Головуючий у 1 інстанції - Смішлива Т.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року справа №812/86/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді: Васильєвої І.А., Суддів: Ханової Р.Ф., Сіваченко І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі № 812/86/17 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про розірвання трудового договору, -

В С Т А Н О В И В:

16 січня 2017 року ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2О.) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (далі – відповідач, УПФУ в м. Антрациті), третьої особи: Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі – третя особа, ГУ ПФУ у Луганській області, яка залучена до участі за ухвалою суду першої інстанції від 14 лютого 2017 року) з вимогами про розірвання трудового договору з відповідачем з 22 березня 2016 року (арк. справи 2-5).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року наведений адміністративний позов задоволений, прийнято рішення безстроковий трудовий договір, укладений між позивачем та управлінням Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 37530472, юридична адреса: 94613, Луганська область, м. Антрацит, вул. Радянська, 16) відповідно до наказу № 46-о від 02.11.2010 - розірвати з 22 березня 2016 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку зі зміною постійного місця проживання працівника (арк. справи 62-64)

Не погодившись із таким рішенням суду, ГУ ПФУ у Луганській області (далі – апелянт) звернулось до Донецького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування доводів якої, посилались на те, що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення не враховано, що позивач не зверталась до органу, де працювала з заявою про розірвання трудового договору, а тому у даній справі не має спору між сторонами, а питання встановлення фактів, що мають юридичне значення повинно здійснюватись в рамках цивільного судочинства, до того ж апелянт звернув увагу, що на сьогоднішній день сформована судова практика щодо встановлення факту припинення трудових відносин між співробітниками та державними органами в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме у справах № 243/9804/16-ц, № 225/5021/16-ц, № 644/2306/16-ц, а тому, з урахуванням статей 2, 3, 17 КАС України, на підставі статті 157 КАС України апелянт просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі як таку, що не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (арк. справи 75-76).

Сторони до судового засідання не з’явились, належним чином повідомлені про розгляд справи, а тому у відповідності до статті 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, наказом Управління Пенсійного фонду України в Антрацитівському районі Луганської області № 46-о від 02.11.2010 ОСОБА_2 з 02 листопада 2010 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу з виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України в Антрацитівському районі Луганської області, що також підтверджено записами в трудовій книжці позивача серії АВ № 345353, 02.12.2010 ОСОБА_2 присвоєно 15 ранг державного службовця (арк. справи 9, 11).

Згідно даних трудової крижки ОСОБА_2 Управління Пенсійного фонду України в Антрацитівському районі Луганської області з 31.10.2011 реорганізовано в Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 27.07.2011.

Наказом Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області № 4-в від 23.04.2013 ОСОБА_2 надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею тритічного віку з 14.05.2013 по 22.03.2016 включно ( арк. справи 12).

Факт народження позивачем 22.03.2013 дитини підтверджено також свідоцтвом про народження серії І-ЖС № 223004 (арк. справи 10).

Згідно паспорту громадянина України СВ 936267 місце проживання ОСОБА_2 з січня 2013 року зареєстровано у місті Запоріжжя (арк. справи 6-7).

До переїзду у м. Запоріжжя ОСОБА_2 постійно проживала та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України (серія СВ 936267), виданого Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області (арк. справи 6).

Суд зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області є юридичною особою та станом на час розгляду справи знаходиться за адресою Луганська область, місто Антрацит, вул.. Радянська, 19 (арк. справи 35-36).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого також включено м.Антрацит.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою, у якій просила роз’яснити яким чином їй припинити трудові відносини з управлінням Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області, оскільки останнє відсутнє на території України, підконтрольній українській владі (арк. справи 58).

Листом від 26.05.2016 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило позивача про те, що управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області не переміщено до населеного пункту, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, у зв’язку з чим керівний склад управління звільнено, питання про звільнення позивача не належить до компетенції головного управління, оскільки ОСОБА_2 не перебувала з ним у трудових відносинах (арк. справи 59-60).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статті 2 Кодексу законів про працю України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Робота в органах Пенсійного фонду України відноситься до державної служби.

На момент виникнення спірних правовідносин суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювалися Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ).

Стаття 1 Закону № 3723-ХІІ містила визначення державної служби в Україні, відповідно до якої це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Пунктом 2 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ передбачалося, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 161 цього Закону.

Згідно зі статтею 16 Закону № 3723-ХІІ на державних службовців поширюються вимоги та обмеження, передбачені Законом України “Про запобігання корупції” від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).

Відповідно до статті 25 Закону № 1700-VII особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Системний аналіз вказаних вимог Закону № 3723-ХІІ та Закону № 1700-VII свідчить, що державний службовець не має права займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Таким чином, перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з УПФУ в м. Антрацит та Антрацитівськомі районі Луганської області, продовжувати які вона не може через те, що відповідач знаходиться на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, позбавляє її можливості подальшого працевлаштування, що порушує її конституційне право на працю.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Судом встановлено, що 22.03.2016 закінчилася відпустка ОСОБА_2 по догляду за дитиною, надана позивачу наказом УПФУ в м. Антрацит та Антрацитівськомі районі Луганської області від 23.04.2013 № 4-6.

Отже, 23.03.2016 позивач повинна була приступити до роботи, однак, з незалежних від неї обставин не змогла цього зробити.

Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, яка регулює питання розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції перебування УПФУ в м. Антрацит та Антрацитівськомі районі Луганської області в зоні проведення АТО, на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, унеможливлює розірвання трудового договору, укладеного між сторонами, працедавцем.

З урахуванням викладеного, а також того, що позивач ОСОБА_2 не може продовжувати працювати за трудовий договором, укладеним з відповідачем, та не має можливості розірвати договір, в порядку, передбаченому зазначеними вище законодавчими актами, що позбавляє позивача реалізувати своє конституційне право на труд, виходячи з приписів абзацу другого частини четвертої статті 7 Закону № 1706-VII, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що трудовий договір, укладений 02.11.2010 між ОСОБА_2 та відповідачем, підлягає розірванню на підставі ст.38 КЗпП України в судовому порядку.

До того ж, стосовно доводу апелянта про те, що даний спір необхідно розглядати в порядку окремого провадження за нормами ЦПК, судова колегія не приймає, оскільки трудові спори розглядають в позовному провадженні, а не шляхом встановлення фактів, що мають юридичне значення. Крім того судове рішення фактично не порушує прав та обов’язків апелянта.

З урахуванням викладеного судом першої інстанції постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а отже наявні підстави у відповідності до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі № 812/86/17, - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі № 812/86/17, - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Постанова прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя                                                             І.А. Васильєва

Судді           Р.Ф. Ханова

           ОСОБА_3