухомості неукладеним, -  

ВСТАНОВИВ:  

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання договору дарування нерухомості неукладеним, третя особа без самостійних  вимог – Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу ОСОБА_6  

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що 26.02.1994 року її бабуся ОСОБА_7 зробила заповіт на її користь – заповідала квартиру № 11 в буд. 17 на пр-ті 200-річчя ОСОБА_8 м. Кривого Рогу. 28.04.2005 року її бабуся ОСОБА_7 померла. Заповіт не скасований. Спадкоємців, що мають право на обов’язкову частку нема. Про прийняття спадщини вона звернулася до нотаріуса і тоді дізналася, що є договір дарування вищевказаної квартири на користь відповідача. Договір дарування оформлено 11.08.2003 року у приватного нотаріуса ОСОБА_6 на момент дарування квартири діяли норми ЦК України 1963 року. договір дарування відноситься до реальних договорів, чинність яких пов’язана з моментом передачі майна обдарованому та прийняття ним майна. Згідно ст. 243 ЦК України (в редакції 1963 року) одна сторона передає безоплатно другій стороні безоплатно майно у власність. Передачі квартири обдарованому у будь-який спосіб не було, про що свідчить той факт, що дарувальник ОСОБА_7 як проживала у подарованій квартирі на момент оформлення договору дарування, так і залишилася проживати в цій квартирі маючи реєстрацію свого постійного проживання у вказаній квартирі до дня її смерті. Відповідачу ОСОБА_4 ключі від квартири не передавалися. У квартиру відповідач не заселявся, в ній не проживав. Просить з урахуванням ст. 5, 6, 243, 244 ЦК України (в редакції 1963 року) визнати договір дарування квартири № 11 в буд. 17 на пр-ті 200-річчя ОСОБА_8 м. Кривого Рогу, зареєстрований 11.08.2003 року, неукладеним, а також визнати недійсною реєстрацію права власності на підставі вищевказаного договору дарування в БТІ на ім’я ОСОБА_4  

В судовому засіданні  позивач - ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі, суду пояснила, що вони є родичами з відповідачем, вона онучка ОСОБА_7, а ОСОБА_4 її онук. Вважає, що передачі майна не відбулося, тому просить визнати договір дарування квартини не укладеним.  

В судовому засіданні представник  позивача – ОСОБА_2, позов підтримала в повному обсязі, дала згоду на допит її в якості свідка, приведена до присяги свідка. Суду пояснила, що позивачка є її дочкою, у спірній квартирі проживає з дня народження. Спірна квартира була приватизована на ОСОБА_7, яка зробила заповіт на ОСОБА_9 Коли позивачці  виповнилося 16 років ОСОБА_7 прописала її як члена сім’ї. в заповіті вказано, що квартира заповідається ОСОБА_9. В 2003 році бабуся подарувала квартиру онукові ОСОБА_4  В договорі дарування повинно було бути вказано коли і як відбуватиметься передача майна, але це не вказано. Бабуся казала, що подарувала свою квартиру комусь. Однак договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. ОСОБА_4   в квартиру не вселявся. Про договір дарування довідалися 30.04.2004 року, при укладенні договору дарування вона не була присутньою.  

Представник позивача – ОСОБА_10 у судовому засіданні позов підтримав, просив позов задовольнити та визнати договір дарування неукладеним, посилаючись на те, що згоди сторін на укладення договору недостатньо, необхідно також виконання певних дій, а саме передачі майна, в договорі не визначено момент передачі майна, що дає  підстави вважати даний договір не укладеним, також вважає, що на дані правовідносини позовна давність не поширюється, тому просить позов задовольнити.  

Відповідач ОСОБА_4 , в судовому засіданні позов не визнав, проти позову заперечив, дав згоду на допит його в якості свідка, суду пояснив, що у 2003 році його бабуся ОСОБА_7 подарувала йому квартиру і у присутності нотаріуса передала йому ключі. Бабусю він забрав до себе і проживала вона з ним з часу укладання договору і до смерті. Після укладення договору дарування він змінив замки, однак позивачка та її мати змінили замки також. Він викликав міліцію з приводу цього, звертався до суду. В квартирі тоді ніхто не проживав. Бабусь доглядав сам.  

Представник третьої особи     без самостійних  вимог - ОСОБА_5, у судовому засіданні проти позову заперечила, суду пояснила, що у 2003 році було посвідчено договір дарування. Нотаріус перевірив та встановив особу громадян, які звернулися до нього. Бабусі ОСОБА_7 було 93 роки, але вона сама прийшла до нотаріуса з метою укласти договір. Нотаріус наодинці спілкувалася з бабусею ОСОБА_7 з ціллю встановити її наміри, а вже потім було посвідчено договір дарування. Заповіт, це розпорядження щодо майна особи на випадок смерті. Нотаріус не повинен перевіряти чи є заповіт чи ні, т. я це є таємницею. Бабуся за своє життя була допитана в судовому засіданні по іншій справі, рішення від якого було долучено до матеріалів справи, була допитана та пояснила, що подарувала квартиру онукові. В договорі дарування не вказано як передаватиметься майно, бо це не вказано в кодексі. Нотаріус довела до відома сторін зміст договору дарування.    

Вислухавши позивача, представника позивача, відповідача, представника третьої особи без самостійних вимог, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України,  суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на таких підставах.  

У судовому засіданні встановлені наступні факти, обставини та правовідносини, які регулюються ЦК України:  

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є родичами     та онуками ОСОБА_7. 26.02.1994 року ОСОБА_7 згідно заповіту зазначила  спадкоємцем квартири № 11 в буд. 17 на пр-ті 200-річчя ОСОБА_8 м. Кривого Рогу - ОСОБА_9, 28.04.2005 року ОСОБА_7 померла. 11.08.2003 року укладено договір дарування квартири № 11 в буд. 17 на пр-ті 200-річчя ОСОБА_8 м. Кривого Рогу між дарувальником ОСОБА_7 та обдарованим ОСОБА_4, що посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6 Про укладення зазначеного договору дарування позивач дізналася 30.04.2004 року.  

Відповідно до ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Позивач з клопотання про поновлення чи продовження строку позовної давності до суду не звертався, причини пропуску строку позовної давності не вказав.  

Відповідно до матеріалів справи позивач значно порушив строки звернення до суду для вирішення спору, тому суд дійшов висновку в задоволенні позовних вимог відмовити.  

Суд вважає за необхідне роз’яснити, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.  

В силу ч.2 ст. 267  ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від сплину позовної давності (що й вчинив суд відкривши провадження у справі);  

В силу ч.4 ст. 267  ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (на підставі сплину позовної давності суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог).  

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Ухвалюючи рішення суд бере до уваги, що ОСОБА_7 за своє життя була допитана в судовому засіданні по іншій справі та пояснила, що подарувала квартиру онукові ОСОБА_4, рішення долучено до матеріалів справи.  

Суд вважає за необхідне роз’яснити, що заповіт, це розпорядження щодо майна особи на випадок її смерті. Нотаріус не повинен перевіряти чи є заповіт чи ні, на тій підставі, що заповіт є таємницею. Нотаріус довела до відома сторін зміст договору дарування. Ключі від подарованої квартири були передані в присутності нотаріуса. В     договорі дарування не вказано як передаватиметься майно, бо це не зазначено в кодексі.  

Відповідно до ст. 243 ЦК України, (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає другій стороні безоплатно майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.  

Таким чином суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.  

На підставі викладеного, керуючись ст. 16, 256, 257, 267 ЦК України, ст. 71-81, 153, 243, 244 ЦК України в редакції 1963 року, ст. 8, 10, 11, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд –  

ВИРІШИВ:  

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4, третя особа без самостійних  вимог - приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору дарування нерухомості неукладеним – відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду в Дніпропетровській області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.  

Суддя:               Ю.В. Дурасова