ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2017 р.                                        Справа № 914/1849/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді:                                        Данко Л.С.,

суддів:                                                            Галушко Н.А.,

                                                            ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання:                    Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра Пак», вих. № 1-11/10/16 від 11.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4973/16 від 20.10.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2016 року

у справі № 914/1849/16 (суддя Петрашко М.М.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра Пак», м. Київ,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Галичина», м. Радехів, Львівської області,

про зобов’язання повернути шляхом передання за актом приймання-передачі майно: пакувальний автомат TFA/3, серійний номер 15017/01951 (1 шт.); конвеєрна система (1 шт.); обладнання SOCO (1 шт.); ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Tetra Therm Aseptic Flex), модуль обробки молока, потужність – 4000 л/г, серійний номер T5844410079 (1 шт.); гомогенізатор ОСОБА_4 20 (Tetra Alex 20), 4000 л/г, 30 кВт, серійний номер НОМЕР_1 (1 шт.); станція мийки ОСОБА_5 1 (Tetra Alcip), 15000 л/г (1 шт.); монтажні матеріали (1 наб., вкл. нерж. труби, кабелі) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: ОСОБА_6 (п/к за довіреністю № 05/17-1 від 05.05.2017 р.);

від відповідача: ОСОБА_7 (п/к за довіреністю б/н від 03.01.2017 р.);

ОСОБА_8 та обов’язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз’яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів – не надходило.

Представниками сторін подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2017 року, справу № 914/1849/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра Пак», вих. № 1-11/10/16 від 11.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4973/16 від 20.10.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 10.05.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази – оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи).

В судове засідання представник апелянта/позивача прибув, подав пояснення по справі вих. № 10/05-17/П від 10.05.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3082/17 від 10.05.2017 р.), просить врахувати те, що право власності на майно на час вирішення цієї справи вже належить позивачу, і не може входити до складу ліквідаційної маси в рамках справи про банкрутство, крім того, вирішення цього спору в порядку позовного провадження жодним чином не вплине на здійснення щодо відповідача процедури банкрутства, на формування обсягу майнових активів відповідача як боржника, за рахунок яких буде можливим задоволення вимог кредитора, а відповідно, правовідносини між сторонами цього спору не матимуть впливу на права та законні інтереси інших кредиторів відповідача у справі про банкрутство, також представником апелянта подано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних особі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ «Тетра Пак», та надано усні пояснення аналогічні апеляційній скарзі, пояснень до апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, та пояснень до апеляційної скарги представник підтримав, просить рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 р. по справі № 914/1849/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання прибув, подав клопотання вих. № 10/05-01 від 10.05.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3118/17 від 10.05.2017 р.) про долучення до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних особі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_8 «Галичина», проти апеляційної скарги апелянта заперечив, просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 р. по справі № 914/1849/16 без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Тетра Пак» - без задоволення.

Заслухавши доводи та усні пояснення сторін у справі, які прибули в судове засідання, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання 10.05.2017 р., судова колегія дійшла до висновку розглянути справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи.

У відповідності до приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 року у справі № 914/1849/16 (суддя Петрашко М.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю (пункт 1-й резолютивної частини рішення) (том І, а. с. 162, 163-169).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра Пак») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том І, а. с. 183-187), просить рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 р. по справі № 914/1849/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не було досліджено укладеного між сторонами договору та не було встановлено чи є він діючим на день звернення позивача до суду, відтак, на думку скаржника, саме обставини чинності договору або його розірвання залежать правові наслідки у вигляді можливості витребування майна відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт наполягає, що в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення помилково зазначено, що спірний договір не було розірвано між сторонами у справі, та на момент винесення такого рішення між сторонами існує чинний договір, однак, на думку скаржника, станом на дату розгляду справи судом першої інстанції договірні відносини між сторонами були відсутні, ОСОБА_8 «Галичина» набув спірне майно без достатніх на це правових підстав, а відтак за загальними умовами статті 1212 ЦК України, останнє підлягає поверненню іншій стороні – власнику, на підставі власне статті 1212 ЦК України.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що станом на дату розгляду справи, договір припинив свою дію на підставі п.3.3 договору та ч. 2 ст. 695 ЦК України у зв’язку з односторонньою відмовою позивача від нього і договірні відносини між сторонами були відсутні, відтак, на думку скаржника, помилковим є висновок суду щодо неможливості застосування до спірних правовідносин норм ч.1 ст.1212 ЦК України, оскільки правова підстава набуття відповідачем майна припинена, тому право власності на майно, передане відповідачу, належить позивачу.

У поясненнях апелянта до апеляційної скарги зазначено, що заявлений скаржником позов є віндикаційним, а тому суд зобов’язаний був встановити чи є особа, яка пред’явила позов, власником майна, однак в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не враховано та не надано правової оцінки відмові позивача від договору та впливу цих обставин на виникнення чи не виникнення у відповідача права власності на витребуване у нього позивачем відповідно до ст. 1212 ЦК України, майно, а тому наполягає на застосуванні до даних правовідносин ст. 1212 ЦК України, так як право власності на майно на час вирішення цієї справи вже належить Позивачу, і не може входити до складу ліквідаційної маси в рамках справи про банкрутство.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, апелянт/позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра Пак» (скорочене найменування: ТзОВ з ІІ «Тетра Пак») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 20016121, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 04080, м. Київ, Подільський район, вул. Межигірська, буд. 82, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ з ІІ «Тетра Пак».

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Галичина» (скорочене найменування ОСОБА_8 «Галичина») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 25553579, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 80200, Львівська обл., Радехівський район, м. Радехів, вул. Б.Хмельницького, буд. 120, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_8 «Галичина».

Як уже було вище зазначено у цій постанові, рішенням Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 року було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Тетра Пак» до Приватного акціонерного товариства «Галичина» про зобов’язання повернути шляхом передання за актом приймання-передачі майно: пакувальний автомат TFA/3, серійний номер 15017/01951 (1 шт.); конвеєрна система (1 шт.); обладнання SOGO (1 шт.); ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Tetra Therm Aseptic Flex), модуль обробки молока, потужність – 4000 л/г, серійний номер T5844410079 (1 шт.); гомогенізатор ОСОБА_4 20 (Tetra Alex 20), 4000 л/г, 30 кВт, серійний номер НОМЕР_1 (1 шт.); станція мийки ОСОБА_5 1 (Tetra Alcip), 15000 л/г (1 шт.); монтажні матеріали (1 наб., вкл. нерж. труби, кабелі), за правилами статті 1212 ЦК України та стягнення судових витрат (том І, а. с. 162, 163-169).

06.12.2016 р. постановою Львівського апеляційного господарського суду по справі № 914/1849/16 вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін (том І, а. с. 9, 10-18).

Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2017 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду (том ІІ, а. с. 51, 52-56).

Колегією суддів встановлено та вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2017 року по справі № 914/1849/16, що скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду, суд касаційної інстанції вказав, що судом не було враховано процесуальних наслідків для позивача, який позбавлений права на звернення до суду із тим же позовом, обмежившись формальним висновком щодо наявних підстав для вирішення спору в межах справи про банкрутство, водночас, суд не з'ясував, які саме з розглянутих місцевим господарським судом вимог мають майновий характер в розумінні частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та, яким чином вирішення цього спору в порядку позовного провадження, вплине на здійснення щодо відповідача процедури банкрутства, на формування обсягу майнових активів відповідача як боржника, за рахунок яких буде можливим задоволення вимог кредитора, яким чином правовідносини між сторонами даного спору впливають на права та законні інтереси кредиторів відповідача у справі про банкрутство.

Також у постанові ВГСУ від 14.03.2017 року зазначено, що суд другої інстанції всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У відповідності до вищенаведеного колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2016 р. (з урахуванням подання позовної заяви через поштове відділення зв’язку ) ТзОВ з ІІ «Тетра Пак» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_8 «Галичина» про зобов’язання ОСОБА_8 «Галичина» повернути позивачу майно шляхом передання за актом приймання-передачі, а саме: пакувальний автомат TFA/3, серійний номер 15017/01951 (1 шт.); конвеєрну систему (1 шт.); обладнання SOGO (1 шт.); ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Tetra Therm Aseptic Flex), модуль обробки молока, потужність – 4000 л/г, серійний номер T5844410079 (1 шт.); гомогенізатор ОСОБА_4 1 (Tetra Alex 20), 4000 л/г, 30 кВт, серійний номер НОМЕР_1 (1 шт.); станцію мийки ОСОБА_5 1 (Tetra Alcip), 15000 л/г (1 шт.); монтажні матеріали (1 наб., вкл.нерж.труби, кабелі).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, місцевим господарським судом у задоволенні позовних вимог було відмовлено, мотивуючи тим, що з моменту передачі відповідачу обладнання у останнього виникло право власності на це обладнання, оскільки договір №51-08-62 ОD від 01.12.2008 не містить умов, згідно з якими право власності на переданий товар зберігається за продавцем (позивачем) до моменту повної оплати товару покупцем (відповідачем). Крім того, судом зазначено, що без позбавлення покупця права власності на продану йому річ та без визнання за продавцем права власності на неї на підставах, встановлених законом, право продавця у разі несплати йому коштів за товар не може бути відновлене.

Поряд з тим суд першої інстанції зазначив, що при невиконанні боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави, а щодо посилання позивача на ст.1212 ЦК України, суд, з урахуванням постанови Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, встановив, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України у випадку виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Колегією суддів з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 14.03.2017 р. та на підставі вищенаведеного, встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Тетра Пак” (Продавець – за договором, Позивач – у справі) та Закритим акціонерним товариством «Галичина» (Покупець – за договором, Відповідач – у справі), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Галичина», було укладено договір №51-08-62 OD (том І, а. с. 9-18) з додатками до нього № 1 «Опис обладнання», № 2 «Графік оплат», Anneх #2 –Schedule payments, № 3 «Акт прийняття/ Act of acceptance, № 4 «Вимоги до приміщення для установки обладнання асептичного розливу продукту», № 5 «Сертифікат готовності обладнання до експлуатації» (том І, а. с.19-23-24,25, 28)(далі за текстом - Договір).

Зазначений вище договір укладений між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписаний повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки суду не доведено зворотнього.

У відповідності до умов п. 1.1. договору, продавець продає, а покупець купує на умовах товарного кредиту та зобов’язується сплатити за обладнання ОСОБА_9, перераховане у специфікації, яка додається до цього договору як додаток-1 та є невід’ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, загальна вартість договору становить 7114472,00 грн. без врахування ПДВ, що станом на 01.12.2008 р. становить еквівалент 813083 Євро та підлягає коригуванню відповідно до п.3 Договору.

Ціна кожної одиниці обладнання вказана в додатку 1 до цього договору, а саме: 1. Пакувальний автомат TFA/3, Filling machine TFA/3, кількість - 1, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 2183263/249516 (рядок 1-й, графи 2 - 6 Додатку № 1 до Договору); 2. Конвеєрна система, Conveyor system, кількість -1, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 183750/21000, 18350/21001 (рядок 2-й, графи 2-6 Додатку № 1 до Договору); 3. Обладнання SOGO, кількість - 1, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 201250/23000, 201250/23001 (рядок 3-й, графи 2-6 Додатку № 1); 4. Tetra Therm Aseptic Fleх, модуль обробки молока, потужність – 4000 л/г, Tetra Therm Aseptic Fleх, 4000 l/h, кількість - 1, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 1967673,75/224877, 1967673,75/224878 (рядок 4-й, графи 2-6 Додатку № 1 до Договору); 5. Гомогенизатор Tetra Аleх 20, потужність – 4000 л/г, 30 кВт, Tetra Аleх 20, 4000 l/h, 30 кVt, кількість - 1, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 551906,25/63075, 551906,25/63076 (рядок 5-й, графи 2-6 Додатку № 1); 6. Станція мийки Tetra Alpik 1 (15000 л/г), Tetra Alpik 1 (15000 l/h), кількість - 1, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 516556,25/59035, 516556,25/59036 (рядок 6-й, графи 2-6 Додатку № 1 до Договору); 7.Монтажні матеріали (вкл. нерж. труби, кабелі), installation materials, кількість – не зазначена, вартість обладнання в грн за одиницю/еквівалент Євро, 145818,75/16665 (рядок 7-й, графи 2-6 Додатку № 1 до Договору); 8. Плата за відтермінування платежу, interest, 1364252/155015 (рядок 8-й, графи 2-6 Додатку № 1 до Договору). Сума, без врахування ПДВ, грн., TOTAL, ехcluding VAT. UAN. 7144 472,00 (рядок у Додатку № 1 без зазначення порядкового номера). Сума без врахування ПДВ, еквівалент у Євро, TOTAL, ехcluding VAT. Eguivalent in Euro. 813 083,00 (рядок поза таблицею Додатку № 1 до Договору).

У додатку № 1-1 до вищевказаного договору, сторони перелічили обладнання визначене у Додатку № 1, суму без врахування ПДВ, грн зазначили 7 838412, еквівалент у Євро 895 483 (том І, а.с. 29).

Додаток № 1, як і Додаток № 1-1 є невід’ємними частинами Договору № 51-08-62 ОD, підписані представниками продавця та покупця, їх підписи посвідчені печатками сторін.

Загальна вартість договору враховує вартість обладнання, вартість упаковки та доставки обладнання до складу покупця (в разі поставки на умовах DDР) та проценти за товарний кредит за ставкою трьохмісячного UERIBOR плюс 5% річних (п. 2.2 Договору).

Згідно з п.3.1 Договору порядок оплати обладнання встановлений цим договором та додатком 2 до цього договору під найменуванням «Графік оплати» (том І, а. с. 21). Покупець має сплатити ПДВ відповідно до ставки та в порядку, передбаченому чинним законодавством. Всі оплати вказані в додатку № 2 вказані без ПДВ.

Відповідно до п.3.2 Договору оплата має здійснюватись у гривнях банківським переказом на поточний рахунок продавця.

За умовами п. 3.2.1 Договору сума платежу (включаючи проценти за товарний кредит) може бути змінена продавцем, якщо трьохмісячний UERIBOR на дату платежу відрізняється від UERIBOR на базову дату – 28.11.2008 р. В такому випадку продавець виставляє додатковий рахунок або кредит ноту на різницю, спричинену зміною трьохмісячного UERIBOR на дату платежу від UERIBOR на базову дату – 28.11.2008 в порядку, передбаченому п.3.7 Договору.

Якщо покупець не здійснює першу або будь-яку наступну оплату відповідно до ст.3 цього Договору, продавець має право припинити дію цього договору в односторонньому порядку. Якщо обладнання вже передане покупцю, то покупець за свій рахунок зобов’язаний повернути продавцю обладнання протягом 10 робочих днів з моменту одержання від продавця відповідної письмової вимоги (п.3.3 Договору).

Відповідно до п.3.4 Договору, продавець має право стягувати штрафні санкції на будь-яку затриману оплату або за порушення строків, вказаних в п.3.3, в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу або від вартості несвоєчасно поверненого обладнання за кожен день прострочення. Крім того, продавець має право вимагати від покупця сплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних за весь час прострочення в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Як визначилися сторони у п.14.1 вищезазначеного правочину, Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

До здійснення повної сплати за цим договором покупець не має права виконувати будь-яких дій по відношенню до обладнання, а саме: відчужувати обладнання, передавати право власності на нього, будь-яким чином відчужувати обладнання, вносити в якості внеску в статутний фонд, надавати в оренду, в заставу чи обтяжувати будь-яким іншим чином без письмової згоди продавця (п.14.4 Договору).

До здійснення повної сплати за цим договором покупець не має права надавати обладнання в управління, передавати в комерційну концесію або спільну діяльність, без письмової згоди продавця (п.14.5 Договору).

Додатком № 2 до договору сторони встановили графік оплат в період з 25.12.2008 р. по 15.06.2014 р., визначили суму кожного платежу, процентів.

Згідно з видатковими накладними №1830017746 та №1830017747 від 25.05.2009 р. та актом приймання-передачі від 25.05.2009 р. на виконання договору №51-08-62 OD позивач передав відповідачу обладнання загальною вартістю 10382486, 63 грн., а саме: пакувальний автомат TFA/3, серійний номер 15017/01951 (1 шт.); конвеєрну систему (1 шт.); обладнання SO SOGO (1 шт.); ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Tetra Therm Aseptic Flex), модуль обробки молока, потужність – 4000 л/г, серійний номер T5844410079 (1 шт.); гомогенізатор ОСОБА_4 20 (Tetra Аleх 20), 4000 л/г, 30 кВт, серійний номер НОМЕР_1 (1 шт.); станцію мийки ОСОБА_5 (Tetra Alcip), 15000 л/г (1 шт.); монтажні матеріали (вкл.нерж.труби, кабелі).

31.08.2010 р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу №51-08-62 OD від 01.12.2008 р. (том І, а. с. 27-28), якою змінили додаток №2 “Графіки платежів” та внесли зміни до п.2.1 договору, а саме: встановили, що загальна вартість договору становить 7 838 412,00 грн. без врахування ПДВ, що станом на 01.12.2008 р. становить еквівалент 895 483 Євро та підлягає коригуванню відповідно до п.3 Договору.

В подальшому, 05.12.2013 р. сторони уклали додаткову угоду № 2 (том І, а. с. 32-33), якою, черговий раз, змінили умови у Додатку № 2 “Графіки платежів” та внесли зміни до п.2.1 Договору, а саме: встановили, що загальна вартість договору становить 8304927,00 грн. без врахування ПДВ, що станом на 01.12.2008 р. становить еквівалент 948777 Євро та підлягає коригуванню відповідно до п.3 Договору.

Слід зазначити, що додаткові угоди № 1 та № 2 до вищезазначеного договору укладені між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписані повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірними правочинами в силу ст. 204 ЦК України.

Відповідно до нового графіку платежів, покупець вносить платежі в період з 25.12.2008 р. по 16.11.2016 р., зокрема, 25.12.2008 р. покупець вносить попередню плату у розмірі 273540,00 грн., в подальшому вносить 17 платежів та сплачує плату за відтермінування.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків від 11.09.2015 р., підписаний двома сторонами (том І, а. с 47), згідно з яким, станом на 31.08.2015 р. заборгованість відповідача за обладнання та пакувальний матеріал за всіма укладеними договорами становить 8810292,39 грн.

З наявної в матеріалах справи бухгалтерської довідки ТзОВ з ІІ «Тетра Пак» від 06.07.2016 р. вбачається, що ОСОБА_8 «Галичина» сплатило за договором № 51-08-62 OD від 01.12.2008 р. за період з 30.12.2008 р. по 04.07.2014 р. кошти в сумі 4028927,32 грн. (том І, а. с. 45-46), решту суми відповідачем оплачено не було, у звзяку з чим, позивачем на адресу відповідача 19.05.2016 р. було надіслано повідомлення-вимогу вих. № 42 від 16.05.2016 р. про припинення (розірвання) в односторонньому порядку (відмову від) договору № 51-08-62 OD від 01.12.2008 р. та повернення переданого обладнання упродовж 10 днів з дня отримання вказаної вимоги у зв’язку з припиненням відповідачем, починаючи з 2014 року, оплат чергових платежів за договором.

Вказану вимогу відповідач отримав 27.05.2016 р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (том І, а. с. 48-50).

Слід зазначити, що згідно повідомлення-вимоги позивач повідомив відповідача про припинення (розірвання) в односторонньому порядку (відмову від) договору № 51-08-62 OD від 01.12.2008р. у зв’язку з не здійсненням відповідачем у встановлені договором строки чергових платежів та вимагав повернути обладнання.

Так як відповідач в повному обсязі не виконав покладених на себе зобов’язань за вищевказаним договором та враховуючи вимогу позивача про припинення договору в односторонньому порядку та повернення обладнання, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області за захистом свого порушеного права та просить зобов’язати Приватне акціонерне товариство “Галичина” повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Тетра Пак” шляхом передання за актом приймання-передачі наступне майно: пакувальний автомат TFA/3, серійний номер 15017/01951 (1 шт.); конвеєрна система (1 шт.); обладнання SOCO (1 шт.); ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Tetra Therm Aseptic Flex), модуль обробки молока, потужність – 4000 л/г, серійний номер T5844410079 (1 шт.); гомогенізатор ОСОБА_4 (Tetra Alex 20), 4000 л/г, 30 кВт, серійний номер НОМЕР_1 (1 шт.); станція мийки ОСОБА_5 1 (Tetra Alcip), 15000 л/г (1 шт.); монтажні матеріали (1 наб., вкл. нерж. труби, кабелі), при цьому, позивач покликається на статтю 1212 ЦК України, вважаючи, що відповідач набув майно/обладнання зазначене у додатку № 1 до договору без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтями 694, 695 ЦК України визначено порядок продажу товару в кредит та особливості оплати товару з розстроченням платежу.

Як уже було зазначено у цій постанові, між сторонами у справі було укладено Договір № 51-08-62 OD з додатками, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує на умовах товарного кредиту та зобов’язується сплатити за обладнання Тетра-Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цього договору як додаток-1 та є невід’ємною частиною цього договору.

Факт поставки (передання) обладнання позивачем відповідачу підтверджується видатковими накладними № НОМЕР_2 та НОМЕР_3 від 25.09.2009 р., актом приймання-передачі обладнання та послуг від 25.05.2009 р.

Однак, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконував належним чином свої зобов’язання з оплати придбаного у позивача з розстроченням платежу обладнання у встановлені договором та додатком №2 до нього (з врахуванням змін та доповнень) строки, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 7585052,44 грн.

Слід зазначити, що з бухгалтерської довідки позивача від 06.07.2016р. вбачається, що від відповідача згідно договору №51-08-62 OD від 01.12.2008 р. надійшло коштів у розмірі 4028927,32 грн., останній платіж було здійснено 04.07.2014 р.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, якщо покупець не здійснює першу або будь-яку наступну оплату відповідно до ст.3 цього Договору, продавець має право припинити дію цього договору в односторонньому порядку. Якщо обладнання вже передане покупцю, то покупець за свій рахунок зобов’язаний повернути продавцю обладнання протягом 10 робочих днів з моменту одержання від продавця відповідної письмової вимоги.

У відповідності до вищенаведеного та з урахуванням п. 3.3. Договору та ч. 2 ст.695 ЦК України позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу, якою повідомив відповідача про припинення (розірвання) в односторонньому порядку договору та вимагав повернути (передати) обладнання.

Так, згідно повідомлення-вимоги позивач повідомив відповідача про припинення (розірвання) в односторонньому порядку (відмову від) договору № 51-08-62 OD від 01.12.2008 р. у зв’язку з не здійсненням відповідачем у встановлені договором строки чергових оплат та вимагав повернути обладнання.

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3 ст.651 ЦК України).

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов’язання. Так частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 598 ЦК України).

Слід зазначити, що додатковою угодою № 2 до договору (том І, а. с. 32-33), яка є невід’ємною частиною цього Договору, сторони в черговий раз змінили Додаток № 2 “Графіки платежів” та внесли зміни до п.2.1 Договору, встановили, що загальна вартість договору становить 8304927,00 грн. без врахування ПДВ, що станом на 01.12.2008 р. становить еквівалент 948777 Євро та підлягає коригуванню відповідно до п.3 Договору.

Відповідно до нового графіку покупець вносить платежі в період з 25.12.2008 р. по 16.11.2016 р., зокрема, 25.12.2008 р. покупець вносить попередню плату у розмірі 273540,00 грн., в подальшому вносить 17 платежів та сплачує плату за відтермінування.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що повідомлення-вимога позивача, яка надіслана на адресу відповідача 16.05.2016 р. є передчасною, так як згідно укладеної між сторонами додаткової угоди № 2, було внесено зміни у Додаток № 2 «Графіки платежів», тобто сторонами погоджено графік внесення чергових платежів з 25.12.2008 р. по 16.11.2016 р., що свідчить про те, що відповідачем не було порушено строків розрахунків на момент надіслання позивачем відповідачу вимоги-повідомлення № 42 від 16.05.2016 р. про припинення (розірвання) в односторонньому порядку (відмову від) договору та повернення майна.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, не заперечується сторонами у справі, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 р. у справі № 914/3734/15 порушено провадження у справі про банкрутство ОСОБА_8 “Галичина” та введено мораторій про задоволення вимог кредиторів боржника та введено процедуру розпорядження майном ОСОБА_8 “Галичина”, внаслідок чого в силу ст. 19 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зупинено (том І, а. с. 227-229).

Відповідно до наведеного вище вбачається, що раніше погоджені сторонами у договорі строки розрахунків за придбане обладнання були відстрочені на невизначений час ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 р. у справі № 914/3734/15, а отже станом на 16.05.2016 р., тобто на дату надіслання вимоги про припинення (розірвання) в односторонньому порядку (відмови від) договору, був відсутній факт порушення строків оплати відповідачем за придбане у позивача обладнання.

За таких обставин, повідомлення-вимога не тягне за собою ніяких правових наслідків у вигляді припинення договору та обов’язку повернути раніше придбане обладнання.

Щодо тверджень апелянта, що зобов’язання відповідача повернути позивачу майно відповідно до ч.2 ст. 695 ЦК України, не є грошовим, а вважається речовим (майновим) зобов’язанням, до того ж яке виникло до введення мораторію, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 697 ЦК України встановлено, що договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Слід зазначити, що Договір № 51-08-62 OD від 01.12.2008р., укладений між позивачем та відповідачем, не містить умов згідно яких право власності на переданий товар зберігається за продавцем (позивачем) до моменту повної оплати товару покупцем (відповідачем).

Водночас зі змісту п.14.4. та п.14.5. Договору вбачається, що відповідач без письмової згоди позивача частково обмежений розпоряджатися майном, зокрема, передавати право власності на нього, відтак таке право власності з моменту передання товару позивачем належить відповідачу, зокрема в силу ст. 334 ЦК України, оскільки іншого договором не встановлено, і вказані обмеження щодо розпорядження майном встановлені за погодженням сторін, тобто не в силу Закону.

Відповідно до частин ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч.1). Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч.4). З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар (ч.6).

Статтею 695 ЦК України визначено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу (ч.1). Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч.2). До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу (ч.3).

Крім того, частиною 6 статті 694 та частиною 3 статті 695 ЦК України зазначено, з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати, продавцю належить право застави на цей товар, відтак, колегія суддів вважає, що реалізація права на повернення товару проданого в кредит, можлива у випадку якщо право власності на товар зберігається за продавцем до моменту його повної оплати покупцем, як це вбачається зі змісту статті 697 ЦК України.

Якщо позивач відмовився від договору і вимагає повернення речі, то не будучи її власником, він має обґрунтувати своє право на витребування речі від власника. Сама по собі конструкція ч.2 ст.695 ЦК України, в контексті з іншими інститутами цього Кодексу, не відновлює право позивача отримати від покупця проданий товар назад у власність, тому позовна вимога зобов’язати повернути річ є декларацією. В будь-якому випадку, без позбавлення покупця права власності на продану річ, та без визнання за продавцем права власності на неї на підставах встановлених законом, право продавця у разі несплати йому коштів за товар не може бути відновлене (Постанова Вищого господарського суду України від 07.02.2008р. у справі № 14/44).

Поняття “право застави” визначено у ст. 572 ЦК України, відповідно до якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст.590 ЦК України).

Згідно п. 8 ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, і відповідно право застави, як це зазначено у п.4 ч.1 ст.593 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 28 Закону України “Про заставу, припиняється у разі набуття (придбання) заставодержателем права власності на предмет застави.

З позовної заяви позивача та зокрема з предмета спору вбачається, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою повернути йому проданий ним товар у кредит, однак, слід зазначити, що позивач вправі реалізувати таке право іншим чином, а саме, за дотриманням законодавчо встановлених правових механізмів, які передбачені, зокрема, у параграфі 6 глави 49 Цивільного кодексу України, Закону України “Про заставу” та регулюють правовідносини між заставодержателем та заставодавцем, оскільки такі правовідносини у сторін з моменту передання товару та враховуючи умови договору № 51-08-62 OD від 01.12.2008 р. виникли в силу ст. 574, ч.6 ст.694 та ч.3 ст.695 ЦК України, і як зазначено у ст. 572 ЦК України, у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, кредитор (заставодержатель) має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), шляхом звернення стягнення на предмет застави (ст. 590 ЦК України, ст. 20 Закону України “Про заставу”), що і вірно зазначено у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Твердження апелянта/позивача на про необхідність застосування до даних правовідносин ч.1 ст.1212 ЦК України, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Аналіз зазначеного положення дає підстави для висновку, що зобов’язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов’язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов’язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 ЦК України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних відносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Слід також зазначити, що порушення однією із сторін умов договору не можна кваліфікувати, як відсутність правової підстави для перерахування коштів, оскільки правовою підставою договірного зобов’язання слугує тільки договір (правочин) як такий, а не його окремі умови.

Передумови для кондиційного позову (зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов’язаннями з безпідставного збагачення, або кондиційними зобов’язаннями, а позови, якими вони захищаються – кондиційними) можуть виникнути тоді, коли між сторонами немає договірних зобов’язань або правопорушення виходить за межі договору, який їх пов’язує. Якщо вимоги позивача грунтуються на тому, що обов’язки відповідача випливають з існуючого договору, такий позов не може кваліфікуватись як кондиційний.

Норми глави 83 “Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” ЦК України та ст.1212 ЦК України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна не можуть кваліфікуватися як правопорушення (порушення умов договору).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач набув спірне майно на підставі договору № 51-08-62 OD від 01.12.2008р. (із змінами і доповненнями до нього) та додатками до нього, отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов’язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається скаржник, як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно майнових прав особи у разі коли договір, за яким вказане майно відчужено, розірвано, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України та у даному випадку не може свідчити про наявність (відновлення) у позивача (як продавця за розірваним договором) права власності на спірне майно.

Також колегія суддів звертає увагу, що приписами ст. 1212 ЦК України передбачено повернення майна, однак дана норма не встановлює обставин, які можуть бути підставою для визнання за позивачем права власності на майно. Слід зазначити, що позивачем у справі про визнання права власності завжди є особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред’явлення позову. Наявність між сторонами зобов’язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред’явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права.

Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 р. у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 р. у справі № 3-5гс15 (Вісник ВСУ, №3 (187), 2016. С. 8), від 22.01.2013 р. № 5006/18/13/2012 про перегляд Верховним Судом України постановах Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012, від 15.03.2017 р. у справі № 910/10308/15.

Відповідно до вимог ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов’язковими для всіх судів України.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації») щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): «одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру».

У рішенні у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації» ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, беручи до уваги, висновки викладені судом касаційної інстанції у постанові від 14.03.2017 р. по справі № 914/1849/16, які належало встановити під час нового розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, про відсутність підстав для задоволення позову у справі № 914/1849/16, відповідно позов про зобов’язання Приватного акціонерне товариство “Галичина” повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Тетра Пак” майно, відповідно до приписів статті 1212 ЦК України, як цього вимагає скаржник, задоволенню не підлягає, ні у позовному провадженні, ні у межах провадження у справі про банкрутство, оскільки не грунтуються на законних для цього підставах.

Під час апеляційного перегляду справи судом другої інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 у справі № 914/3734/15 за заявою ТОВ "Милкоу-Україна" порушено провадження у справі про банкрутство ОСОБА_8 "Галичина"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого ОСОБА_10

Наведена ухвала набула законної сили.

25.11.2015 здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення справи про банкрутство ОСОБА_8 "Галичина".

29.12.2015 р., позивач/апелянт у даній справі, ТзОВ "Тетра Пак" звернулося до Господарського суду Львівської області з заявою про визнання ТзОВ "Тетра Пак" конкурсним кредитором ОСОБА_8 "Галичина" з грошовими вимогами у розмірі 17 254 724,34 грн, у тому числі з грошовими вимогами на підставі договору купівлі – продажу № 51-08-62 ОD від 01.12.2008 р. (договір 1) станом на 23.12.2015 р. на загальну суму 14 574 011,92 грн, з яких: 9 278 987,21 грн залишок заборгованості за поставку обладнання, 833 958,81 грн залишок заборгованості по платі за відтермінування платежу згідно з п. 3 додаткової угоди № 2 від 05.12.2013 р., 1 860 782,07 грн пеня за затримку оплати, 218 547,58 грн 3% річних та 2 381 736,25 грн інфляційні втрати.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Колегією суддів встановлено, що заявник звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів в межах справи про банкрутство № 914/3734/15 про визнання ТзОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" конкурсним кредитором ОСОБА_8 "Галичина" з грошовими вимогами підставі договору купівлі – продажу № 51-08-62 ОD від 01.12.2008 р. (договір 1) станом на 23.12.2015 р. на загальну суму 14 574 011,92 грн, разом з тим, позивач, 12.07.2016 р. звертається до місцевого господарського суду (вх. № 1925) у позовному провадженні з вимогою зобов’язати ОСОБА_8 «Галичина» повернути ТзОВ з іноземною інвестицією «Тетра Пак» шляхом передання за актом приймання-передачі всього майна визначеного у Додатку № 1 до договору купівлі – продажу № 51-08-62 ОD від 01.12.2008 р., з покликанням уже на статтю 1212 ЦК України, без урахування вимог заявлених ним у справі про банкрутство.

Покликання представника апелянта на те, що у справі про банкрутство не проведено підготовчого засідання, тривалі строки розгляду справ про банкрутство у порівнянні з позовним провадженням, а також те, що спірне обладнання може ввійти до складу ліквідаційної маси боржника, не може слугувати підставою для задоволення позову позивача у справі № 914/1849/16 про повернення майна заявленого з підстав передбачених статтею 1212 ЦК України.

Відтак, враховуючи обставини встановлені колегією суддів, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, беручи до уваги предмет та підстави позову, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що відсутні підстави для задоволення позову, відтак позов про зобов’язання Приватного акціонерне товариство “Галичина” повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Тетра Пак” майно згідно ст. 1212 ЦК України задоволенню не підлягає.

Інші твердження апелянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з’ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 року у справі № 914/1849/16 – залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

2.          Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

10.05.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 15.05.2017 р.