ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.10.2009 року Справа № 41/170-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.
при секретарі: Стуковенковій О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (дов. ВМЕ № 747162 від 17.06.09 р.);
від відповідача: Алексеєнко Д.Г. (дов. б/н від 27.05.08 р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-промислової групи “Альбатрос” м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2009 р. у справі № 41/170-09
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3 м. Мелітополь
до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-промислової групи “Альбатрос” м. Дніпропетровськ
про стягнення 34 813 грн. 98 коп.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 01.09.2009 р. у справі № 41/170-09 (суддя Орєшкіна Е.В.), яке підписано 02.09.2009 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, задоволено позов приватного підприємця (фізичної особи –підприємця) ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-промислової групи “Альбатрос” про стягнення заборгованості в розмірі 34 813 грн. 98 коп. за поставлений товар по договору поставки № 19/1 від 03.01.2007 р.
Відповідач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі.
Скаржник вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим з наступних підстав.
На думку скаржника, господарським судом не були повністю та всебічно вивчені матеріали та обставини справи, а саме:
Позивач серед доданих до позовної заяви документів надає платіжне доручення № 139 від 29.12.2006 р., згідно до якого він перерахував на користь ТОВ “ТПГ “Альбатрос” грошові кошти у сумі 210 000 грн. Підставою для оплати у зазначеному платіжному дорученні вказано договір № 3685 від 29.12.2006 р., який між сторонами взагалі не укладався. В рішенні суду ( у описовій та мотивувальній частинах) суддя посилається на поставку товару за договором № 19/1 від 03.01.2007 р., при цьому відповідач звертає увагу на те, що оплата була здійснена раніше ніж був укладений договір № 19/1 від 03.01.2007 р., а тому умови оплати, передбачені у п.4.1 договору, ніяким чином не передбачають передплати за товар.
Відповідач вказує в апеляційній скарзі, що, виносячи рішення по даній справі, місцевий господарський суд не перевірив наявність договору № 3685 від 29.12.2006 р., а виніс рішення з посиланням на договір № 19/1 від 03.01.2007 р., який до даних правовідносин взагалі не має ніякого відношення.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає, що господарський суд Дніпропетровської обл. неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 33, 34 ГК України, відмовляючи у прийнятті до уваги договору № 22/01/08 “Про переведення боргу”, оскільки вказані статті ніякого відношення до зазначеного договору не мають.
Скаржник наголошує, що стосовно ст. 527 ЦК України не можна ґрунтувати відмову від прийняття до уваги договору “Про переведення боргу”, що це є порушенням засад цивільного законодавства, і, на його думку, ст. 525 ЦК України має пріоритетне значення по відношенню до ст. 527 ЦК України.
Відповідач вказує, що статті 520, 521 ЦК України не передбачають обов’язкову письмову форму отримання згоди кредитора на переведення боргу, а тому не повинен був ігнорувати зазначений договір до моменту, доки він не визнаний судом недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного підприємця ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Позивач вказує у відзиві, що між ТОВ “Торговельно-промислова група “Альбатрос” та ОСОБА_3 виникли відносини поставки, за якими він перерахував відповідачу 210 000 грн., а відповідач зобов’язався поставити товар –папір туалетний на зазначену суму.
В призначенні платежу окрім оплати за товар було помилково зазначено договір № 3685 від 29.12.06 р., якого в дійсності не існувало, що за соєю суттю не змінило правових відносин між сторонами, оскільки інших правовідносин між сторонами не існувало, що підтверджується актом звірки розрахунків між сторонами, який був наданий суду.
Позивач не згоден з доводами відповідача, що зазначений борг переданий за договором іншій особі, оскільки згідно ст. 520 Цивільного кодексу України заміна боржника у зобов’язанні відбувається лише за згодою кредитора. Форма зазначеного правочину, згідно ст. 521 ЦК України, письмова.
Позивач, як кредитор у зазначеному зобов’язанні своєї згоди на заміну боржника не надавав, тим більш в письмовій формі. Тим самим представлений відповідачем правочин по переводу боргу не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, немає необхідного волевиявлення кола учасників зазначеного правочину згідно закону у встановленій законом формі. Відповідно зазначена угода по переводу боргу є неукладеною та судом до уваги прийматись не може.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що фізична особа –підприємець ОСОБА_3, на підставі рахунку-фактури № РЛ 30-0004438 від 29.12.2006 р. відповідача (а.с. 45), платіжним дорученням від 29.12.2006 р. № 139 (а.с. 46) перерахував відповідачу 210 000 грн. за туалетний папір за договором № 3685 від 29.12.2006 р.
По видатковим накладним від 25.01.2007 р. № РНрл3-4438; від 26.01.2007 р. № РНрл 3-4438 “а”; № РНрл 3-4438 “б” від 31.01.2007 р.; № РНрл 3-4438 “в” від 01.03.2007 р.; № РНрл 3-4438 “г” від 22.03.2007 р.; № РНрл 3-4438 “д” від 22.03.2007 р.; № РНрл 3-4438 “е” від 20.04.2007 р.; № РНрл 3-4438 “ж” від 27.04.2007 р.; № РНрл 3-4438 “з” від 18.05.2007 р.; № РНрл 3-4438 “и” від 01.06.2007 р.; № РНрл 3-4438 “к” від 14.06.2007 р.; № РНрл 3-4438 “л” від 18.06.2007 р.; № РНрл 3-4438 “о” від 06.08.2007 р.; № РНрл 3-4438 “п” від 11.09.2007 р.; № РНрл 3-4438 “с” від 08.10.2007 р.; № РНрл 3-4438 “т” від 02.11.2007 р.; № РНрл 3-4438 “у” від 05.12.2007 р.; № Р1130-0004438 від 22.01.2008 р. (а.с. 14-31) позивач на підставі договору № 19/1 від 03.01.2007 р. отримав від відповідача туалетний папір на загальну суму 175 186 грн. 02 коп.
На суму 34 813 грн. 98 коп. відповідач товар не поставив.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У зв’язку з тим, що продавець не поставив покупцю товар на суму 34 813 грн. 98 коп. позивач 24.03.2009 р. надіслав відповідачу вимогу (а.с. 32), в якій просив в семиденний термін з моменту отримання вимоги поставити товар на суму 34 813 грн. 98 коп. або повернути гроші. В матеріалах справи (а.с. 33 на звороті) є докази надсилання вказаної вимоги відповідачу.
У відзиві на позовну заяву відповідач не визнав позовні вимоги посилаючись на те, що 22.01.2008 р. між ним та фізичною особою ОСОБА_4 укладено договір № 22.01./08 “Про переведення боргу”. Згідно до пунктів 1 та 2 договору ОСОБА_4 взяв на себе обов’язок здійснити погашення боргу перед ПП ОСОБА_3 на загальну суму 34 813 грн. 98 коп., саме по тим зобов’язанням, по яким позивач пред’явив позов.
З урахуванням зазначеного відповідач вважає, що фізична особа - підприємець ОСОБА_4 має бути залучена до розгляду зазначеної справи в якості відповідача і вважає, що його зобов’язання перед позивачем припинилися з моменту підписання договору № 22/01/08 “Про переведення боргу”.
Суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача і задовольнив позовні вимоги приймаючи до уваги те, що позивачем була здійснена попередня оплата за поставку туалетного паперу, а вже потім 03.01.2007 р. був укладений договір поставки № 19/1, строк дії якого закінчився 31.12.2007 р. (п. 10.2 договору).
Суд врахував те, що сторонами термін виконання зобов’язання –поставки товару не конкретизований, а тому вважав, що позивач, керуючись ст. 530 ЦК України, вправі вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги кредитором, а тому правомірно визнав вимогою лист позивача від 24.03.2009 р. (а.с. 32).
На момент розгляду справи відповідач доказів поставки позивачу товару на спірну суму не надав, гроші не повернув, а тому суд першої інстанції, керуючись ст. 202, 509, 525, 526, 655, ч. 2 ст. 693 ЦК України, статтями 173-175, 193 Господарського кодексу України правомірно задовольнив позов.
Відповідно до вимог статті 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути змінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Відповідач не надав доказів того, що кредитор (позивач у справі) дав згоду на переведення боргу і виконання зобов”язань іншою особою.
Зважаючи на викладене вище, доводи скаржника, вказані в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення і задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-промислової групи “Альбатрос” м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2009 р. у справі № 41/170-09 залишити без змін.
Головуючий Р.М.Бахмат
Судді: Л.О.Лотоцька
О.С. Євстигнєєв
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко
21.10.2009 р