Справа № 364/591/17

Провадження № 6/364/6/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2017 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі Кулинич Г.І.,

за участю:

старшого державного виконавця Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 (довіреність від 11.01.2017 р. № 80/15.5-02),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області подання старшого державного виконавця Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 23.05.2017 р. надійшло зазначене подання, в якому порушується питання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника – фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до виконання ним своїх зобов’язань за виконавчим листом у справі № 810/194/17, виданим 27.03.2017 р. Київським окружним адміністративним судом, про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь «Державного бюджету України» податкового боргу у сумі 63 223,06 грн.

Подання державного виконавця мотивоване тим, що в провадженні Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області перебуває згаданий виконавчий лист. Державним виконавцем 12.05.2017 р. відкрито виконавче провадження № 53921910, про що винесено відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов’язано, зокрема, подати декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, а також направлено запити щодо перевірки майнового стану боржника. За станом на день звернення до суду, боржником ОСОБА_2 зобов’язання не виконано, декларацію не надано, будь-яких спрямованих на виконання цього зобов’язання дій не здійснено, що, на думку старшого державного виконавця Пігулевської К.М., суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні старший держаний виконавець Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 підтримала подання, посилаючись на обставини, викладені у ньому, за наслідками розгляду цього подання і дослідження доказів віднесла прийняття рішення на розсуд суду. Додатково пояснила, що боржник не з’явився 19.05.2017 р. на виклик державного виконавця, свої зобов’язання не виконав, вказавши на відсутність у матеріалах виконавчого провадження та у неї як державного виконавця підтвердження отримання боржником постанови про відкриття виконавчого та виклику до державного виконавця. Хоча, на її думку, у боржника було наявно достатньо часу для отримання цих документів і виконання зобов’язання. Старшим державним виконавцем Пігулевською К.М. зроблено суб’єктивне припущення, виходячи з особистих відносин і вражень з інших виконавчих проваджень за участю цього ж боржника, що він

ухиляється або може ухилятися від виконання зобов’язання та може виїхати за кордон, оскільки, як їй відомо з неназваних суду джерел, боржник має закордонний паспорт. Тому нею було внесено до суду дане подання. Підставами, достатніми для прийняття судом рішення про задоволення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, старший державний виконавець вважає: по-перше, сам факт наявності в боржника невиконаного зобов’язання за виконавчим документом, та по-друге, клопотання стягувача – органу Державної фіскальної служби України про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Тож подання внесено нею як засіб реагування на це клопотання.

Заслухавши пояснення старшого держаного виконавця Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, дослідивши внесене до суду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, додані до нього документи, а також оглянувши в судовому засіданні матеріали виконавчого провадження № 53921910, суд, вирішуючи зазначене подання, дійшов висновків про його безпідставність, необґрунтованість та невідповідність вимогам чинного законодавства України, виходячи з такого.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з міжнародними правовими актами кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території; кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною; на здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).

За приписами частин першої, третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа має право на свободу пересування;фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв’язання спорів у цій сфері визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», положеннями якого передбачено можливість тимчасового обмеження права громадянина України у виїзді з України, зокрема, у випадках якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання цих зобов’язань (пункт 5 частини першої статті 6 названого Закону).

Відповідно до статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця; суд негайно розглядає таке подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Право державного виконавця звертатися до суду під час здійснення виконавчого провадження за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього відповідним рішенням, закріплено також пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Вимоги до подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника визначені у розділі XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 та

зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за № 489/20802 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. № 2832/5). Таке подання має обов’язково містити, зокрема: відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо); прізвище, ім’я та по батькові боржника (керівника юридичної особи – боржника), дату народження (число, місяць та рік); громадянство боржника (керівника юридичної особи – боржника) (за наявності таких даних); реєстраційний номер облікової картки платника податків; обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов’язань. Про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду виконавець повідомляє боржника (пункти 2, 3 розділу XIII названої Інструкції).

Судом також взято до уваги узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 р.) та узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах (витяг з листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 р.), згідно з якими суди, розглядаючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, враховують, що обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному статтею 377-1 ЦПК України, у зв’язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні. Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому статтею 377-1 ЦПК України. На підставі цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, встановленому ЦПК України, щодо боржників у виконавчому провадженні за будь-якими виконавчими документами. Оскільки інші процесуальні кодекси не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України, стаття 377-1 ЦПК України є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства, та рішень інших органів (посадових осіб).

Крім того, за роз’ясненнями, наданими Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у названих вище узагальненнях судової практики, суди мають правильно визначати факт ухилення боржника від виконання рішення суду. Під поняттям «ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов’язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об’єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов’язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Саме невиконання боржником самостійно зобов’язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов’язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об’єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

З наявних у суду матеріалів подання та досліджених у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження № 53921910 вбачається, що 12.05.2017 р. старшим державним виконавцем Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 53921910 за виконавчим листом № 810/194/17 від 27.01.2017 р. про стягнення з боржника – фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 податкового боргу у розмірі 63 223,06 грн., стягувач – Держава (за постановою про відкриття виконавчого провадження), Державний бюджет України (за відповідним виконавчим листом), Володарське відділення Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (за поданням та зі слів старшого державного виконавця Пігулевської К.М.).

Зазначеного ж дня – 12.05.2017 р. старшим державним виконавцем вжито передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання виконавчого листа у справі № 810/194/17, виданого 27.03.2017 р. Київським окружним адміністративним судом, у тому числі направлено запити до відповідних органів, а також направлено боржникові датовані 12.05.2017 р. згадану постанову про відкриття виконавчого провадження та виклик з’явитися до державного виконавця 19.05.2017 р. з декларацією про доходи та майно й іншими переліченими у цьому виклику документами. Поштове відправлення було надіслано боржникові за двома адресами: за зазначеною в матеріалах виконавчого провадження адресою місця його реєстрації в смт Володарка Київської області та за відомою державному виконавцеві адресою місця його фактичного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2. На час звернення до суду старшого державного виконавця з даним поданням поштове відправлення за адресою у смт Володарка повернулося без виконання з відміткою, що адресат (боржник ОСОБА_2М.) за цією адресою не проживає. Поштове підтвердження щодо отримання чи неотримання ним відправлення за адресою в м. Біла Церква відсутнє.

Таким чином, встановлені судом обставини і досліджені докази під час розгляду справи за поданням старшого державного виконавця Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, свідчать, що державним виконавцем не надано суду доказів і обґрунтування того, що боржник не просто має невиконані ним зобов’язання, а саме ухиляється від виконання своїх зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, тобто вчиняє свідомі діяння (дії або бездіяльність), спрямовані на невиконання відповідного обов’язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об’єктивні обставини. На переконання суду, саме по собі невиконання ОСОБА_2 самостійно зобов’язань протягом встановленого старшим державним виконавцем семиденного від дня відкриття виконавчого провадження строку (з 12 до 19 травня 2017 року) не може свідчити про його ухилення покладених на нього в даному виконавчому провадженні обов’язків. Відтак, на момент звернення до суду із зазначеним поданням факт ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов’язань не відбувся.

Наведений висновок суду підтверджено і наданими у судовому засіданні поясненнями старшого державного виконавця Пігулевської К.М. про те, що внесене нею подання ґрунтується на її суб’єктивних припущеннях.

За загальними правилами щодо доказування в цивільному судочинстві, визначеними статтями 57, 60 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні гарантії закріплено нормою частини третьої статті 62 Конституції України, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися, зокрема, на припущеннях.

Що ж до клопотання Володарського відділення Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, то чинним законодавством України таке клопотання не визначено як безумовну підставу для внесення державним виконавцем до суду відповідного подання, що повинно здійснюватися останнім за наявності для цього об’єктивних і законних підстав, підтверджених належними і допустимими доками, а не ґрунтуватися на припущеннях.

За нормами Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом (частина друга статті 7 цього Закону), незалежність державних виконавців від впливу чи втручання у їхню діяльність з примусового виконання рішень гарантується (стаття 9 цього Закону).

Права та обов’язки виконавців, включно і державних виконавців, визначено статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема: виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; виконавець зобов’язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Крім того, судом встановлено недотримання державним виконавцем вимог розділу XIII зазначеної вище Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме: у поданні відсутні відомості стосовно громадянства боржника ОСОБА_2 та назви (виду) документа, що посвідчує його особу (документ НЕ 263633, виданий 30.08.2002 р. Володарським РВ ГУ МВС України в Київській області).

Враховуючи усе наведене, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення подання старшого державного виконавця Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2.

Керуючись статтями 208-210, 218, 222, 223, 291-294, 296, 377-1 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні подання старшого державного виконавця Володарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2.

Роз’яснити державному виконавцеві, що відмова у задоволенні зазначеного подання

не перешкоджає повторному зверненню до Володарського районного суду Київської області з таким поданням у визначеному законодавством України порядку.

Копію ухвали направити Володарському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Володарський районний суд Київської області протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку оскарження або після перегляду в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя Л.А. Макаренко