АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого судді Нагорняка В.А. ,
суддів: Пащенко Л.В., Мартьянової Л.І.
при секретарі Кирилюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", Вінницької дистанції колії Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання недійсним звільнення та поновлення на посаді, зобов'язання привести наказ та дублікат трудової книжки у відповідність до закону, стягнення заробітної плати та середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, -
заслухавши доповідача, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1. звернувся з даним позовом до суду. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем. З ним був продовжений безстроковиий трудовий договір, згідно ст.ст. 23, 24 КЗпП по наказу № 44 від 28.01.2003 року на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року, який був незаконно перерваний наказом від 19.11.2002 року № 276-ос. В порушеня вимог ст. 148 КЗпП України, позивача було звільнено з роботи вдруге згідно наказу № 70-ос від 08 квітня 2004 року за випадок 2002 року, наказ № 70-ос скасований судовим рішенням від 24.06.2004 року. Водночас, при другому звільненні не проведено повного розрахунку та не видано трудової книжки. Звільнення проведено без згоди профкому дистанції колії, що суперечить вимогам ст. 43 КЗпП України. В липні 2004 року позивачу було видано дублікат трудової книжки, в якому зроблено невірні записи, а накази не приведені у віповідності до норм п. 2.10. Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок" і ст. 48 КЗпП України. Також, дистанція не провела розрахунку за 8 календарних днів невикористанної відпустки до звільнення. На цей час не існує наказу по особовому складу про звільнення позивача з роботи з 08 квітня 2004 року. Довідкою від 03 серпня 2007 року за № 636 підтверджено трудовий стаж роботи з 20 листопада 2002 року по 08 квітня 2004 року на підставі норм п. 2 ст. 82 КЗпП України, тобто дистанцією визнано, що з позивачем був укладений трудовий договір, який до цього часу не розірвано. Адміністрацією дистанції колії, з власної вини посадовців, не оформлено наказу по особовому складу про звільнення, а встановлені чинним законодавством терміни, втратили юридичну силу за давністю і відсутністю підстав звільнення, тому позивач вважає, що він підлягає поновленню на попередній посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соцпитань з 09.04.2004 року. Крім того, протиправними діями посадовців дистанції колії позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у безпідставному позбавленні права на працю, порушенні життєвих планів на майбутнє, у втраченні засобів до існування своєї сімхї. В звхязку з цим, позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у сумі 5 500 гривень.
В ході судового розгляду позивач просив суд продовжити процесуальний строк зверення до суду. Визнати недійсним його звільнення з роботи, поновити на попередній посаді, зобовхязати відповідача привести наказ № 44 від 28.01.2003 року у відповідності з вимогами ст. 48 КЗпП України та Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", визнати укладеним безстроковий трудовий договір по наказу № 44 від 28.01.03р. з 20.11.02р. згідно довідки Вінницької дистанції колії № 636 від 03.08.07 року, внести зміни в запис № 14 дублікату трудової книжки у відповідності до п. 2.10 Інструкції та наказу № 44 від 28.01.03 р., стягнути з відповідача на його користь заборговану зарплату - грошову компенсацію за невикористані 8 календарних днів відпустки - 756 грн. 08 коп. та стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати заборгованості зарплати (компенсації за невикористану відпустку) з 08.04.04р. по день ухвалення рішення, з вини адміністрації по день фактичного розрахунку, з урахуванням різниці зарплати, одержаної в іншій організації та допомоги по безробіттю в сумі 53 145 грн. 21 коп., стягнути моральну шкоду в сумі 5 500 грн.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 серпня 2009 року ( а. с. 206-207 ) в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням у справі, позивач подав апеляційну скаргу ( а. с. 210-213 ), в якій просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове по суті позовних вимог. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши докази у справі, перевіривши закон -ність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути за-конним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обстави-ни, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності, тощо ), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо-чинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ух-валене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони по-силаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими до-казами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованос-ті є повне і всебічне з’ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність ви-сновків суду обставинам справи. Суд повинен кожен доказ проаналізувати, оцінити його достовірність та допустимість.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що позивач працював на Вінницькій дистанції колії на протязі 28 років, займаючи різні інженерно-технічні та керівні посади. З 25 вересня 2000 року працював на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань. Наказами № 46 від 19.11. 2002 року № 423 від 19.11.2002 року, № 276-ос від 19.11.2002 року звільнений з займаної посади відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Даний спір в судах розглядався неодноразово.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.12.2003 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької дистанції колії ДТГО "Південно-Західна залізниця" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Вказане рішення ухвалою Апляційного суду Вінницької області від 16 березня 2004 року та ухвалами Верховного Суду України від 23 вересня 2004 року та 16 листопада 2004 року залишено без змін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24.06.2004 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано накази від 07.04.2004 року № 185 та від 08.04.2004 року № 70-ос. У позові ОСОБА_1. до ДТГО "Південно-Західна залізниця", начальника Вінницькї дистанції колії, начальника галузевої служби колії про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 вересня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 27 грудня 2006 року залишено без змін.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 березня 2005 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення цього ж суду від 23 грудня 2003 року за нововиявленими обставинами відмовлено. Ухвалами Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2005 року та Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2007 року зазначена ухвала суду залишена без змін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19.05.2005 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобовхязано Вінницьку дистанцію колії державного територіально-галузевого обхднання Південно-Західна залізниця підтвердити виданим відповідним наказом трудовий стаж ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань з 20.11.2002 року по 08.04.2004 року, зазначивши причину звільнення та прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 24.06.2004 року). Зобовхязано Вінницьку дистанцію колії ДТГО Південно-Західна залізниця внести в дублікат трудової книжки відомості про роботу на російській мові. На вимогу ОСОБА_1 зобовхязано Вінницьку дистанцію колії ДТГО Південно-Західна залізниця видати ОСОБА_1. новий дублікат трудової книжки без записів, які визнані недійсними. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України, позивачем пропущено строк звернення до суду для захисту своїх прав. Так, позивач отримав дублікат трудової книжки в липні 2004 року, тоді як позовні вимоги заявлені лише в 2009 році. Позивачем не наведено поважних причин для поновлення строку.
Звільнення ОСОБА_1 з займаної посади 19 листопада 2002 року в судовому порядку було визнано законним, а тому немає підстав для зміни наказу про поновлення на посаді та внесення змін до дублікату трудової кнжки.
Рішенням Ленінського районногосуду м. Вінниці від 19 травня 2005 року зобовхязано Вінницьку дистанцію колії видати ОСОБА_1. новий дублікат трудової книжки без записів, які визнано недійсними. Вдповідачем дублікат трудової книжки виготовлений, але позивачем даний дублікат не отримано.
Вимоги позивача про визнання укладеним безстрокового трудового договору за наказом № 44 від 28 січня 2003 року з 20 листопада 2002 року згідно довідки Вінницької дистанції колії № 636 від 03 серпня 2007 року задоволенню не підлягають, оскільки наказ № 44 був виданий на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.01.2003 року, яке в подальшому скасовано ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24.04.2003 року.
Також, ОСОБА_1. відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з Вінницької дистанції колії на його користь грошової компенсації за невикористані 8 календарних днів відпустки з тих підстав, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року було відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, в звхязку з його недоведеністю.
Згідно з вимогами ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 75 цього Кодексу), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2003 року звільнення ОСОБА_1 визнано правомірним. В період з 19 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року ОСОБА_1. не працював, і тому немає підстав для виплати останньому компенсації за невикористану відпустку.
Крім того, ОСОБА_1. не доведено, що з вини власника або уповноваженого ним органу, при звільненні позивача не були вчасно виплачені належні йому суми.
Оскільки, в діях відповідача не встановлено порушення трудових прав позивача, в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди слід також відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона по-винна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Части-ною 1 ст. 11 цього Кодексу передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відпо-відно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляцій-ну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Саме формальними є міркування ОСОБА_1 щодо відсутності правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Вирішуючи дану справу по суті заявлених позовних вимог, відмовляючи у позові, суд першої інстанції правильно визначився у правовідносинах, що мають місце між сторонами у справі, дав належну та об’єктивну оцінку зібраним по справі доказам, ухвалив рішення, виходячи з доводів і заперечень сторін, з врахуванням принципу їх змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.
Судом повно з’ясовано обставини справи, котрі мають для неї значення, висновки суду відповідають цим обставинам. Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України судове рішення мотивовано, суд не порушив норм матеріального чи процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.
Доводи апеляційної скарги необгрунтовані і висновків суду першої інс-танції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, ко-легія cуддів, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 серпня 2009 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: