Справа № 2-а-218/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2009 року смт. Кельменці
10 година 45 хвилин
Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого – судді: Туржанського В.В.,
при секретарі: Малій Ж.І.,
з участю позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
представника відповідача: Селезньової А.І.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кельменці справу за позовами ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі про визнання про визнання дій неправомірними, зобов‘язання вчинити дії та стягнення щомісячної соціальної допомоги, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачі звернулися до суду з позовами, в яких просять:
1. Поновити строк позовної давності.
2. Визнати відмову відповідача щодо виплати позивачам щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – протиправною;
3. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області нарахувати на користь кожного із позивачів недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки, та стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області на користь кожного із позивачів недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3891 гривня 90 копійок.
Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Селезньова А.І. позов не визнала повністю.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позов та пояснила, що в 2006 році була така постанова, однак гроші не виплачували. Поважних причин по яких вона не зверталася до суду не було. Зараз отримує надбавку в розмірі 10 % до пенсії.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та пояснила, що вона дізналася про свій статус дитині війни приблизно рік тому. Не зверталася до суду, бо часто хворіє чоловік за яким вона здійснює догляд. В даний час отримує пенсію за віком. Має 38 років трудового стажу.
Позивачка ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та пояснила, про статус дитини війни вона дізналася орієнтовно у 2007 році. Однак не зверталася до суду, тому що чоловік постійно хворіє, є інвалідом 1 групи. Вона отримує пенсію за віком. Має 42,5 років трудового стажу.
Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, в зв’язку з хворобою, однак надіслав заяву в якій просить цивільну справу розглядати у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, додаткових пояснень немає.
Представник відповідача - управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області Селезньова А.І. позов не визнала повністю та пояснила суду, що позовні вимоги позивачів безпідставні. Позивачі пропустили строки звернення до суду без поважних причин. Представник відповідача вважає, що слід керуватися Постановою КМУ «№530 від 28 травня 2008 року. представник відповідача визнає, що позивачі є „дітьми війни”, отримують пенсію за віком та мають необхідний стаж для призначення пенсії за віком.
Судом були досліджені такі інші докази: паспорт громадянки України серії НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_1 , лист Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області від 17.08.2009 року №02/157/А-11, копія тимчасової довідки виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Кельменецької районної державної адміністрації №188 від 12 серпня 2009 року, паспорт громадянина України серії КР НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_2 , копія листа Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області від 18.08.09 року № 02/165/Д-11, копія посвідчення № НОМЕР_4 на ім‘я ОСОБА_2 , копія тимчасової довідки виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Кельменецької районної державної адміністрації №133 від 22 червня 2009 року, копія паспорта серії КР НОМЕР_3 на ім’я ОСОБА_3 , копія листа Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області від 30.07.09 року № 02/113/А-11, копія тимчасової довідки виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Кельменецької районної державної адміністрації №154 від 15 липня 2009 року, заява ОСОБА_4 від 24 вересня 2009 року №3598.
Судом встановлено , що п озивач ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року , позивачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, позивачка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Згідно із ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивачі є дітьми війни згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Представник відповідача не заперечує того факту, що позивачі є дітьми війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни” і їхній трудовий стаж становить понад 20 років. Оскільки позивачі є дітьми війни, суд вважає, що на них повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом також встановлено, що позивачі є пенсіонерами і отримують пенсію за віком. Протягом 2006 - 2009 років позивачі отримували пенсію без підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Позивачам як дітям війни з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року виплачувалося підвищення відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла з 01.01.2008 року у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10% від мінімального розміру пенсії за віком, розрахованої в ідповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність . З 22.05.2008 року позивачам нараховується та виплачується підвищення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” від 28.05.2008 року №530 також в розмірі 10% від мінімального розміру пенсії за віком , розрахованому в ідповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі №10-рп/2008 зміни, внесені п.41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року №107-VI в статтю 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнано такими що не відповідають конституції ( є неконституційними). Тобто. ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” діє в редакції від 18.11.2004 року ( набрала чинності дана редакція з 01.01.2006 року), якою встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Кельменецького району Чернівецької області є протиправною, так як ним не нараховувалось та не виплачувалось позивачам, починаючи з 31.08.2008 року, підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, тобто відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.
Відносини, що склалися між позивачами та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 2 та 3 КАС України.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що розмір мінімальної пенсії за віком, що визначений положенням ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не може застосовуватись для обчислення підвищення до пенсії, що встановлюється Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, так як згідно ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Трудовий стаж позивачів становить понад 20 років, що не заперечується представником відповідача. При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, так як цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та ч. 7 ст. 9 КАС України згідно якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), що підтверджується і ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.2009 року по справі 2-25/2009, згідно якої н епоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону № 1058–ІV, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону № 2195–ІV.
Крім того, відповідач виплачував позивачам протягом 2008 -2009 років підвищення в розмірі 10 % від мінімального розміру пенсії за віком , яке розраховував відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що не заперечується представниками відповідача. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, щомісячна надбавка, передбачена ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Суд відхиляє доводи представників відповідача про те, що на законодавчому рівні не прийнято нормативних актів на виконання вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, і відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України виходячи з наступного.
Відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних підвищень дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначене підвищення. Однак, суд вважає, що це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання підвищення до пенсії, яке прямо передбачене законом. Суд вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд також відхиляє доводи представників відповідача про те, що Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області не може бути відповідачем по справі, оскільки фінансування виплат дітям війни згідно ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має здійснюватися з Державного бюджету України, а не з бюджету пенсійного фонду, виходячи з наступного. Відповідно до підпункту 4 п.2.1. розділу ІІ Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, в редакції постанови від 25.02.2008 року №5-5, зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 21.05.2002 року №442/6730 ( далі – Положення) основним завданням управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплата пенсій, допомоги на поховання та інших виплат , які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел , визначених законодавством. Відповідно до підпункту 6 п.22 даного Положення управління відповідно до покладених на нього завдань призначає ( здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Крім того, представники відповідача та позивачі не заперечують тієї обставини, що відповідачем нараховувалося та виплачувалося позивачам підвищення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” від 28.05.2008 року №530 в розмірі, розрахованому в ідповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Отже, в даному випадку відповідач вважає, що згідно зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів України органи пенсійного фонду мають виплачувати підвищення особам, які мають статус дитини війни. Відповідно, в даному випадку Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області частково виконує вимоги ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, так як визначення терміну „дитина війни”, вжитого в Постанові КМУ №530 від 28.05.2008 року, наведена лише в ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Дана обставина заперечує твердження представника відповідача про те, що відсутній законодавчий механізм реалізації положень ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” щодо того який орган має виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел та яку застосовувати мінімальну пенсію для визначення розміру підвищення. В іншому випадку можна дійти висновку, що відповідач незаконно здійснює виплати окремим громадянам на підставі Постанови Кабінету Міністрів України, яка прийнята не на підставі закону, тобто є незаконною, прийнятою в порушення ст.3,4,19,43,52 Закону України „Про Кабінет Міністрів України”, згідно яких постанови Кабінету Міністрів України видаються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Проте дана постанова не визнана незаконною, хоча і суперечить ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Посилання представників відповідача на те, що виплати позивачам проводились з 22.05.2008 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” суд відхиляє, оскільки дана постанова в частині розміру щомісячного підвищення ( щомісячної соціальної допомоги) суперечить ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, якою передбачено виплату дітям війни допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Стаття 6 даного закону діє в редакції від 18.11.2004 року( набрала чинності дана редакція з 01.01.2006 року) , що встановлено рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008. Закони України мають вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно – правові акти, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Згідно ст. 69 Закону України „Про Конституційний Суд України” рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання. Таким чином, після прийняття рішення Конституційним Судом України відповідач був зобов’язаний здійснити перерахунок пенсії позивача та здійснити виплати у розмірах, передбачених ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, а саме: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, у правління Пенсійного фонду України у Кельменецькому районі Чернівецької області будь-яких дій, пов'язаних з перерахунком та виплатою позивачам пенсії відповідно до положень ст. 6 Закону „Про соціальний захист дітей війни” не здійснювало.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” суперечить ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тому суд вважає, що відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України необхідно застосовувати до правовідносин, що склалися між сторонами ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 18.11.2004 року (набрала чинності дана редакція з 01.01.2006 року), що встановлено рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008. Суд, відхиляє доводи представника відповідача про те, що ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фактично втратила чинність у зв’язку із даним рішенням Конституційного суду України, оскільки представник відповідача не надав доказів, які б підтверджували цю обставину, а також це є помилковим трактуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року. Конституційний Суд України не визнавав неконституційною ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, а навпаки визнав неконституційним норму закону, яка вносила зміни в дану статтю і зменшувала розміри соціальної виплати.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що у рішенні Конституційного Суду України від і 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики. Враховуючи те, що позивачі мають статус дітей війни, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни. Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищенні до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція та практика Європейського суду з прав людини принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В матеріалах справи відсутні, а представники відповідача в порушення ч.2 ст.71 КАС України не надали суду належних та допустимих доказів того , що згідно закону відповідач не зобов’язаний нараховувати та виплачувати позивачам підвищення до пенсії, або таке підвищення було нараховане та виплачене позивачам в повному розмірі згідно відповідного закону.
Враховуючи викладене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Суд вважає, що слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачам надбавки до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в межах строків позовної давності.
Суд вважає, що для повного захисту прав свобод та інтересів позивачів слід зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області нарахувати та виплатити позивачам щомісячне підвищення до пенсії у розмірі , передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням виплаченого їм відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 підвищення.
Суд вважає, що в частині вимог позивачів про виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 2006 року по 31 серпня 2008 року включно, слід відмовити в зв’язку з пропуском позивачами строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що позивачі отримували пенсію без урахування 30 відсоткового підвищення, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” протягом 2006 – 2009 років. Протягом цих років відповідачі не зверталася до суду про визнання неправомірної бездіяльності відповідача, а звернулися лише в 2009 році. Таким чином, позивачі пропустили річний строк звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Посилання позивачів на те, що вони дізналася про порушення свого права тільки в 2009 році суд відхиляє, виходячи з наступного. Закон України „Про соціальний захист дітей війни” був офіційно оприлюднений 22.12.2004 року в №44 газети „Урядовий кур’єр” та набрав чинності з 01.01.2006 року. Дія даного закону в частині виплат дітям війни зупинялася Законами України „Про державний бюджет України на 2006 рік” „Про державний бюджет України на 2007 рік”, які офіційно були оприлюднені 30.12.2005 року та 23.12.2006 року, відповідно. Крім того, дані закони в частині невиплати соціальної допомоги дітям війни змінювалися Законом України „Про внесення змін до закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”” від 19.01.2006 року, який був опублікований в Офіційному віснику України 22.03.2006 року та набрав чинності 02.04.2006 року, Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік”, який був офіційно оприлюднений 31.12.2007 року.
Закони щодо внесення змін до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнавалися неконституційними рішеннями Конституційного суду України від 09.07.2007 року, від 22.05.2008 року, які набрали чинності і також офіційно оприлюднені 27.07.2007 року та 06.06.2008 року відповідно. Крім того, позивачу ОСОБА_4 було відомо про його статус дитини війни та про те, що він має пільги відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 2006 року, що підтверджується тимчасовою довідкою Управління праці та соціального захисту населення Кельменецької РДА, яку позивач подав до суду.
Таким чином, позивачі пропустили строки звернення до адміністративного суду по вимогах по сплаті соціальної допомоги за період до 31 серпня 2008 року, в межах строку позовної давності від дати звернення до суду, без поважних причин, оскільки зазначені вище закони та рішення Конституційного Суду України були офіційно доведені до відома населення у встановленому порядку.
У судовому засіданні позивачі не вказали суду поважних причин з яких вони не могли звернутись до суду в період з 2006 року.
Досудовий порядок врегулювання питання виплати щомісячної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" не передбачений законом . Тому суд відхиляє посилання позивачів на те, що вони дізналися про порушення своїх прав після її звернення до відповідача, оскільки такий досудовий порядок вирішення спору не передбачений законом. Викладене вище відповідає вимогам ч.4 ст. 99 КАС України, згідно якої якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Вказані вище обставини стверджується взаємним зв'язком наявних у справі доказів, досліджених судом, у їх сукупності.
Суд вважає, що відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивачів слід стягнути понесені ними судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 гривні 40 копійок на користь кожного.
На підставі ст.ст. 22,46,152 Конституції України,ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст. ст. 1, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, керуючись ст.ст. 2,3,5,7,9,14,71,86,94,99,158,159,160,161,162,163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позови ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково.
2. Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 31 серпня 2008 року - протиправною.
3. Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області нарахувати та виплатити позивачам ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щомісячне підвищення до пенсії у розмірі , передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням виплаченого їм відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 підвищення, починаючи з 31 серпня 2008 року по 28 вересня 2009 року.
4. В задоволенні решти вимог позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 3 ( три ) гривні 40 ( сорок) копійок понесених ними судових витрат у вигляді судового збору.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набере законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не буде скасовано, набере законної сили після апеляційного розгляду справи.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду або апеляційну скаргу може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення постанови до Кельменецького районного суду. Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Кельменецький районний суд.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно:
Примітка: на момент видачі цієї копії постанова суду не набрала законної сили.