ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2017 р.                                        Справа № 909/1018/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді:                                        Данко Л.С.,

суддів:                                                            Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання:                    Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Національного природного парку «Гуцульщина», б/н від 02.02.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/671/17 від 14.02.2017 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року

у справі № 909/1018/16 (суддя Гриняк Б.П.),

порушеній за позовом

позивача: Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ,

до відповідача: Національного природного парку «Гуцульщина», м. Косів, Івано-Франківської області,

про: відшкодування шкоди заподіяної державі внаслідок порушення норм лісового законодавства в сумі 263043,50 грн., які слід перерахувати у фонд охорони навколишнього природного середовища – Річанської сільської ради Косівського району: р/р 33117331700287, отримувач: УК у Косівському районі /с. Річка /24062100, код ЄДРПОУ 38026046, банк отримувача: ГУК в Івано-Франківській області, МФО 836014 на території якої вчинені дані правопорушення та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: адвокат ОСОБА_2 – п/к за дорученням № 11/9 від 05.01.2017 р.; ОСОБА_3 – п/к за дорученням № 529/1 від 03.10.2016 р.;

від позивача: ОСОБА_4 – п/к за дорученням № 02-17/16 від 03.01.2017 р.

ОСОБА_5 та обов’язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз’яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів – не надходило.

Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2017 року, справу № 909/1018/16 Господарського суду Івано-Франківської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року прийнято апеляційну скаргу Національного природного парку «Гуцульщина», б/н від 02.02.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/671/17 від 14.02.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 15.03.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази – оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

09.03.2017 р. з підстав зазначених в ухвалі суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, № 02-12/451 від 03.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/1699/17 від 06.02.2017 р.) про розгляд справи № 909/1018/16 у судовому засіданні 15.03.2017 року в режимі відеоконференції було відмовлено.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 р. розгляд справи, повторно, призначено на 12.04.2017 р. (у зв’язку з перебуванням судді Орищин Г.В. у відпустці, 15.03.2017 р. розгляд даної справи - не відбувся, з урахуванням положень абз. 2 п.п. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р. з наступними змінами і доповненнями), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 р. за клопотанням представника апелянта продовжено строк розгляду спору, та розгляд справи відкладено на 20.04.2017 р. та зобов’язано судове засідання провести в режимі відеоконференції, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією.

Від апелянта/відповідача, в судове засідання 20.04.2017 р. уповноважені представники прибули, на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду представником апелянта (адвокатом ОСОБА_2Р.) подано письмові пояснення вх. № ЛАГС 01-04/2732/17 від 18.04.2017 р. з копіями документів: витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; Указу Президента «Про створення національного природного парку «Гуцульщина»; наказу № 377 від 02.09.2013 р. «Про внесення змін до Положення про Національний природній парк «Гуцульщина».

Представниками апелянта/відповідача викладене в апеляційній скарзі підтримано в повному обсязі, надано пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, заперечили проти викладеного у запереченні позивача на апеляційну скаргу, також представники зазначили, що відповідач не є постійним землекористувачем земельних ділянок, на яких позивачем проводились перевірки щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, оскільки землі Шешорської сільської ради за актом приймання-передачі та в натурі не були передані відповідачу. Також зазначили, що в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду та у позовній заяві позивача зазначено, що з відповідача слід стягнути кошти в користь Річанської сільської ради, однак земель, які відносяться до природно-заповідного лісового фонду Річанської сільської ради не має, як і не має в цьому районі відповідного села чи/або селища з відповідним найменуванням, в Косівському районі Івано-Франківської області є село Річка, органом місцевого самоврядування в у селі Річка є Річківська сільська рада, однак Річківська сільська рада не визначена позивачем як отримувач коштів по даній справі, відповідно до наведеного просять скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/1018/16 від 17.01.2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області відмовити.

Від позивача уповноважений представник прибув, подав через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду клопотання (факсограма) № 02-12/762 від 12.04.2017 р. (вх. № 01-14/51/17 від 12.04.2017 р.), просить витребувати у відповідача, в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України докази, а саме: планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які проведені в 2004 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об’єднанням «Львівська державна лісовпорядна експедиція», що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками /кварталами/ відповідача, відповідно до пункту 5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, у зв’язку із відсутністю відповідних матеріалів лісовпорядкування у позивача та наявністю їх у Національного природного парку «Гуцульщина» відповідно до акту перевірки від 22.05.2015 р. Також на електронну адресу суду позивачем подано клопотання № 02-12/776 від 14.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2686/17 від 14.04.2017 р.) з додатками: копія Постанови Вищого господарського суду України від 18.10.2016 р. у справі № 907/720/13 (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень).

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у запереченні на апеляційну скаргу, викладене у запереченні на апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, усно зазначив, що під час перевірки відповідач не заперечував про належність йому спірних земельних ділянок, відтак просить клопотання про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України задовільнити. Крім того, зазначив, що позивачем інформацію щодо стягнення коштів в дохід Річанської сільської ради було взято з листа Державного казначейства України, вважає, що невірне зазначення замість Річківської сільської ради Річанської сільської ради є, можливо, граматичною помилкою, представник цієї обставини не перевіряла, просить залишити апеляційну скаргу Національного природного парку «Гуцульщина» без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017 року у справі № 909/1018/16 без змін.

Заслухавши доводи та усні пояснення сторін у справі, які прибули в судове засідання, колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання 20.04.2017 р., судова колегія дійшла до висновку розглянути справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи.

Щодо поданого представником позивача через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду клопотання (факсограма) № 02-12/762 від 12.04.2017 р. (вх. № 01-14/51/17 від 12.04.2017 р.) в якому просить витребувати у відповідача, в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України докази, а саме: планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які проведені в 2004 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об’єднанням «Львівська державна лісовпорядна експедиція», які підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками відповідача, відповідно до пункту 5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, у зв’язку із відсутністю відповідних матеріалів лісовпорядкування у позивача та наявністю їх у Національного природного парку «Гуцульщина» відповідно до акту перевірки від 22.05.2015 р., колегія суддів вважає таке клопотання відхилити з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції. Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.

В даному випадку, позивач в поданому клопотанні № 02-12/762 від 12.04.2017 р. (вх. № 01-14/51/17 від 12.04.2017 р.) покликається лиш на те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування на підставі яких була проведена перевірка та складено відповідний акт від 22.05.2015 р. у позивача відсутні.

Слід звернути увагу на те, що згідно з новою редакцією коментованої статті витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Попередня редакція цієї статті передбачала, що у випадку, коли подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Нова ж редакція коментованої статті, запроваджена Прикінцевими положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р., звільнила суд від обов'язку витребувати докази, навіть тоді, коли докази, подані сторонами, є недостатніми для вирішення спору. Таким чином, коментованою статтею не передбачено активну роль суду у збиранні доказів, оскільки не передбачена його ініціатива у цьому процесі. Запроваджені зміни можна вважати такими, що посилюють засади змагальності, спонукають сторони до більшої активності у збиранні доказів і поданні їх суду. Поряд з цим з суду не знімається обов'язок створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, як цього вимагає ст. 43 ГПК.

Відповідно до наведеного колегія суддів вважає, клопотання № 02-12/762 від 12.04.2017 р. (вх. № 01-14/51/17 від 12.04.2017 р.) про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України відхилити.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційну скаргу задовольнити, так як висновки місцевого суду, що слугували підставою для задоволення позову, є помилковими, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017 р. по справі № 909/1018/16 (суддя Гриняк Б.П.) позов Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області до Національного природного парку «Гуцульщина» про відшкодування шкоди заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового законодавства в сумі 263043,50 грн. задоволено, вирішено стягнути з Національного природного парку «Гуцульщина» (78600, Івано-Франківська обл., м. Косів, вул. Дружби, 84, код ЄДРПОУ 26215347) на користь Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області (вул. А. Сахарова, 23 А, м. Івано-Франківськ, 76014, код 37952307) - 263043,50 грн. шкоди заподіяної Державі внаслідок порушення норм лісового законодавства, яку перерахувати у Фонд охорони навколишнього природного середовища – Річанської сільської ради Косівського району: р/р 33117331700287, отримувач: УК у Косівському р/с. Річка/24062100, код ЄДРПОУ 38026046, Банк отримувача: ГУК в Івано-Франківській обл. МФО 836014 на території якої вчинені дані правопорушення (пункт 1-й та 2-ий резолютивної частини рішення).

Також вирішено стягнути з Національного природного парку «Гуцульщина» (78600, Івано-Франківська обл., м. Косів, вул. Дружби, 84, код ЄДРПОУ 26215347) в дохід Державного бюджету (отримувач коштів Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37952250, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, рахунок отримувача 31219206783002, код класифікації доходів бюджету 22030101, назва суду господарський суд Івано-Франківської області) 3 945,00 грн. судового збору ( пункт 3-й резолютивної частини судового рішення) (а. с. 73, 74-76).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду апелянт/відповідач (Національний природній парк «Гуцульщина») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/1018/16 від 17.01.2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області відмовити (а. с. 87-89).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки місцевим судом не повно досліджено обставин справи та не правильно зроблено висновки, які призвели до прийняття незаконного рішення.

Вважає, що місцевий господарський суд помилково прийшов до висновку, що відповідач повинен нести відповідальність за шкоду, заподіяну невстановленими особами, так, як є постійним лісокористувачем, однак, з таким висновком апелянт не погоджується оскільки вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що у НПП «Гуцульщина» є належні документи, які підтверджують право постійного лісокористування, про що і зазначено у пункті 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що право на постійне користування землею оформлюється державним актом на право постійного користування землею, однак за НПП «Гуцульщина» право постійного користування землею не оформлене, про що свідчить додана до апеляційної скарги інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 19.01.2017 року, з якої вбачається, що за НПП «Гуцульщина» не зареєстроване право власності чи право постійного користування земельною ділянкою.

Апелянт також звертає увагу суду на те, що НПП «Гуцульщина» є природоохоронною установою загальнодержавного значення, який створено відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 року № 456 «Про створення Національного природного парку «Гуцульщина», який підпорядковано Міністерству екології та природних ресурсів України. Установлено площу земель Національного парку в розмірі 32271 га та надано статус земель природно-заповідного фонду, з них 7606 га передано парку в постійне користування з вилученням у землекористувачів та 24665 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Тобто до НІШ «Гуцульщина» входять також землі інших землекористувачів, що не суперечить ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», однак, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні суду не обґрунтовано якими саме доказами підтверджується факт незаконної рубки на території НПП «Гуцульщина» та якими документами підтверджується право постійного користування у НПП « Гуцульщина» земельними ділянками, де була здійснена незаконна рубка.

Також апелянт зазначає, що відповідно до Положення про Національний природний парк «Гуцульщина» охорона території парку покладається на службу його охорони, яка входить до складу державної служби охорони природно-заповідного фонду України та яку очолює директор парку, проте до виділення меж земельної ділянки в натурі та отримання державного акту на постійне користування землею НПП «Гуцульщина» не може вважатися таким, що має у віданні певну землю та таким, що зобов'язаний здійснювати її охорону, а тому позовні вимоги позивача не підлягали до задоволення.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, Позивач: Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області (скорочене найменування - ДЕІ в Івано-Франківській області) є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 37952307, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 76014, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Сахарова, буд. 23-А, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 12).

Відповідач/апелянт: Національний природній парк «Гуцульщина» (скорочене найменування НПП «Гуцульщина») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 26215347, місцезнаходження: п. і. 78600, Івано-Франківська обл., Косівський район, м. Косів, вул. Дружби, буд. 84, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 26).

Як вбачається з матеріалів даної справи, до Господарського суду Івано-Франківської області 21.11.2016 р. за вх. № 12046/16 поступив позов Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області до Національного природного парку «Гуцульщина» про відшкодування шкоди заподіяної державі внаслідок порушення норм лісового законодавства в сумі 263043,50 грн., які слід перерахувати у фонд охорони навколишнього природного середовища – Річанської сільської ради Косівського району: р/р 33117331700287, отримувач: УК у Косівському районі /с. Річка /24062100, код ЄДРПОУ 38026046, банк отримувача: ГУК в Івано-Франківській області, МФО 836014 на території якої вчинені дані правопорушення та стягнення судових витрат, який ухвалою суду першої інстанції від 22.11.2016 р. було прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 06.12.2016 р.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанцій 06.12.2016 р. та 07.12.2016 р. було оголошено перерву, про що уповноважені представники сторін були повідомлені особисто під розписку (а. с. 53, 65) та зокрема 17.01.2017 р. було прийнято рішення по даній справі.

Щодо суті спору слід зазначити наступне.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що указом Президента України від 14 травня 2002 року № 456/2002 на території Косівського району Івано-Франківської області створено Національний природний парк «Гуцульщина» (п. 1 Указу).

З даного указу вбачається, що до території Національного природного парку «Гуцульщина» погоджено в установленому порядку включення 32271 гектарів земель державної власності, в тому числі 7606 гектарів земель, що мають бути надані йому в постійне користування, та 24665 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів, які зазначені в додатках: № 1 та № 2.

Так, Додатком № 1 до Указу Президента України від 14.05.2002 року № 456/2002, визначено Перелік землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Національному природному парку «Гуцульщина», а саме: відповідачу (НПП «Гуцульщина») мало бути надано у постійне користування землі Косівського міжгосподарського лісгоспу, площею 816 гектарів, у тому числі: Пістинське лісництво - 503 га, Кобаківське лісництво – 165 га, Рожнівське лісництво – 148 га; Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України загальною площею 6790 га, у тому числі: Косівське лісництво – 1675 га, Кутське лісництво – 1477 га, Шешорське лісництво – 3030 га, Яблунівське лісництво – 608 га. Усього 7606 га.

Додатком № 2 до Указу Президента України від 14.05.2002 року № 456/2002, визначено Перелік землекористувачів, землі яких мають бути включені до складу Національного природного парку «Гуцульщина» без вилучення, а саме: Косівського міжгосподарського лісгоспу, площею 9893 гектари, у тому числі: Великорожинське лісництво – 3912 га, Кобаківське лісництво – 1166 га, Рожнівське лісництво – 754 га; Пістинське лісництво – 1012 га, Яблунівське лісництво – 3049 га; Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України загальною площею 14772 гектари, у тому числі: Березівське лісництво – 3116 га, Косівське лісництво – 2392 га, Космацьке лісництво – 4398 га, Кутське лісництво – 1519 га, Яблунівське лісництво – 3347 га. Усього – 24665 га.

Згідно з п. 1.1 Положення про Національний природний парк «Гуцульщина» вказаний парк є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Парк розташований на території Косівського району Івано-Франківської області.

У пункті 2.1 вказаного Положення зазначено, що парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів ОСОБА_6, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Відповідно до п. 2.2 цього Положення, завданням Національного природного парку «Гуцульщина», є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об’єктів ОСОБА_6, включаючи підтримання та забезпечення екологічної природної рівноваги в регіоні; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об’єктів; організація та здійснення наукових досліджень, у тому числі з вивченням природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушення екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо.

З пункту 1.6 Положення вбачається, що загальна площа парку становить 32271 гектара земель, в тому числі: 7606 гектарів земель, що мають бути надані йому в постійне користування, та 24665 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

ОСОБА_5 на постійне користування земельною ділянкою оформляється Витягом з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження (п. 1.7 Положення).

Також з матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що у період з 19.05.2015 р. по 22.05.2015 р. Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області була проведена позапланова перевірка НПП «Гуцульщина» згідно листа Слідчого відділення Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області від 08.05.2015 р. № 1191 та постанови СВ Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області від 08.05.2015 р. (а. с. 13).

За наслідками вказаної перевірки було складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на території Шешорського ПНДВ Національного природного парку «Гуцульщина» (а. с. 14-16), яким було виявлено порушення та нараховано розмір шкоди. Дана планова перевірка була проведена відповідно до наказу № 9-к від 18.05.2015 р. та направленням на перевірку від 18.05.2015 р. № 15.

З наявного в матеріалах справи розрахунку до Акту перевірки, розмір шкоди, що проведений до Постанови КМУ від 24.07.2013 р. № 541, за місцем перевірки ПНДВ Національного природного парку «Гуцульщина», а саме: Шешорське ПНДВ: при натуральному обстеженні виявлено: - у кварталі 30 видів № 1, 3 незаконну рубку сироростючих дерев породи бук - 3 штуки, діаметром: 55, 59, 63 см., що є порушенням Лісового кодексу України, Закону України «Про природно - заповідний фонд», за що розраховано 23382,00 грн. шкоди; у кварталі 30 виділ № 1 – незаконну рубку сироростучих та сухостійних дерев породи ялина – 6 штук, діаметром: 58, 41, 43, 69, 46, 50 см., породи бук – 1штука, діаметром: 45 см., породи береза – 1 штука, діаметром: 41 см., що є порушенням Лісового кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд», за що розраховано 31851,00 грн. шкоди; у кварталі 31 виділ № 13 – незаконну рубку сироростучих та сухостійних дерев породи ялина -13 штуки, діаметром: 55,57, 50, 26, 43, 50, 47,47, 31, 73, 40, 55, 35 см., що є порушенням Лісового кодексу України, Закону України “ Про природно - заповідний фонд” , за що розраховано 58716,00 грн. шкоди ; у кварталі 31 виділ № 12 – незаконну рубку сухостійних дерев породи ялина – 15 штук, діаметром : 46,79, 69, 755, 60, 72, 58, 64, 46, 50, 43, 65, 61, 58, 72 см., що є порушенням Лісового кодексу України, Закону України “ Про природо-заповідний фонд”, за що розраховано 61 834,50 грн. шкоди ; у кварталі 31 виділ № 6 - незаконну рубку сироростучих дерев породи ялина – 1 штука, діаметром:56 см., породи ялиця – 1 штука, діаметром:64 см., що є порушенням Лісового кодексу України, Закону України “ Про природно-заповідний фонд”, за що розраховано 15 972,00 грн. шкоди. Всього під час перевірки Шешорського ПНДВ, Національного природного парку «Гуцульщина» перевіряючим органом встановлено, що у зв'язку із незаконною рубкою лісу завдано шкоди в сумі 263043,50 грн., яку необхідно перерахувати у відповідний фонд охорони навколишнього природного середовища селищних, сільських, та/або міських рад на території, якої вчинені дані правопорушення.

На підставі вищевказаної перевірки, , оформленої Актом № 80 дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, позивачем 25.05.2015 р. на адресу відповідача було надіслано претензію №10/15 про сплату шкоди в розмірі 263043,50 грн. (а. с. 18-19), про що останній повідомив позивача про те, що ним на адресу Косівського РВ УМВС було скеровано звернення з проханням встановити винних осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства.

Позивач, у зв’язку з несплатою коштів відповідачем, звернувся до місцевого господарського суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди заподіяної державі внаслідок порушення норм лісового законодавства в сумі 263043,50 грн., обґрунтовуючи тим, що відповідачем спричинено істотну шкоду навколишньому природному середовищу на земельних ділянках яка належить остатньому, з чим погодився місцевий господарський суд.

Матеріали справи також свідчать, що відповідач 18.05.2015 р. та 22.05.2015 р. звертався до начальника Косівського РВ УМВС України із листами № 252/9, № 260/9, № 261/9 (а. с. 27, 28, 29), в яких просив встановити винних осіб, які здійснили незаконну рубку дерев на обході № 10, 11 Шешорського природоохоронного науково-дослідного відділення Національного природного парку «Гуцульщина».

Статтею 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на територіях національних природних парків забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також добування піску та гравію в річках та інших водоймах у заповідній зоні національних природних парків.

За приписами ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. к ч. 2 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.

Згідно з п.п. г, е, ж ч. 2 ст. 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду; порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу.

Згідно з частиною 5 статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 89 Лісового кодексу України охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Отже, виходячи зі змісту норм пункту 1 частини 2 статті 19, частин 1, 2 статті 89 , частини 5 статті 86 Лісового кодексу України випливає, що охорона та захист лісів здійснюється органами місцевого самоврядування, органами державної лісової охорони та іншими лісокористувачами і власниками лісів, тоді як особа, яка не має статусу органу місцевого самоврядування, державного лісоохоронного органу, власника або постійного лісокористувача лісів, обов’язку із охорони лісів нести не повинна.

Як вбачається зі змісту позовної заяви № 17/16, Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області як на підставу позову посилається на те, що відповідач є постійним користувачем земельної ділянки, на якій здійснено вирубку дерев, при цьому позивач, серед іншого, покликається на норми пункту 1 частини 2 статті 19, статі 86, 89 Лісового Кодексу України, які покладають обов'язок із забезпечення охорони і захисту лісів на постійних користувачів або власників лісів.

Однак, на думку колегії суддів, позивач помилково вважає, що відповідач на час вирубки дерев був наділений статусом лісокористувача /постійного користувача/ та був зобов'язаний здійснювати охорону лісу. При цьому колегія суддів виходить із наступного.

Як свідчать листи відповідача та постанова слідчого відділення Косівського РВ УМВС, вирубка дерев була здійснена невідомими особами, які станом на момент розгляду даної справи не встановлені.

За приписами ч. 4 ст. 17, ч. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. До його отримання документом, що підтверджує це право на раніше надані землі - є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Як уже було вище зазначено вище у цій постанові та встановлено колегією суддів, на момент розгляду справи в суді першої інстанції, постійним користувачем земельної ділянки, визначеної в Указі Президента України від 14 травня 2002 року № 456/2002, є Кутський державний лісгосп Державного комітету лісового господарства України, а не відповідач, якому акт на право постійного користування на вказану землю не видавався.

Відповідно до пунктів 1.7, 1.8 Положення про Національний природний парк «Гуцульщина», право ОСОБА_5 на постійне користування земельною ділянкою оформляється витягом з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Межі земельних ділянок ОСОБА_5 встановлюються в натурі (на місцевості) і закріплюються межовими знаками. Відомості про земельні ділянки ОСОБА_5 в установленому порядку вносяться до Державного земельного кадастру та обов’язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги наказу Президента України від 14 травня 2002 року N 456/2002 щодо вирішення протягом 2002-2003 року питання щодо вилучення та надання у постійне користування НПП «Гуцульщина» 7606 гектарів земель, а також розроблення проекту землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку, отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками - вирішено не було, в матеріалах справи такі докази відсутні, позивачем по даній справі суду такі докази – не надавалися.

Крім того, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають у т.ч. право постійного користування земельної ділянки. Як встановлено колегією суддів, право постійного користування земельною ділянкою за НПП «Гуцульщина» - не зареєстровано.

Згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 19.01.2017 року (докази знаходяться в матеріалах справи), якою доводиться факт реєстрації власності чи право постійного користування земельною ділянкою, вбачається, що за НПП «Гуцульщина» не зареєстровано власності чи право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, земельна ділянка, зазначена у наказі Президента від 14 травня 2002 року №456/2002 у Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України не вилучена, відповідачу в постійне користування не надавалася, акт на право постійного користування цією земельною ділянкою відповідачу не видавався і право лісокористування за ним на вказану землю не реєструвалося, тоді як постійним лісокористувачем спірної земельної ділянки, на даний час, є Кутський державний лісгосп Державного комітету лісового господарства України, яке і несе обов’язок щодо охорони та захисту лісу на території зазначеної земельної ділянки.

Щодо посилань позивача (Державної екологічною інспекцією в Івано-Франківській області), як на підставу для задоволення позовних вимог, на те, що обов’язок охорони території парку та розміщених на ній об’єктів покладено на службу охорони ОСОБА_5, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 88 Лісового кодексу України службові особи лісової охорони зобов'язані запобігати порушенням правил охорони і захисту лісів, установленого порядку використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, що можуть впливати на ліс, і припиняти їх.

Згідно з пунктом 4 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою КМУ від 16.09.2009 № 97 до посадових осіб держлісохорони належать посадові особи, Держлісагенства та його підприємств, установ, організацій.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 вказаного Положення одним із основних завдань держлісохорони входить забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідно до Положення про Національний природний парк "Гуцульщина" охорона території парку покладається на службу його охорони, яка входить до складу державної служби охорони природно-заповідного фонду України. При цьому служба державної охорони парку очолює директор парку.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 Положення Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, до складу служби держохорони входять, зокрема, керівники національних парків.

Проте, як уже було вище встановлено, виділення меж земельної ділянки в натурі та отримання державного акту на постійне користування землею НПП «Гуцульщина» не проводилось, відповідно до наведеного не може вважатися таким, що має у віданні певну земельну ділянку та таким, що зобов'язаний здійснювати її охорону, а тому позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

Крім того, НПП «Гуцульщина» є природоохоронною установою загальнодержавного значення, який створено відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 року №456 «Про створення Національного природного парку «Гуцульщина», який підпорядковано Міністерству екології та природних ресурсів України. Установлено площу земель Національного парку в розмірі 32271 га та надано статус земель природно-заповідного фонду, з них: 7606 га передано Парку в постійне користування з вилученням у землекористувачів та 24665 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Тобто до НІШ «Гуцульщина» входять також землі інших землекористувачів.

Відповідно до п. 5.1 Положення «Про Національний природний парк «Гуцульщина», охорону території парку здійснює служба його охорони, що входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України.

Як зазначено в п. 3 Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, п. 5.3 Положення «Про Національний природний парк «Гуцульщина», управління, координацію службою держохорони здійснює Мінприроди.

З наведеного вище вбачається, що служба охорони парку забезпечує охорону та збереження природних заповідників, але відповідач (як установа) не ототожнюється з такою службою, а тому посилання прокурора та позивачів на вказані норми не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Окрім цього слід зазначити, що у пункті 1.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 року за № 391/17686 зазначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Згідно з пунктом 1.3 цієї Інструкції межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Зі змісту вказаних норм випливає, що лише встановлення меж певної земельної ділянки в натурі із встановленням межових знаків є остаточним визначенням географічно-просторового розташування земельної ділянки певного користувача і лише після виконання цієї дії можна стверджувати про вчинення юридично значущої дії саме в межах площі цієї ділянки.

Однак, як вже зазначалося, стосовно земельної ділянки на якій було здійснено незаконну порубку дерев та, яка відповідно до наказу Президента від 14 травня 2002 року № 456/2002 має бути виділена під НПП «Гуцульщина», встановлення меж в натурі не проводилося, позивачем суду такі докази не подавалися, в матеріалах справи такі докази – відсутні, а тому ствердження позивача про здійснення вирубки дерев на території НПП «Гуцульщина» в межах Річківської сільської ради (с. Річка, Косівського району, Івано-Франківської області, розташоване на річці Річка (басейн Пруту), за 15 км. від м. Косова та 45 км. від залізничної станції Заболотів, Генплану - немає), а не Річанської сілької ради, як помилково зазначив позивач, є необґрунтованими.

При цьому, усні твердження представника позивача, що акт перевірки № 80 було складено на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування НПП «Гуцульщина» не заслуговують на увагу, оскільки такі докази в розумінні статей 33, 34 ГПК України суду представлені позивачем не були, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції такі докази – не оглядалися, в матеріалах справи такі докази - відсутні, тим більше, як вже зазначалося вище у цій постанові, лише матеріали встановлення меж земельної ділянки в натурі остаточно визначають просторові межі певної земельної ділянки.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2017 у справі № 922/2252/16.

Разом з тим належить зазначити, що 03 липня 2013 року Розпорядженням КМ України № 495-р «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до статей 92, 123 і 149 Земельного кодексу України національному природному парку «Гуцульщина» надано дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 6674 гектари (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебувають у постійному користування державного підприємства «Кутське лісове господарство», згідно з додатком, розташованих на території Косівського району Івано-Франківської області, з подальшим наданням їх зазначеному парку у постійне користування для забезпечення його функціонування.

У Додатку до розпорядження КМ України № 495-р від 03.07.2013 р. зазначено перелік земельних ділянок розташовані на території Косівського району Івано-Франківської області, на які національному природному парку «Гуцульщина» надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо їх відведення, усього площею земельної ділянки 6674 гектари, у тому числі: Косівська міська рада – 400,169 га, землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Кутське лісове господарство», Бабинська сільська рада – 23,6733 га; Вербовецька сільська рада – 152,42 га, Городнянська сільська рада – 575,381 га, Кобаківська сільська рада – 340,2783 га, Лючанська сільська рада – 396,11 га, Пістинська сільська рада – 7123,1447 га, Прокуравська сільська рада – 347,8613 га, Соколівська сільська рада – 9,0539 га, Старокутська сільська рада – 148,6359 га, Уторопівська сільська рада – 193,24 га – землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Кутське лісове господарство», Черганівська сільська рада – 664,2204 га, Шешорівська сільська рада – 2710,8122 га.

Отже, колегією суддів встановлено, що станом на дату видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, згідно розпорядження КМ України № 495-р від 03.07.2013 р. спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Кутське лісове господарство», доказів, зворотнього, як зазначено вище у цій постанові, позивач суду не представив.

Крім того, вищезазначеним, спростовуються твердження позивача про вину відповідача у здійсненні порубки дерев на території НПП «Гуцульщина» у кварталах, які відносяться /знаходяться/ в межах Річківської сільської ради (с. Річка, Косівського району, Івано-Франківської області), оскільки будь-які земельні ділянки лісогосподарського призначення Річківської сільської ради, НПП «Гуцульщина» - не передавалися.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача (Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області) про наявність обов’язку відповідача по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок вирубування дерев, оскільки такі твердження базуються на довільному тлумаченні положень чинного законодавства та суперечать фактичним обставинам даної справи.

За приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести одночасну наявність наступних фактів: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди; в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди.

Втім, позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили, що саме відповідач є особою, що здійснила самовільне вирубування дерев на території Річківської сільської ради (с. Річка, Косівського району), а не Річанської с/р (села Річани у Косівському районі – немає, відтак і відсутня відповідна с/р), у кварталі 30 виділи № 3, № 1, у кварталі № 31 виділи 16, 13, 12, 6, 18, або особою, що відповідно до чинного законодавства, повинна нести відповідальність, за таку вирубку.

За таких обставин, склад деліктного зобов’язання відповідача з відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок вирубування дерев відсутній, а отже відсутні правові підстави для стягнення з відповідача визначеної в позові шкоди в порядку ст. 1166 ЦК України.

Беручи до уваги все вищевикладене, судова колегія з огляду на те, що вищезазначена земельна ділянка у Державного підприємства «Кутське лісове господарство» не вилучена, відповідачу у постійне користування не надавалась, акт на право постійного користування цією земельною ділянкою відповідачу не видавався і право лісокористування за ним на вказану землю не реєструвалось, приходить до висновку, що постійним лісокористувачем цієї землі залишилось ДП «Кутське лісове господарство», яке і несе обов’язок щодо охорони та захисту лісу на території зазначеної земельної ділянки.

За змістом ст. 24 ГПК України залучення до участі у справі іншого відповідача є правом господарського суду, тому суд апеляційної інстанції, керуючись принципом змагальності сторін, встановлений ст. 4-3 ГПК України, вирішив розглянути справу виходячи з визначеного позивачем складу сторін.

Беручи до уваги вищевикладене, Львівський апеляційний господарський суд, з огляду на те, що НПП «Гуцульщина» є неналежним відповідачем, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вищенаведеного в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017 року у справі № 909/1018/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Національного природного парку «Гуцульщина» задоволити

2.          Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року у справі № 909/1018/16 скасувати та прийняти нове рішення

3.          В позові відмовити повністю.

4.          Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на позивача.

5.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6.          Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя                     Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

          20.04.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 25.04.2017 р.