ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/622/17

04 травня 2017 р.м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

секретарі судового засідання Твердохліб Н.В.

за участю:

представника відповідача Стечишин О.С., довіреність від 04.01.2017 року №1/05/17,

представника третьої особи Клима А.А., довіреність від 03.01.2017 року №31,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, в якому, зокрема, просить:

- визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_3 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

- стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області на користь ОСОБА_3 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач як суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області отримала суддівську винагороду за січень місяць 2017 року в розмірі 18400,00 грн., що не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій та статус суддів" - 10 мінімальним заробітним платам, є порушенням гарантованого державою права на її належне матеріальне забезпечення, та зумовило звернення до суду з даним адміністративним позовом.

В судове засідання позивач не з'явилася, просила справу розглядати у її відсутності.

Представник відповідача територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів, викладених у письмових запереченнях та долучених до матеріалів справи. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог, так як стосовно здійснення виплат позивачу суддівської винагороди за січень місяць 2017 року діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області при розгляді даної адміністративної справи покладається на думку суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_3 призначена на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області строком на п'ять років згідно Указу Президента України "Про призначення суддів" № 571/2013 від 18.10.2013 року.

Відповідно до довідки відповідача від 10.04.2017 року № 138 судді ОСОБА_3 за січень 2017 року виплачено суддівську винагороду в розмірі 18400 грн. (а.с.5)

Позивач вважає, що розмір нарахованої та виплаченої за січень місяць 2017 року суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій та статус суддів" - 10 мінімальним заробітним платам.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється Законом про судоустрій.

Згідно частини 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становив - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абзацом 1 статті 22 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення " Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість, пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Судом встановлено, що інших механізмів визначення розміру суддівської винагороди та її виплати Закон №1402-VШ не містить.

Відповідно до частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ (далі Закон № 2453-VІ) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200,00 гривень.

Таким чином, законодавець і в Законі №2453-VIП, і в Законі №1402-VШ визначив застереження щодо регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів" та закріпив неможливість визначення розміру суддівської винагороди іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки станом на 01.01.2017 року позивач ще не проходила кваліфікаційне оцінювання судді, тому розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат (10 х 3200 грн.) і дорівнювати 32000,00 грн.

Мотивуючи наявність права нараховувати позивачу суддівську винагороду із розрахункової величини в сумі 1600,00 грн., а не з чинного розміру мінімальної заробітної плати в сумі 3200,00 грн., відповідач посилається на пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 гривень. (лист Державної судової адміністрації України від 13.01.2017 року № 11-256/17 "Про оплату праці")

Судом встановлено, що законодавець норми Закону № 2453-VIП та/або норми Закону № 1402-VШ щодо регулювання суддівської винагороди не змінив.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453 в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів.

Європейський суд з прав людини у рішення від 10.03.2011 року справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним. (пункт 23).

У зв'язку з цим, право на отримання суддівської винагороди не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Пунктом 6.1 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" (Лісабон, 10.07.1998 року) визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 154 Закону №1402-VШ визначено, що територіальне управління є територіальним органом Державної судової адміністрації України. Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. (ч.1 ст.151 Закону №1402-VШ)

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку є порушення гарантованого державою права позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, яке виразилось в застосуванні відповідачем при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за січень місяць 2017 року п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІ та не виконанні п.23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ, яке підлягає захисту шляхом задоволення позову в повному обсязі.

При цьому, доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 16000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству України.

Згідно частини 1 статті 256 КАС України, негайно, зокрема, виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв'язку з цим постанову в частині стягнення суддівської винагороди на користь ОСОБА_3 за один місяць належить допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 2,6,11,86,122,158-167,256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_3 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області, код ЄДРПОУ 26198838 (46000, м. Тернопіль, вул. Руська, 50) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний обліковий номер картки платника податків - НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1) недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.