Справа № 2-1033-1/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
14 жовтня 2009 року Печерський районний суд міста Києва
в складі головуючого-судді Мельник А. В.
при секретарі Пятовій В.В., Марчук О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про стягнення грошового вкладу, відшкодування моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра» в якому просить стягнути з останнього на свою користь суму депозитного вкладу в розмірі 9 825 ЄВРО з нарахованими згідно умов договору відсотками, 7 000 витрат на правову допомогу та 5 000 гривень моральної шкоди.
В обґрунтування вимог своєї заяви ОСОБА_1 зазначив, що 02 лютого 2008 року він уклав з ВАТ КБ «Надра» договір банківського вкладу № 299975, згідно якого він передав банку грошові кошти в сумі 9 825 ЄВРО.
Зазначив, що в останній день строку дії вказаного договору він звертався до банку із заявою про повернення грошових коштів, але йому в цьому було відмовлено.
Станом на час звернення із вказаним позовом до суду, грошові кошти за депозитним вкладом йому не повернуті.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав, та уточнивши вимоги заяви в частині стягнення суми нарахованих відсотків, просив суд повністю задовольнити вимоги позову і стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму нарахованих за договором відсотків у розмірі 913,73 ЄВРО.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, в письмових поясненнях на позов заперечив проти задоволення позову в обґрунтування чого зазначив наступне.
10 лютого 2009 року набула чинності Постанова Правління Національного баку України № 59 від 10.02.2009 року «Про призначення тимчасової адміністрації у ВАТ КБ «Надра» строком на один рік з 10.02.2009 року по 10.02.2010 року.
Одночасно, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану ВАТ КБ «Надра», цією Постановою призначено тимчасового адміністратора та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 10.02.2009 року по 10.08.2009 року.
На думку представника відповідача, з посиланням на ч. 2 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Представник відповідача вважає введення мораторію на задоволення вимог кредиторів форс-мажорною обставиною, яка згідно пункту 5.2. Договору усуває підстави для задоволення вимог позивача.
Також, представник відповідача вказав на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди та наявності причинного зв’язку між діями банку та завданою шкодою.
Оскільки відповідач був повідомлений про місце, день та час судового засідання належним чином в порядку статей 74, 76 ЦПК України, представник відповідача в судове засідання не з’явився та від відповідача не надійшло повідомлення про причини неявки свого представника, а представник позивача не заперечував проти розгляду справи у відсутності представника відповідача в заочному порядку, суд, керуючись ч. 4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, розглянув справу заочно на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02 лютого 2008 року між сторонами було укладено договір № 299975 строкового банківського вкладу (депозиту) «Мій вибір», згідно якого ВАТ КБ «Надра» прийняло від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 825 євро строком на 12 місяців з датою повернення вкладу в останній день строку Вкладу (а. с. 5).
Факт внесення позивачем зазначених коштів підтверджується копією Квитанції № 7219 від 02 лютого 2008 року (а. с. 6).
Пунктом 2.3. Договору передбачено, що процентна ставка по Вкладу встановлюється в розмірі 9.3 % річних.
Згідно пункту 4.4. Договору, сплата нарахованих процентів за користування вкладом здійснюється в кінці строку Договору шляхом зарахування на рахунок.
Сума процентів, нарахованих по вкладу за 12 місяців становить 913 євро 73 євроценти.
За поясненнями представника позивача, наданими в судовому засідання, позивач звертався до банку в останній день строку дії депозитного договору із заявою про повернення грошових коштів по вкладу з нарахованими відсотками, але йому в цьому було відмовлено.
Станом на час винесення судом рішення грошові кошти за депозитним вкладом позивачу не повернуті.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, згідно ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на замовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до норм ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу; у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти (стаття 1061 ЦК України).
Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Та обставина, що було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ КБ «Надра» строком на шість місяців з 10.02.2009 року, не може бути взята судом до уваги, оскільки спростовуються положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Зокрема, статтею 56 Закону України «Про Національний банк України», передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій – це зупинення виконання банком майнових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податки і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до положень ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом дії мораторію:
- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;
- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, суть і правову природу правовідносин, які виникли між сторонами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми вкладу та нарахованих за ним відсотків не є стягненням чи іншою дією по відношенню до банку, яку заборонено вчиняти згідно ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію.
Цивільний кодекс України не припускає жодних випадків щодо позбавлення банку обов’язку видати суму банківського вкладу на першу ж дострокову вимогу особи-вкладника.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач, не повернувши позивачу його вклад, не виконав свої зобов’язання за договором банківського вкладу, чим порушив права та охоронювані законом інтереси останнього, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми вкладу та нарахованих за ним відсотків по Договору № 299975 строкового банківського вкладу (депозиту) «Мій вибір» від 02 лютого 2008 року, що був укладений між ними є такими, що ґрунтуються на законі, а тому позов у цій частині слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Нормою ч. 1 ст. 23 ЦК України, встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під час розгляду справи суд не встановив підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки його твердження про порушення попереднього укладу сімейного життя, виникнення у зв’язку з матеріальними проблемами сварок в родині, а також виникнення у позивача систематичного головного та серцевого болю, порушення його сну, депресії не знайшли в судовому засіданні свого фактичного підтвердження,
Враховуючи наведені норми закону та беручи до уваги те, що під час розгляду справи, представником позивача не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження факту завдання позивачу відповідачем моральної шкоди, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Згідно частини 1 статті 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат пов’язаних з розглядом справи.
Пункт 2 частини 3 статті 79 ЦПК України відносить до витрат пов’язаних з розглядом справи витрати на правову допомогу.
Норма ч. 1 ст. 84 ЦПК України передбачає, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Отже, враховуючи, що позивачем не було надано суду оригіналів документів на підтвердження оплати ним грошових коштів у розмірі 7 000 гривень витрат на правову допомогу, а самим лише Договором № 1/12/02/09 про надання юридичних послуг від 12 лютого 2009 року, на який посилається ОСОБА_1 в своєму позові, не можна підтвердити факт такої оплати, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення зазначених витрат з відповідача на користь позивача відсутні.
Згідно статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», споживачі звільняються від сплати мита за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Враховуючи положення цієї норми, а також офіційний курс гривні до грошової одиниці ЄВРО, встановлений Національним банком України, станом на 14.10.2009 року, тобто на день винесення судом рішення у справі, позивач мав би сплатити державне мито в сумі 9 825 євро + 913,73 євро х 10,31 гривень / 100 = 1 111,8 гривень.
Таким чином, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір за вимогами майнового характеру в розмірі 1 112 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, оскільки суд частково задовольняє позов з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 1, 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 169 ч. 4, 209, 212-215, 224 ч. 1, 226 ЦПК України, ст. ст. 526, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України, Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» суд,
ВИРІШИВ :
Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про стягнення грошового вкладуі, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 10783 євро 73 євроценти, 30 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на користь держави 1112 гривень 00 копійки у відшкодування судових витрат( судового збору).
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана через Печерський районний суд міста Києва до Апеляційного суду міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Печерський районний суд міста Києва до Апеляційного суду міста Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий