ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.07.2006 Справа № А17/62
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чимбар Л.О.- доповідач
суддів: Кузнецової І.Л., Тищик І.В.
при секретарі: Гайдук Ю.А..
за участю представників
позивача: Баглай В.Л., Іванова О.Ю.
відповідача: Прошакова М.В.,Старостенко Т.С.
прокурор Бабушкінського району у судове засідання не з”явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,
розглянувши апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.06р. у справі № А17/62
за позовом колективного підприємства гаражного та технічного обслуговування Дніпропетровської обласної організації спілки автомобілістів, м.Дніпропетровськ
до державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська
за участю прокурора Бабушкінського району м.Дніпропетровська
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2006 року по справі № А17/62 (суддя Стрелець Т.Г.) позов колективного підприємства гаражного і технічного обслуговування Дніпропетровської обласної організації спілки автомобілістів (далі - КПГ і ТО) задоволено повністю: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі, м. Дніпропетровська ( далі - ДПІ) від 31.01.2006 року №0000752600/3 на суму 622428, 00 грн. та податкове повідомлення –рішення від 31.01.2006 року №0000772600/3 на суму 58600,00 грн.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Скаржник посилається на те, що що господарський суд порушив вимоги ст.7 Закону України “Про плату за землю”, оскільки земельний податок у розмірі 3% суми земельного податку, обчисленого відповідно до частини першої та другої цієї статті справляється за земельні ділянки, зайняті кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян. Скаржник також вказує, що позивач з метою задоволення спільних інтересів, забезпечує зберігання транспортних засобів крім членів Спілки, також інших громадян, надає супутні послуги з обслуговування транспортних засобів, здійснює господарську та іншу комерційну діяльність безпосередньо на автостоянках, а також шляхом організації пунктів технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, магазинів з продажу запасних частин, експлуатаційних та паливно-мастильних матеріалів та організації служб технічної експертизи транспортних засобів і транспортно-експедиційного обслуговування населення. КГП і ТО не є кооперативом і тому земельні ділянки, що знаходяться у їхньому користуванні, не можуть бути зайняті кооперативними стоянками.
У запереченні на апеляційну скаргу колективне підприємств?о гаражного та технічного обс?луговування Дніпропетровсь?кої обласної організації спі?лки автомобілістів, м.Дніпроп?етровськ просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вислухав пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
Відповідачем проведено позапланову комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2002р. по 01.04.05р., за результатами якої був складений акт від 12.08.2005р. № 002631.
Актом перевірки було встановлено, що у порушення ст. ст. 7, 12 Закону України “Про плату за землю” позивачем було занижено податок на землю у розмірі 140469, 21 грн. і орендну плату у сумі 183649, 23 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000752600/0 від 12.08.2005р., яким позивачеві було визначено податкове зобов”язання по податку на землю у розмірі 210703, 50 грн., у тому числі 140469, 00 грн.- основний платіж, та 70234, 50 грн.- штрафні санкції; №0000772600/0 від 12.08.2005р., яким позивачеві було визначено податкове зобов”язання з орендної плати за землю у розмірі 275473, 50 грн., у тому числі 183649, 00 грн.- основний платіж, 91824, 50 грн.- штрафні санкції.
Скарги позивача №№125, 128 від 26.08.2005 року відповідач залишив без задоволення, а вищевказані податкові повідомлення-рішення –без змін.
За результатами розгляду повторних скарг позивача Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області змінила суми податкових зобов”язань за податку на землю та орендної плати на землю, внаслідок чого відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: №0000752600/2 від 22.11.2005 року, яким позивачу визначено податкове зобов”язання з податку на землю в розмірі 622428 грн., в тому числі 414 952 грн. – основний платіж і 207 476 грн. –штрафні санкції та №0000757600/2 від 22.11.2005 року, яким визначено податкове зобов”язання з орендної плати за землю в розмірі 58 600 грн.
За результатами розгляду повторних скарг позивача Державна податкова адміністрація України своїм рішенням від 27.01.2006 року залишила скарги позивача без задоволення.
ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська були винесені податкові повідомлення-рішення: №0000752600/3 від 31.01.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов”язання з податку на землю в розмірі 622 428 грн., в тому числі 414 952 грн. –основний платіж і 207 476 грн. –штрафні санкції та №0000757600/3 від 31.01.2006 року, яким визначено податкове зобов”язання з орендної плати за землю в розмірі 58 600 грн.
Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, КПГ і ТО 23.02.2006 року звернулось до господарського суду з позовом про визнання їх недійсними.
Постановою господарського суду позов задоволено.
Суд апеляційної інстанції вважає постанову господарського суду правильною та обгрунтованою по наступним підставам.
Як вбачається з акта перевірки та документів, наявних в матеріалах справи, позивач на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 23.08.2000р., реєстраційний номер 001133, виданого відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1683 від 07.07.2000р., володіє земельною ділянкою площею 0,1133 га, розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 27а; відповідно до договорів про право тимчасового користування землею та договорів оренди земельних ділянок, укладених з виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів протягом періоду, що перевірявся, позивач користувався земельними ділянками в межах м. Дніпропетровська, перелік яких наведений у додатках №1,2,3 до акта перевірки.
Таким чином, позивач згідно до вимог ст.2 Закону України «Про плату за землю»є платником земельного податку та орендної плати за орендовані земельні ділянки.
КПГ і ТО у перевіряємому періоді нараховувало та сплачувало земельний податок та орендну плату в розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону України «Про плату за землю», керуючись ч.5 ст. 7 зазначеного Закону.
Господарський суд обгрунтовано зробив висновок про правомірність сплати позивачем земельного податку та орендної плати у вказаному розмірі.
Згідно Закону України «Про плату за землю» оподаткування земельних ділянок залежить від категорії і режиму земель, на яких знаходяться земельні ділянки, від їх цільового функціонального призначення та потреб, для яких ці ділянки надаються підприємствам, організаціям та установам, а не в залежності від організаційно-правового статусу підприємств і організацій, про що правильно вказав у постанові господарський суд. Таким чином, ставки земельного податку диференціюються в залежності від функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.
Відповідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про плату за землю» податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.
Матеріалами справи беззаперечно встановлено, що позивач на спірних земельних ділянках забезпечує утримання та експлуатацію колективних автостоянок Всеукраїнської спілки автомобілістів, зберігання транспортних засобів членів Спілки.
Що ж стосується посилання ДПІ на те, що КГП і ТО не є кооперативом і тому земельні ділянки, що знаходяться у їхньому користуванні, не можуть бути зайняті кооперативними стоянками, апеляційний суд вважає його необгрунтованим, оскільки, як зазначено вище, визначальним для вирішення питання щодо розміру ставки податку, є функціональне призначення та потреби, на які використовується земельна ділянка, спірна ж земельна ділянка використовується позивачем саме для зберігання особистих транспортних засобів громадян-членів спілки автомобілістів.
Крім того, господарський суд обгрунтовано врахував лист Комітету з аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України №06-13/8-569 від 17.12.2002 року, згідно якого дія ч.5 ст.7 Закону України “Про плату за землю” поширюється на земельні ділянки надані Всеукраїнській спілці автомобілістів, які використовуються громадянами-членами спілки автомобілістів для зберігання особистих транспортних засобів.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивач з метою задоволення спільних інтересів, забезпечує зберігання транспортних засобів крім членів Спілки, також інших громадян, надає? супутні послуги з обслуговув?ання транспортних засобів, зд?ійснює господарську та іншу к?омерційну діяльність безпос?ередньо на автостоянках, а так?ож шляхом організації пункті?в технічного обслуговування? та ремонту транспортних засо?бів, магазинів з продажу запас?них частин, експлуатаційних т?а паливно-мастильних матеріа?лів та організації служб техн?ічної експертизи транспортн?их засобів і транспортно-експ?едиційного обслуговування н?аселення, апеляційним судом т?акож визнано необгрунтовани?м, оскільки ніяких доказів в підтвердження такої діяльності відповідачем до суду не надано.
Як вбачається з акта перевірки, у ньому відсутні докази вказаної діяльності, тоді як обов”язок надання цих до?казів відповідно ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, як суб”єкта владних повно?важень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова господарського суду Дніпропетровської області винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 167, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу державно?ї податкової інспекції у Бабу?шкінському районі м.Дніпропе?тровська залишити без задоволення, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2006р. у справі А17/62 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України
Головуючий Л.О.Чимбар
Судді І.Л.Кузнецова
І.В.Тищик
Ухвала виготовлена в повному обсязі 02.08.2006 року