справа 2-2722/09  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

28 жовтня 2009 р. Ленінський районний суд м. Луганська  

в складі:  

головуючого: судді Таранової О.П., при секретарі Великоцька А.О.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради про визнання права користування земельною ділянкою, за участю третьої сторони гр. ОСОБА_3, –  

ВСТАНОВИВ:  

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій зазначив наступне. Рішенням ОСОБА_2 районної у м. Луганську ради за № 173/203 від 01 листопада 2007 р. було визнане таким, що втратило чинність Рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19», на підставі якого ОСОБА_1 було позбавлено права на користування зазначеною вище земельною ділянкою загальною площею 600 кв. м. Позивач вважає дії відповідача щодо позбавлення його права на користування зазначеною вище земельною ділянкою незаконними й необґрунтованими. Відповідно, вважає незаконним прийняте відповідачем рішення за № 173/203 від 01 листопада 2007 р. У якості нормативного обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на положення ст. ст. 119, 141, 143 123, 124, 152, 153 Земельного кодексу України. Просить суд: визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 600 кв. м, котра розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Радужная, б. 19; визнати за ним право на безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки площею 600 кв. м, котра розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Радужная, б. 19; скасувати рішення ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради від 01.11.2007 р. № 173/203, яким було визнане таким, що втратило чинність Рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19». У судовому засіданні позивач та його представник, діючий на підставі довіреності, вимоги по позову підтримали у повному обсязі, надали суду пояснення, аналогічні пред’явленому позову, просили позов задовольнити в повному обсязі.  

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав. Вважає, що ОСОБА_1 не набув права користування земельною ділянкою площею 600 кв. м, котра розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Радужная, б. 19, так як ним не був оформлений державний акт і тим самим його цивільних прав не було порушено. Своїм рішенням ОСОБА_2 районна у місті Луганську рада від 01.11.2007 р. № 173/203 не припиняла позивачу право користування земельною ділянкою, а скасувала рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19» у зв’язку з не використанням позивачем земельної ділянки для забудови протягом 16 років. Також через невикористання ОСОБА_1 земельної ділянки протягом 16 років відповідач не має законних підстав для передачі у власність позивачу земельної ділянки за давністю користування. В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_2 районна у місті Луганську рада посилається на ст. ст. 21, 416 Цивільного кодексу України, ст. ст. 119, 125, 126, 141, 144, 211 Земельного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», котрі на його думку, доводять необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1  

Також відповідач подав суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи гр. ОСОБА_3, яка проживає за адресою: м. Луганськ, кв. Комарова, 31/54, та який рішенням ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради від 09.08.2007 року №154/55 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: м. Луганськ вул. Радужная, 19.  

Позивач не заперечував проти клопотання відповідача та судом було задоволено розглядане клопотання відповідача ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради.  

Представник третьої особи у судовому засіданні просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволені його позовних вимог через неналежне виконання позивачем своїх обов’язків як землекористувача, що стало причиною прийняття ОСОБА_2 районною у місті Луганську радою законного рішення   за № 173/203 від 01 листопада 2007 р. про визнання не чинним   рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19».  

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 була надана земельна ділянка під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19 у м. Луганську. Позивачем   був замовлений й отриманий проект будівництва житлового будинку на спірній земельній ділянці, завезені будівельні матеріали, збудований фундамент під цей будинок тощо. Проте через фінансові ускладнення, а також у зв’язку із зникненням частини будівельних матеріалів із будівельного майданчика внаслідок дій сторонніх осіб будівельні роботи зі зведення будинку тимчасово були призупинені.  

Окрім того, протягом всього строку знаходження у позивача спірної ділянки ОСОБА_1 регулярно сплачував податок на землю, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою ОСОБА_2 міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 12.10.2007 року №39837/17-1 про відсутність заборгованості по сплаті земельного податку.  

ОСОБА_2 районна у м. Луганську рада своїм рішенням за № 173/203 від 01 листопада 2007 р. визнала таким, що втратило чинність Рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19», на підставі якого фактично ОСОБА_1 було позбавлено права на користування зазначеною вище земельною ділянкою загальною площею 600 кв. м.  

В основу вищезазначеного рішення відповідач поклав наступні аргументи: що нібито на зазначеній земельній ділянці не здійснюється будівництво і вона взагалі поросла бур’янами й чагарниками; що начебто ОСОБА_1 не був виданий державний акт на право постійного користування землею або на право власності на цю земельну ділянку.  

Суд вважає, що ОСОБА_2 районна в місті Луганську рада при прийнятті свого рішення за № 173/203 від 01 листопада 2007 р. вийшла за межі наданих законом даному органу місцевого самоврядування повноважень.  

Так, в резолютивній частині рішення ОСОБА_4 сформулювала це рішення наступним чином: Рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15.02.1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19» вважати таким, що втратило чинність.  

Ст. 59 ч. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначається, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.  

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_2 районна у місті Луганську рада могла лише скасувати відповідне рішення її Виконавчого комітету, проте не могла визнавати рішення виконкому від 15.02.1991 р. таким, що втратило чинність.  

Протягом судового розгляду справи відповідач не надав суду нормативного обґрунтування повноважень районних рад визнавати рішення виконавчих органів цих рад такими, що втратили чинність.  

З урахуванням викладеного, суд не може погодитися із доводами відповідача, що скасовуючи рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15.02.1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19» ОСОБА_2 районна у місті Луганську рада діяла у межах повноважень встановлених чинним законодавством України.  

Також підставою позбавлення ОСОБА_1 права на користування земельною ділянкою, що відображена в оскаржуваному рішенні відповідача, визначене посилання на ст. 141 Земельного кодексу України.  

Відповідно до, п. ґ) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України визначається, що: «Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням...».  

Ст. 144 Земельного кодексу України встановлений механізм позбавлення права користування земельною ділянкою, а саме:  

«1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.  

2.     У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30- денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.  

3.     Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку».  

Водночас п. а) ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу України визначається наступне правило: «Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням...».  

Таким чином, відповідач допустив ще одне грубе процедурне порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 як користувача земельною ділянкою – відповідне позбавлення ОСОБА_1 землі було здійснене не в порядку, передбаченому чинним законодавством України в сфері земельних відносин.  

Більш того, і в акті обстеження земельної ділянки від 17 липня 2007 р. № 116 і в мотивувальній частині Рішення ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради від 01 листопада 2007 р. за № 173/203 йдеться про те, що: «... земельна ділянка вільна від забудови, не встановлені межові знаки, будівництво не ведеться більше п'ятнадцяти років, ділянка поросла бур'янами та чагарниками».  

Тобто, і в цьому суд погоджується із позивачем, у разі якщо відповідач і встановив певне порушення у сфері землекористування з боку позивача, то це порушення може бути класифіковано як невикористання земельної ділянки.  

Однак ст. 141 Земельного кодексу України прописані такі підстави припинення права користування земельною ділянкою, яких у відповідача не було    при прийнятті рішення щодо позбавлення ОСОБА_1 права земельною ділянкою, а саме:  

«Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а)     добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г)     використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д)     систематична несплата земельного податку або орендної плати».  

З урахуванням викладеного, приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, де зазначається що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд вважає, що прийнявши рішення за № 173/203 від 01 листопада 2007 р. ОСОБА_2 районна рада діяла у спосіб, який не передбачений ні Конституцією України, ні законами України.  

Відповідно до положень ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 16 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.  

Позивач фактично використовував земельну ділянку упродовж 16 років, а також мав на меті її використати для будівництва індивідуального житлового будинку. Окрім того, через неотримання акту про право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 не міг належним чином здійснювати будівельні роботи на самій земельній ділянці.  

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України, 1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. 2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (ч. 1 ст. 121 Земельного Кодексу України).  

Суд критично сприймає посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 не використовував земельну ділянку по вул. Радужная, 19 добросовісно, відкрито і безперервно як такі, що не надають ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки у власність за давністю користування. Відповідач не надав будь яких доказів недобросовісності, не відкритості та не безперервності використання позивачем спірної земельної ділянки.  

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 має законне право на безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки по вул. Радужная, 19 відповідно до положень ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України.  

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України суд,  

ВИРІШИВ:  

Позовні вимоги   ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради задовольнити повністю.  

Визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 600 кв. м, котра розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Радужная, б. 19.  

Визнати за ОСОБА_1 право на безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки площею 600 кв. м, котра розташована за адресою: м. Луганськ, вул. Радужная, б. 19.  

Скасувати рішення ОСОБА_2 районної у місті Луганську ради № 173/203 від 01.11.2007 р., яким було визнане таким, що втратило чинність Рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 районної ради від 15 лютого 1991 р. № 49/274 «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Радужная, 19».  

Дане рішення набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.  

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

СУДДЯ                     О.П.ТАРАНОВА