Справа № 2-а- 3498/09
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2009 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у складі : судді Жук М.І., за участю секретаря судового засідання Осипенко Н.І., представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 Муратбаєвича до Голови Новозаводської районної в м. Чернігів ради ОСОБА_5 щодо визнання дій щодо складання, підписання та надання висновку неправомірними,-
ВСТАНОВИВ:
01.09.2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій неправомірними щодо складання, підписання та надання висновку №1-22/22 від 22.01.2009 року про доцільність позбавлення позивача батьківських прав, який його представник підтримав в судовому засіданні.
Відповідач в надісланих запереченнях на позов та представники відповідача позов мне визнали і в судовому засіданні пояснили, що відповідач діяв в межах наданих йому повноважень, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі – суд приходить до висновку, що провадження по справі необхідно закрити, так як справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки висновок відповідача не може бути предметом судового оскарження.
Відповідно до вимог ст. 2 ч. 1 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Правовий акт – це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення ( зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов’язків учасників конкретних правовідносин. При цьому, критерієм розмежування понять нормативного правового акту і ненормативного ( індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб’єктивним складом, оскільки правові норми індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб’єкта.
Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб’єкта права, його владні приписи мають офіційний характер, обов’язковий до виконання; спрямовані на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформлюються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.
Ненормативні (індивідуальні) акти – породжують права і обов’язки у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.
Із змісту ст. 17 ч.1 п. 1 КАС України випливає, що правовий акт індивідуальної дії є різновидом рішення суб’єкта владних повноважень і вони своїми приписами мають породжувати права і обов’язки конкретних осіб, на яких спрямована їхня дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб’єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб’єкта і відповідно інший суб’єкт зобов’язаний виконувати його вимоги.
З врахування викладеного суд приходить до висновку, що висновок відповідача №1-22/22 від 22.01.2009 року про доцільність позбавлення позивача батьківських прав (а. с. 5 - 6) не є рішенням суб’єкта владних повноважень в контексті п.1 ч. 1 ст. 17 КАС України, оскільки в ньому не реалізується компетенція його видавця шляхом встановлення прав і обов’язків для інших суб’єктів і сам по собі він не породжує певних правових наслідків для позивача.
Складений відповідачем висновок є доказом, який має значення для вирішення цивільної справи про позбавлення батьківства та який не має для суду наперед встановленого значення ( може бути ним відхиленим ), як передбачено ст. ст. 57, 212 ЦПК України.
Покладення в основу судового рішення висновку відповідача не позбавляє позивача в апеляційному порядку оскаржити рішення суду, наданого йому чинним законодавством ( ст. 55 Конституції України).
Суд відповідно до ст. 19 Конституції України зобов’язаний діяти в межах повноважень, встановлених законом, а відтак адміністративний суд не компетентний вирішувати вимоги про незаконність висновку, який не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії.
Викладені обставини є підставою для закриття провадження по справі.
Керуючись ст. ст. 157, 158-162, 165 КАС України України, суд ,-
УХВАЛИВ:
Закрити провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 Муратбаєвича до Голови Новозаводської районної в м. Чернігів ради ОСОБА_5 щодо визнання неправомірними дій щодо складання, підписання та надання висновку №1-22/22 від 22.01.2009 року про доцільність позбавлення позивача батьківських прав на підставі ст. 157 ч. 1 п. 1 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду.
Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Жук М.І.