Категорія 6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 жовтня 2009 року Справа № 2а-24124/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Солоніченко О.В.,
при секретарі: Лященко М.С.,
за участю:
позивача: Щербакова Ю.В. за дов. № 1-12/35 від 12.01.2009;
відповідача: не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Старобільське міське комунальне підприємство» про стягнення адміністративно – господарських санкцій,-
ВСТАНОВИВ:
07 липня 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому зазначило, що відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
У порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2008 році. Так, у 2008 році на підприємстві відповідача замість 2 інвалідів не працювало жодного, що підтверджується розрахунком суми позовної заяви за 2008 рік.
Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів за 2008 рік склала 22719,14 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2009 року, наступного за звітним, однак не зробив цього.
На суму несплачених санкцій нарахована пеня за весь строк несплати, виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на день розрахунку. Розмір пені склав 918,09 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2008 році у розмірі 22719,14 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 918,09 грн., а всього – 23637,23 грн.
У судовому засіданні представник позивача зменшив розмір позовних вимог на суму 11731,06 грн., зазначивши, що остаточна сума позову складає 11906,17 грн.
Представник позивача у судовому засіданні зменшену позовну заяву підтримав. Пояснив, що згідно форми звітності 10-ПІ, яку надав відповідач Луганському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік , протягом року працювало 2 інваліда. Однак з наданих додаткових документів (довідки МСЕК, копії трудової книжки на працюючих інвалідів, які працювали не повний рік) вбачається, що у 2008 році фактично працював 1 інвалід. На підставі викладеного представник позивача просив задовольнити зменшені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідач має середньооблікову кількість штатних працівників у кількості 47 осіб, норматив створення місць для інвалідів – 2. Відповідач надав звіт 10-ПІ, в якому зазначив, що на підприємстві не працевлаштовано жодного інваліда при нормативі – 2.
Згодом відповідач надав уточнений звіт 10-ПІ, в якому зазначено про працевлаштування 2 інвалідів. На підтвердження цього надав позивачеві копії довідок МСЕК та копії трудових книжок на працюючих інвалідів. Середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 904,90 грн. Адміністративно-господарська санкція не визначена відповідачем самостійно у звіті форми 10-ПІ за 2008 рік.
Так, з наданих документів вбачається, що громадянин ОСОБА_3 працював 8 місяців з 13.05.2008 року по теперішній час, інвалід з 24.05.2005 року – безстроково. Громадянин ОСОБА_4 працював 9 місяців з 01.02.2008 року по 29.02.2008 року та з 05.05.2008 року, інвалід з 20.05.2004 року – безстроково (всього 17 місяців).
Відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату 28.09.05 № 286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 30.11.05 за № 1442/11722 середня кількість інвалідів, яких було працевлаштовано відповідачем – 1 (8 місяців + 9 місяців = 17 місяців : 12 = 1,41 = 1 інвалід).
Таким чином матеріалами справи підтверджується працевлаштування 1 інваліда при нормативі – 2.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001 р.) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Обов’язок подання звітів про і нформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості за місцем реєстрації організації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, передбачено також п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі – Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. № 70.
Згідно листа Старобільського районного центру зайнятості за № 28/4-2725 від 13.10.2009 року, в порушення зазначених вимог Порядку, відповідачем протягом 2008 року надходили звіти за формою 3ПН про наявні вільні робочі місця, однак інформація про вакансії для інвалідів у них відсутня.
Відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством місць та умов праці для інвалідів з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без здійснення підприємством усіх існуючих заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжиті передбачені чинним законодавством певні заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем не вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. ст. 17, 18, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства «Старобільське міське комунальне підприємство», р/р 26009712154 УКБ, МФО 304740, код 32840727 на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, одержувач ВДК Старобільського району, р/р 31217230700331 в ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 24048483, код платежу 50070000, адміністративно-господарську санкцію та пеню за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році у сумі 11906,17 грн. (одинадцять тисяч дев’ятсот шість грн. 17 коп.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 26 жовтня 2009 року
Суддя О.В. Солоніченко