справа № 22ц-240/2009рік головуючий у 1 інстанції – Дзюбич В.Л.
категорія – спори, що виникають із договорів (21) доповідач – Гірський Б.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 березня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Бершадської Г.В., Ходоровського М.В.
при секретарі - Вийванко О.В.
з участю сторін, адвокатів ОСОБА_1 ., ОСОБА_2 .
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про встановлення порядку користування квартирою, визнання незаконною відмову у наданні згоди на реєстрацію по місцю проживання, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні житлом та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини квартири та виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24.12.2008 року позов ОСОБА_4 ., ОСОБА_5 . задоволено частково.
"Встановлено наступний порядок користування квартирою № НОМЕР_1 по вулиці АДРЕСА_1 в м. Тернополі: виділено у користування ОСОБА_4 кімнату житловою площею 16,4 кв.м., кімнати житловою площею 11,4 кв.м. та 10,2 кв.м. залишено у користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Кухню, ванну, вбиральню, коридор – залишено в спільному користуванні.
Зобов’язано ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перешкод у користуванні житловою кімнатою площею 16,4 кв.м. та кухнею, ванною, вбиральнею, коридором в квартирі № НОМЕР_1 по вулиці АДРЕСА_1 в м. Тернополі.
Визнано незаконною відмову ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у наданні згоди на реєстрацію ОСОБА_5 , як члена сім’ї ОСОБА_4 на належній їй житловій площі, як по місцю постійного проживання.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у справі, а саме 7 грн. 50 коп. сплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 8 грн. 50 коп. державного мита".
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 . просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інтенції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального права.
Зокрема, апелянт зазначив, що 22.10.2004 року, будучи власником квартири по вул. АДРЕСА_1 / НОМЕР_1 в м. Тернополі, подарував її в рівних частках дочкам – ОСОБА_7 . та ОСОБА_4 ., яка на час укладення даного договору була неповнолітня.
В липні 2006 році його дочка ОСОБА_4 . одружилася з ОСОБА_5 ., який перейшов проживати в дану квартиру.
24.12.2007 року його друга дочка ОСОБА_7 . подарувала йому та матері ОСОБА_6 . в рівних частках кожному 2/3 частки від 1/2 частини зазначеної квартири.
Оскільки, після одруження молодшої дочки в квартирі склалася напружена для їх всіх проживання обстановка, просив визнати частково недійсним договір дарування від 22.10.2004 року, в частині дарування Ѕ частини ОСОБА_4 ., як такий, що укладений під впливом обману з боку останньої, яка зараз почала створювати перепони для їх проживання в квартирі та виселити ОСОБА_5 . з квартири, в зв’язку з неможливістю сумісного з ним проживання.
ОСОБА_6 . та ОСОБА_7 . в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апелянта ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 . доводи апеляційної скарги заперечила та пояснила, що будучи неповнолітньою отримала 22.10.2004 року в дар від батька – ОСОБА_3 . Ѕ частини квартири по вул. АДРЕСА_1 / НОМЕР_1 в м. Тернополі, другу частину квартири отримала в дар її сестра – ОСОБА_7 .
В липні 2006 року вона одружилася з ОСОБА_5 ., який перейшов проживати до неї в дану квартиру і відносно цього не заперечували ні її сестра, ні батьки, які також там проживали та проживають по теперішній час.
Будь-яких перешкод в проживанні батькам вона не чинила, а навпаки вони почали чинити їй разом з чоловіком ОСОБА_5 . перешкоди в проживанні: не дозволяли користуватися всіма кімнатами, чинили перешкоди в користуванні коридором, іншими підсобними приміщеннями, виділили для проживання саму меншу кімнату розміром 10,2 кв.м., не давали згоди на реєстрацію її чоловіка за даною адресою, хоча самі дозволили йому там проживати після одруження.
Всі ці обставини, а також народження малолітньої дитини, змусили її, як власника Ѕ частини спірної квартири, звернутися в суд з позовом про встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод в її користуванні.
Щодо пред’явленого до неї батьком зустрічного позову про визнання недійсним договору дарування від 22.10.2004 року, як такого що укладений під впливом обману з її боку, то вважає його необґрунтованим, оскільки даний договір був укладений коли вона була неповнолітньою і ніяк не могла ввести в оману свого батька, який зробив їй цей дар.
Також є необґрунтованим і доводи щодо виселення її чоловіка – ОСОБА_5 . з квартири, оскільки він не чинить ніяких перешкод відповідачам в проживанні, а небажання батьків проживати з її чоловіком і їх посилання на те, щоб вони самі собі заробили на квартиру не можуть бути підставою для задоволення таких їх вимог.
ОСОБА_5 . в суді апеляційної інстанції підтримав доводи своєї дружини – ОСОБА_4 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши за матеріалами справи приведені в скарзі доводи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 . до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 . є власницею 3/6 частин квартири по вул. АДРЕСА_1 / НОМЕР_1 в м. Тернополі, а її сестра ОСОБА_7 . та батьки: ОСОБА_3 ., ОСОБА_6 . – власниками по 1/6 частин даної квартири кожний.
Вказана квартира складається з трьох кімнат жилою площею: 16,4 кв.м.; 11,4 кв.м.; 10,2 кв.м. і розміщена на 3-му поверсі 10-ти поверхового будинку.
Після одруження в липні 2006 року ОСОБА_4 . з ОСОБА_5 ., останній, за згодою інших співвласників, перейшов проживати у вищезгадану квартиру, де постійно проживає по теперішній час.
ОСОБА_4 ., посилаючись на неможливість виділу належної їй частки квартири в натурі та на перешкоди в проживанні з боку інших співвласників квартири, просила встановити порядок користування відособленими кімнатами, а окремі підсобні приміщення залишити в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Суд першої інстанції задовольняючи такі вимоги і виділяючи у користування ОСОБА_4 . кімнату житловою площею 16,4 кв.м., у користування ОСОБА_3 ., ОСОБА_6 ., ОСОБА_7 . кімнати житловою площею 11,4 кв.м. та 10,2 кв.м., а окремі підсобні приміщення залишаючи в загальному користуванні учасників спільної часткової власності, правильно виходив з розміру належних кожному співвласнику часток і наявних в квартирі відповідно до даних часток площ відособлених жилих кімнат.
Також суд першої інстанції вірно зобов’язав ОСОБА_3 ., ОСОБА_6 ., ОСОБА_7 . не чинити перешкод ОСОБА_4 . та члену її сім’ї – чоловіку ОСОБА_5 . у користуванні виділеною житловою кімнатою площею 16,4 кв.м. та кухнею, ванною, вбиральнею, коридором та вірно визнав незаконною відмову ОСОБА_3 ., ОСОБА_6 ., ОСОБА_7 . у наданні згоди на реєстрацію ОСОБА_5 ., як члена сім’ї ОСОБА_4 ., на належній їй житловій площі по місцю постійного проживання.
Щодо зустрічних вимог ОСОБА_3 ., до яких приєднались ОСОБА_6 ., ОСОБА_7 . про визнання недійсним договору дарування від 22.10.2004 року ОСОБА_3 . Ѕ частини квартири по вул. АДРЕСА_1 / НОМЕР_1 в м. Тернополі в користь неповнолітньої дочки – ОСОБА_4 ., як вчиненого під впливом обману з боку останньої, на підставі ст. 230 ЦК України (а.с. 42 зворот), то суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні таких вимог, оскільки заявники, відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, не довели факту обману з боку неповнолітньої обдарованої ОСОБА_4 . під час укладення даного правочину.
Також суд першої інстанції вірно відмовив і в задоволенні вимог ОСОБА_3 ., ОСОБА_6 ., ОСОБА_7 . про виселення ОСОБА_5 ., як члена сім’ї ОСОБА_4 ., із спірної квартири, в зв’язку з неможливістю спільного з ним проживання, на підставі ст. 116 ЖК України, оскільки не було доведено систематичності порушення ним правил співжиття, що роблять неможливим проживання з ним в одній квартирі, а раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.
Дані висновки обґрунтовані судом на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області, -
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу ОСОБА_3 . відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24.12.2008 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржена протягом двох місяців в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: Судді: