Справа №477/135/17 18.05.2017 18.05.2017 18.05.2017

Провадження №22-ц/784/1141/17

Єдиний унікальний номер судової справи: 477/135/17-ц Суддя першої інстанції  Семенова Л.М.

Номер провадження: 22-ц/784/1141/17 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія - 39                                                                 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 року                                                                   м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду    Миколаївської  області в складі:

головуючого                                                   Козаченка В.І.,

суддів:                                                  Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

за участю: позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Прибузької сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та припинення чинності Державного акту на право приватної власності на землю за апеляційною скаргою ОСОБА_3, представника ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року, 

В С Т А Н О В И Л А:

27 січня 2017 року ОСОБА_2  звернулась до суду із указаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 9,15 га, розташовану на території Прибузької сільської ради Вітовського району Миколаївської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі – Спірна земельна ділянка), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої 3 лютого 2001 року, а також припинити чинність Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 029331 виданого 4 червня 1999 року Прибузькою сільською радою народних депутатів ОСОБА_5, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 382. 

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що після смерті її тітки по материнській лінії, ОСОБА_5, відкрилася спадщина, в тому числі й на вказану земельну ділянку. Вона та її рідна сестра, відповідачка ОСОБА_4, є спадкоємцями п'ятої черги по закону, інших спадкоємців немає.

Однак вступити у спадкові права вона позбавлена можливості оскільки на момент смерті ОСОБА_5 діяв ЦК УРСР 1963 року, яким племінники не визначалися законом, як спадкоємці будь-якої черги, а також через відсутність  правовстановлюючого документу на житловий будинок на ім'я померлої, що перешкоджає в нотаріальному оформленню спадкових прав.

Крім того, позивачка посилалась на п.п. 4, 5 Перехідних положень ЦК України, чинного з 1 січня 2004 року, і вважала, що правила книги шостої цього кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання ним чинності. Тому вважала, що положення цього Кодексу можна застосувати до спірних правовідносин. 

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права і неповне з’ясування обставин справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вислухавши суддю–доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, розглянувши справу в межах позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані докази і дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, що 3 лютого 2001 року померла рідна тітка сторін, ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії І-ФП № 218900, актовий запис № 10). Після її смерті відкрилася спадщина, в тому числі на належну покійній Спірну земельну ділянку (Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 029331).

Крім того, ще 10 лютого 1994 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем Прибузької сільської ради, яким заповіла належний їй житловий будинок та господарські споруди, розташовані в с. Прибузьке, по вул. Ватутіна, 33, Вітовського району Миколаївської області, в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Позивачка та відповідачка є племінницями померлої ОСОБА_5, що підтверджено відповідними письмовими документами, достовірність яких не оспорювалась і сумнівів не викликає.

Зі спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_5, видно, що ОСОБА_2 лише 18 червня 2016 року подала приватному нотаріусу Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті тітки, пославшись на зазначений вище заповіт.

Однак, постановою вказаного приватного нотаріуса від 22 червня 2016 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що заявниця не є особою, яку можна призвати до спадкування за ЦК УРСР 1963 року, чинним на час смерті спадкодавця, та через відсутність необхідних документів, які підтверджують право власності ОСОБА_5 на спадкове майно.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини і кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

       При цьому, слід враховувати, що норми п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст.ст. 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

 Оскільки ОСОБА_5 померла 3 лютого 2001 року, тобто до 1 липня 2003 року, то місцевий суд правильно застосував до спірних правовідносин ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.ст. 529, 530 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого, а спадкоємцями другої черги – брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері. Спадкування племінниками указаний кодекс не передбачав.

За правилами ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР 1963 року для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв (протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини). Тільки тоді прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

В ст. 553 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Воля спадкоємців знайшла своє вираження в поданій ними до нотаріальної контори заяві про прийняття спадщини за законом (правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12).

Відповідно до ст. ст. 529, 530 ЦК України 1963 року, позивачка не відносилась до спадкоємців ні першої, ні другої черги, а тому не мала підстав для спадкоємства Спірної земельної ділянки з підстав, передбачених частинами 1, 2 ст. 524 цього Кодексу.

Водночас, згідно статей 550, 555 ЦК УРСР, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави у випадку: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Отже, якщо спадщина у вигляді Спірної земельної ділянки відкрилась до 1 січня 2004 року, а у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то держава вважається такою, що завжди прийняла спадщину.

Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну юридичну оцінку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для визнання за позивачкою права власності на Спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5

Як наслідок викладених обставин, не підлягає задоволенню і вимога про припинення чинності Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_5

В силу зазначеного вище є безпідставними посилання апелянта на пункти 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року.

Інші доводи апеляційної скарги, які повторюють позовні вимоги і зводяться до переоцінки доказів, висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, представника ОСОБА_2, – відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 березня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.І. Козаченко 

Судді: Л.М. Прокопчук

ОСОБА_7