ухвала

іменем україни

12 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Броварського міського управління юстиції, визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця в частині накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Броварського міського управління юстиції (далі - ВДВС Броварського МУЮ), у якій посилався на те, що постановою державного виконавця ВДВС Броварського МУЮ Губської Ю.Г. від 11 березня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2009 року про стягнення з нього на користь відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк» (далі - ВАТ «Плюс Банк») заборгованості за кредитом у розмірі 44 983 грн 52 коп. В ході вказаного виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно скаржника, а саме: легковий автомобіль ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, квартиру АДРЕСА_1 та легковий автомобіль ВАЗ-2103, державний номерний знак НОМЕР_1. Заявник зазначив, що такі дії державного виконавця є неправомірними, оскільки автомобіль ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, уже і так перебуває у заставі банку, тому накладення на нього повторного арешту є безпідставним, крім того, вартість зазначеного автомобіля значно перевищує розмір заборгованості. Також, вказував, що державним виконавцем накладено арешт на неіснуючий автомобіль, який ніколи не був зареєстрований за ним, а саме - ВАЗ-2103, державний номерний знак НОМЕР_1. Щодо накладення арешту на квартиру, заявник зазначав, що право власності на неї у нього виникло на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Закону України «Про реалізацію житлових прав мешканців гуртожитків» лише 03 вересня 2015 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності, у той час як постанова про накладення арешту прийнята державним виконавцем 15 березня 2010 року. Посилаючись на викладене, заявник просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Губської Ю.Г. від 11 березня 2010 року у виконавчому провадженні № 17974805 дв-20 в частині накладення арешту на належне йому рухоме і нерухоме майно, а саме: легковий автомобіль ВАЗ-2107, седан-В 2008 року випуску, колір - синій, державний номерний знак НОМЕР_1; квартиру АДРЕСА_1; та легковий автомобіль ВАЗ-2103, седан-В 2008 року випуску, колір - синій, державний номерний знак НОМЕР_1.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року, в задоволенні скарги відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій й постановити нову ухвалу про задоволення скарги, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, що 09 вересня 2008 року між ВАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Ідея Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 831.70004, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 5 537 доларів США на придбання автомобіля ВАЗ-2107 седан.

Згідно з договором застави транспортного засобу від 09 вересня 2008 року транспортний засіб ВАЗ-2107 (седан) 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, було передано в заставу банку в порядку забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором.

За даними витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 14 листопада 2008 року № 21690363 автомобіль ВАЗ-2107 (седан) 2008 року випуску, номер об'єкта Y6L2107008L205474, державний номерний знак НОМЕР_1, НОМЕР_2, є об'єктом приватного обтяження згідно з договором застави від 09 вересня 2008 року, обтяжувач - ВАТ «Плюс Банк».

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2009 року задоволено позов ВАТ «Плюс Банк» до ОСОБА_3 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2008 року № 831.70004 у розмірі 5 902 долари 73 центи США, що еквівалентно 44 983 грн 52 коп., звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб ВАЗ-2103 (седан), 2008 року випуску, колір - синій, номер кузова НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1.

На виконання вказаного судового рішення постановою державного виконавця ВДВС Броварського МУЮ Губської Ю.Г. від 11 березня 2010 року було відкрито виконавче провадження № 17974805 дв-20.

Постановою державного виконавця ВДВС Броварського МУЮ ГубськоїЮ.Г. від 11 березня 2010 року було накладено арешт на автомобіль ВАЗ-2103, легковий седан, номер об'єкта Y6L2107008L205474, колір - синій, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Також, постановою державного виконавця ВДВС Броварського МУЮ Губської Ю.Г. від 11 березня 2010 року було накладено арешт на все рухоме майно скаржника в межах суми боргу, виконавчого збору та можливих витрат у розмірі 789 грн 81 коп.; накладено арешт на все нерухоме майно скаржника в межах суми боргу, виконавчого збору та можливих витрат у розмірі 44 983 грн 52 коп.

Згідно з висновком експертного дослідження з визначення ринкової вартості автомобіля від 23 жовтня 2015 року № 49.2015, складеного судовим експертом Гладких С.І., ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2107, державний номерний знак НОМЕР_1, станом на 23 жовтня 2015 року складає 50 370 грн 52 коп.

Також встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, вартість якої станом на 08 жовтня 2015 року становить 36 390 грн, на яку також накладено арешт постановою державного виконавця ВДВС Броварського МУЮ Губської Ю.Г. від 11 березня 2010 року.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що скаржник не надав доказів незаконності оскаржуваної постанови, а державний виконавець діяв у порядку і спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Проте погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій не можна з огляду на наступне.

За змістом ст. ст. 383, 384 ЦПК України, ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 50, ч. ч. 1, 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника. У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу - заставодержателя в порядку, визначеному п. 6 ч. 1 ст. 40 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином, з урахуванням викладених положень законодавства, слід дійти висновку про те, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника обмежуються способом і порядком виконання судового рішення, визначеним виконавчим документом.

Постановляючи оскаржувані ухвали, суди першої та апеляційної інстанцій на порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК Українивищевказаних положень закону не врахували, дійшовши висновку про те, що державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», не звернули уваги на те, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2009 року було звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що відповідно є підставою для відкриття виконавчого провадження та накладення арешту виключно на майно, яке є предметом забезпечувального обтяження, й унеможливлює накладення арешту на інше належне боржнику майно.

Крім того, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до п. п. 11, 12 зазначеної постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення ст. ст. 10, 57, 60, 179, 192, 214, 303 ЦПК України фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не встановили, зокрема, не звернули уваги на те, що у справі відсутні виконавчий документ, на підставі якого було відкрито спірне виконавче провадження, матеріали виконавчого провадження, а саме - постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та опис і накладення арешту на майно боржника. Обґрунтованість скарги ОСОБА_3 зазначеними документами судами не перевірено.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до передчасного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В.Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик