ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

05 травня 2017 року м. Київ К/800/14646/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги представника Державної міграційної служби України (далі - ДМС) на судові рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДМС про визнання неправомірним та скасування рішення від 17 лютого 2016 року №27-16 та зобов'язання прийняти рішення,

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року представник ДМС звернувся із касаційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, якими позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення ДМС від 17 лютого 2016 року №27-16, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ставиться вимога про скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Вказується на те, що повідомлені позивачем обставини щодо причин виїзду з Афганістану є сумнівними та суперечливими. Крім того, у позивача є спільні діти з громадянкою України, що дає можливість оформити посвідку на проживання в Україні.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми, касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставні.

За правилами статті 10 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як установлено судами, ОСОБА_1 є громадянином Афганістану, за національністю таджик, за віросповіданням мусульманин-суніт.

17 лютого 2016 року ДМС було прийнято рішення №27-16 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною виїзду з країни постійного проживання позивач вказує побоювання за власне життя, у зв'язку з переслідуванням з боку терористичного угрупування «Талібан». Також, він повідомив, що під час збройного переслідування отримав кульове поранення лівого передпліччя, про що надав до суду висновок фахівця в галузі судово-медичної експертизи від 19 вересня 2016 року, що в свою чергу підтверджує факт завдання шкоди та переслідування на Батьківщині.

При цьому, суди зазначили, що за вимогами Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, посадові особи міграційних органів на індивідуальній основі мають надавати оцінку відомостей про особисті дані і обставини заявника.

Оскільки, відповідач належним чином не перевірив доводів позивача щодо його переслідування на Батьківщині та не врахував інформацію про країну його походження, суди прийшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З 2013 року ОСОБА_1 проживає сім'єю з громадянкою України ОСОБА_2., має з нею спільних дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1, записаний батьком у свідоцтві про народження дітей.

Крім того, як вірно зазначено судами, посилання відповідача на можливість оформлення посвідки на проживання в Україні, є безпідставними, оскільки державний кордон України позивач перетинав нелегально, що виключає можливість отримати зазначеної посвідки.

З урахуванням зазначеного, керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Державної міграційної служби України на судові рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 17 лютого 2016 року №27-16 та зобов'язання прийняти рішення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко