АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 643/4550/14-ц Головуючий суддя І інстанції Сиротников Р. Є.

Провадження № 22-ц/790/2510/17 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.17 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючого - судді Малінської С.М.,

суддів: Бровченка І.О., Швецової Л.А.,

за участю секретаря - Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргоюпредставника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», заінтересовані осіби - ПП «Інсайт-ком», ОСОБА_3, про визнання частково недійсним кредитного договору, за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановила:

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Інсайт-Ком», в якому просила суд визнати недійсними положення п.3 першої частини та п.1.4 другої частини Кредитного договору від 14.06.2007 року №МL 700/825/2007 в частині застосування FIDR.

В обґрунтування позову зазначила, що 14.06.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Інсайт-Ком», в особі Лазаренко С.В. та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № МL 700/825/2007.

За вказаним договором позичальником отримані кошти в розмірі 54531,00 доларів США з датою остаточного повернення 14.06.2029 року.

На думку позивача, вказаний договір в частині визначення розміру процентної ставки за користування позиченими коштами грубо суперечив актам чинного на момент укладення Договору цивільного законодавства та був явно несправедливим по відношенню до споживача.

Так, відповідно д о п.3 частини першої Договору встановлена плаваюча процентна ставка за користування кредитом: фіксований відсоток - 4,49% +FIDR, де FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Згідно з вказаним пунктом Договору з метою застосування FIDR при виконанні сторонами цього Договору, ставка FIDR буде визначатися самостійно Банком.

Згідно з п.п. 1.4.1.1.3 п.1.4 частини Другої Договору, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладення Договору.

У п.п. 1.4.1.5.3 п. 1.4 вказано, що сторони висловлюють свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки стосовно всієї непогашеної суми кредиту без укладення додаткових договорів до цього Договору.

Фактично, застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного споживач фінансової послуги не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, позивач вказує, що можна дійти висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди.

Таким чином, порядок обчислення відсотків встановлений Кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є нічим іншим, як умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі та згоди іншої сторони - позичальника.

У відповідності до пп. Є ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є орієнтовна сукупна вартість кредиту. Згідно з п.5 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом.

У пунктах 3.2. та 3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі.

Як вказала позивач, згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір відсотків за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто фіксованої незмінної ставки, яка показана у фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру відсотків, який суперечить діючому законодавству.

Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так ,застереженням до п. 1.4 частини 2 кредитного договору встановлено, що протягом дії договору позичальник може з'ясовувати суми нарахованих відсотків, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділення, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити відсотки, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку.

В зв'язку із викладеним позивач просила суд визнати недійсними положення п.3 першої частини та п. 1.4 другої частини кредитного договору від 14.06.2007 року № ML 700\825\2007 в частині застосування FIDR.

До початку розгляду справи по суті відповідачем заявлено зустрічну позовну заяву, яку судом прийнято до спільного з первісним позовом розгляду, в якій банк просив суд в зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором від 14.06.2007 року № ML 700\825\2007 зобов'язань, стягнути з неї на користь банку заборгованість в сумі 50466,21 доларів США та судові витрати.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитного договору - відмовлено в повному обсязі.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.02.2017 року в частині відмови АТ «ОТП Банк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити зустрічний позов АТ «ОТП Банк» в повному обсязі.

АТ «ОТП Банк» не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині відмови АТ «ОТП Банк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, вважає його незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5, ст. 60 ЦПК України.

Не погоджуючись з рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитного договору та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.02.2017 року залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на ст. 6, ч. 1 ст. 203 ЦК України, п. 23, 23 ст. 1, п. 5 ч. 4, п. 2, ч. 2 ст. 11, ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно положень ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судовим розглядом встановлено, що 14.06.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Інсайт-Ком», в особі Лазаренко С.В. та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №МL 700/825/2007 (т. 1 а.с. 6-13).

За вказаним договором позичальником отримані кошти в розмірі 54531,00 доларів США з датою остаточного повернення 14.06.2029 року. Факт отримання грошей відповідачем підтверджено як сторонами по справі так і письмовими доказами.

Відповідно д о п.3 частини першої Договору встановлена плаваюча процентна ставка за користування кредитом: фіксований відсоток - 4,49% +FIDR, де FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Згідно з вказаним пунктом Договору з метою застосування FIDR при виконанні сторонами цього Договору, ставка FIDR буде визначатися самостійно Банком.

Згідно з п.п. 1.4.1.1.3 п.1.4 частини Другої Договору, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладення Договору.

У п.п. 1.4.1.5.3 п. 1.4 вказано, що Сторони висловлюють свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки стосовно всієї непогашеної суми кредиту без укладення додаткових договорів до цього Договору.

17.04.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною  Г.О. вчинено виконавчий напис №1324, яким запропоновано звернення стягнення на нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була передана ОСОБА_1 в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору іпотеки №PCL-ML 700/825/2007 від 14.06.2007 року (Т.2 а.с. 89).

Станом на день розгляду даної справи судом, вищезгаданий виконавчий напис не визнаний таким, що не підлягає виконанню.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагенту та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 4,49 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірного договору в частині застосування FIDR недійсним немає.

Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України по справі №6-511цс15, в своїй постанові від 11.11.2015 року.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1

Судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», заінтересовані осіби - ПП «Інсайт-ком», ОСОБА_3, про визнання частково недійсним кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 висновків суду в цій частині не спростовують.

З приводу вимог ПАТ «ОТП Банк» заявлених у зустрічній позовній заяві, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

В матеріалах справи міститься копія постанови головного державного виконавця Московського ВДВС ХМУЮ Трофімової Т.М. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №1324 від 17.04.2014 року, виданого ПН Чуприною Г.О. про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Вищевказане майно передане ОСОБА_1 в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору №PCL-ML 700/825/2007 від 14.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.А. за реєстром № 2899, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №МL 700/825/2007 від 14.06.2007 року, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищезазначеного майна пропонується задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, які станом на 24.02.20154 року складають 40280,75 доларів США.

Відомості про скасування вищезазначеного виконавчого напису, про закриття виконавчого провадження, чи визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, станом на день розгляду справи судом - відсутні.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням того, що на теперішній час відомості про реалізацію предмету іпотеки та часткове чи повне задоволення за рахунок отриманих коштів вимог банку, відсутні, суд першої інстанції вважав заявлені у зустрічній позовній заяві вимоги передчасними, оскільки їх задоволення може призвести до подвійного стягнення суми заборгованості з ОСОБА_1 та відмовив у їх задоволенні в повному обсязі.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.59 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

П. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису із урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Однак судом першої інстанції питання реального виконання виконавчого напису нотаріуса досліджено не було.

А суд першої інстанції відповідно до наведеної вище правової позиції пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 мав з'ясувати ці обставини.

Вказаний виконавчий напис № 1324 від 17.04.2014 року був повернений постановою державного виконавця від 25.12.2014 року стягувачеві у зв'язку зі встановленою Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 31304-VII від 03.06.2014 року забороною стягнення вказаного іпотечного майна, копія якої міститься в матеріалах справи.

На даний час дія Закону № 31304-VII від 03.06.2014 року не припинена, що свідчить про неможливість примусового виконання вказаного виконавчого напису до скасування цієї заборони.

На підставі наведеного судова колегія дійшла висновку, що рішення Московського районного суду Московського районного суду м. Харкова від 13.02.2017 року необхідно змінити, скасувавши в частині відмови АТ «ОТП Банк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити зустрічний позов АТ «ОТП Банк» в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 50 466,21 доларів США. (а.с.119, т.2).

Відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, оскільки апеляційна скарга представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» підлягає задоволенню, позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість в розмірі 50 466,21 доларів США, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» також належить стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3665, 48 грн. (а.с.121, т. 2) та 3654, 00 грн. (а.с.25, т. 1) та апеляційної скарги в розмірі 4019, 40 грн. (а.с. 257, т.3), а всього судовий збір у сумі 11 338, 88 грн.

Виходячи з наведеного і керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року - змінити, скасувавши в частині відмови Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № МL 700/825/2007 від 14.06.2007 року.

Ухвалити нове рішення в цій частині, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № МL 700/825/2007 від 14.06.2007 року в розмірі 50 466 (п'ятдесят тисяч чотириста шістдесят шість) доларів США 21 центи, яка складається з: 38 832 (тридцять вісім тисяч вісімсот тридцять два) долари США 44 центи - заборгованість по сплаті кредиту; 11 633 (одинадцять тисяч шістсот тридцять три) долари США 77 центи - заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам станом на 20.03.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 11 338 (одинадцять тисяч триста тридцять вісім) гривень 88 копійок.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді :