461/5827/16

2/465/542/17

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2017 року Франківський районний суд м. Львова у складі

головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі  Турчак М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за  позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 міської ради, за участю третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання частково недійсним пункт ухвали та державного акту про право власності на земельну ділянку –

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9 міської ради, за участю третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання частково недійсним пункт ухвали та державного акту про право власності на земельну ділянку .

Позовні вимоги мотивує тим, що в травні 2011 року позивачам та іншим мешканцям будинку №33 по вул.Генерала Чупринки у м. Львові стало відомо, що на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 29.03.2010р. у справі №2-3014 (суддя Кузь В.Я.) громадянка ОСОБА_13 набула право власності на збірно-розбірний металевий гараж, який розташований на прибудинковій території вказаного вище будинку. Вважаючи згадане судове рішення незаконним мешканці будинку №33, що по вулиці Ген. Чупринки у м. Львові звернулися до судового експерта ОСОБА_14 з проханням провести експертне будівсльно-технічне дослідження по визначенню відповідності будівельним нормам металевого гаражу, який знаходиться на земельній ділянці по вул. Геп. ОСОБА_15, 33 у м Львові, а також приналежності чи/або неприналежності вказаного металевого гаражу до об'єктів нерухомого майна. За наслідками проведення експертного дослідження було надано висновок експертного будівельно-технічного дослідження, про те, що металевий гараж під літ. Б-1, площею 18,0 кв. м., який розміщений на земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку по вул. Чупринки, 33 у м. Львові, не являється капітальною спорудою (нерухомим майном) і не відповідає будівельно-технічним і протипожежним нормам щодо розташування по відношенню до житлового будинку, а саме п.7.48 ДБН 360-92 ** «Планування і забудова міських поселень». Крім того, додатковим підтвердженням неприналежності вищевказаного металевого гаражу до об'єкту нерухомого майна також є те, що рішенням виконавчого комітету Ленінської ради депутатів трудящих від 15 січня 1970 року № 17 було дозволено інваліду Вітчизняної війни гр. ОСОБА_16 тимчасово встановити збірно-розбірний металевий гараж в подвір'ї будинку №33 но вул.Пушкіна (тепер вулиця ОСОБА_15). В подальшому, 25.06.2010 року та 29.06.2010 року ОСОБА_13 укладено договори купівлі - продажу по 1/2 частині гаражу з ОСОБА_10 та ОСОБА_17, посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_18 та зареєстрованих в реєстрі за №6807 та №6840. 09.09.2010 року ОСОБА_9 міською радою приймається ухвала №3922 «Про затвердження громадянам технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок», у відповідності до п.2 якої передано громадянам у власність земельні ділянки, які є у фактичному користуванні громадян, для обслуговування гаражів згідно з додатком 2, встановивши обмеження через заборону зміни цільового використання земельних ділянок. Як вбачається з додатка 2 до вищевказаної ухвали, останній (додаток) передбачає перелік громадян, яким передаються земельні ділянки, які буцімто є у фактичному користуванні цих громадян. Зокрема, ОСОБА_10 передано у власність земельну ділянку, площею 0,0100 га на вул. Ген. Чупринки, 33 у м. Львові. При цьому, як вбачається з вказаного переліку, цільове призначення зазначається – для обслоговуваня житлового будинку, а не гаражу, як зазначено у п. 2 ухвали ОСОБА_9 міської ради від 09.09.2010р. В подальшому, ухвалою ОСОБА_9 міської ради від 30.09.2010р. №4005 внесено зміни до ухвали ОСОБА_9 міської ради від 09.09.2010р. №3922 «Про затвердження громадянам технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок». Зокрема, п.п. 4.2.2; 4.2.3 та 4.2.4 ухвали від 30.09.2010р. №4005 у додатку 2 у пункті 5 у графі 2 доповнено словами «Дяків Владислава Олександрівна», у додатку 2 у пункті 5 у графі 4 цифри «100» замінити на «- », а у додатку 2 у пункті 6 у графі 6 « - » замінити цифрами «100». 31.12.2010 року управлінням Держкомзему у м. Львів ОСОБА_10 та ОСОБА_17 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, що на вул. Ген.Чупринки,33 у м. Львові з цільовим призначенням використання земельної ділянки - для обслуговування гаражу. Позивачі вважають, що ухвала ОСОБА_9 міської ради №3922 від 09.09.2010 року (зі змінами згідно ухвали №4005 від 30.09.2010 року) в частині надання ОСОБА_10 та ОСОБА_17 у спільну сумісну власність земельну ділянку на вул.Чупринки,33 у м. Львові площею 0, 0100 га та видачі цим особам ержавного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,010 га, яка призначена для обслуговування гаражу у м. Львові за тією ж адресою, є протиправними та підлягають визнанню недійсними у відповідних частинах.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надавши аналогічні пояснення, викладеним у позовній заяві, доповнивши, що ухвала ОСОБА_9 міської ради №3922 від 09.09.2010 року (зі змінами згідно ухвали №4005 від 30.09.2010 року) в частині надання ОСОБА_10 та ОСОБА_17 у спільну сумісну власність земельну ділянку на вул.Чупринки,33 у м. Львові площею 0, 0100 га та видачі цим особам Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,010 га, яка призначена для обслуговування гаражу у м. Львові за тією ж адресою, є протиправними та підлягають визнанню недійсними у відповідних частинах. Просять визнати частково недійсним пункт 2 ухвали ОСОБА_9 міської ради №3922 від 09.09.2010р. «Про затвердження громадянам технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» (зі змінами згідно ухвали ОСОБА_9 міської ради №4005 від 30.09.2010 року «Про затвердження громадянам технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну зласність та оренду земельних ділянок) в частині передачі ОСОБА_10 та ОСОБА_17 у спільну сумісну власність земельної ділянки, площею 0,0100 га по вул. Ген. Чупринки, 33 у м. Львові для обслуговування гаражу. Просять визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,0100 га, яка призначена для обслуговування гаражу по вул. Ген. Чупринки, 33 у м. Львові, зареєстрований у ЛМВ ЛРФ Центру ДКЗ 31.12.2010р. за №01:10:471:00036 кн. 01-2, виданий ОСОБА_10 та ОСОБА_17 Судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_9 міської ради в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що всі дії відповідача вчинено з дотриманням чинного законодавства. Просить в позові відмовити.

Позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили. Суд вважає за можливе справу слухати у їх відсутності, згідно вимог ст.169 ЦПК України.

Представник третьої особи ОСОБА_12 в судовому засіданні просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав викладених у заперечені до позовної заяви.

Треті особи ОСОБА_10 та ОСОБА_17 в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили. Згідно вимог ст.169 ЦПК України суд вважає за можливе справу слухати у їх відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити враховуючи наступні обставини, які базуються на матеріалах справи.

Згідно з положеннями ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь – яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належної їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Вилучення (викуп) та припинення права користування або права власності на земельну ділянку чи її частину за відсутності на це згоди землекористувача або власника може здійснюватися виключно в судовому порядку. ( ст. ст.143, 146, 149 ЗК України).

Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Законом України №1066-У1 від 05.03.2009 року у вищезгадані статті ЗК України були внесені зміни, відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Розглядаючи даний спір, суду слід з’ясувати, яке право позивачів, яке на думку суду підлягає судовому захисту, порушено, і якими належними та допустимими доказами це підтверджується.

Судом встановлено, що обгрунтовуючи вимоги, позивачі посилалися на порушення оспорюваною вищезазначеною ухвалаю та державним актом їх законного права на користування земельною ділянкою, на яку виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, яка, на думку позивачів, належить до прибудинкової території житлового будинку за адресою: м. Львів вул. Ген. Чупринки, 33 у м. Львові, право на користування якою належить мешканцям цього житлового будинку.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих №17 від 13.01.1970 р., ОСОБА_16 інваліду Великої Вітчизняної війни дозволено  встановити збірно-розбірний гараж в подвір’ї будинку № 33 по вул. Пушкіна (тепер ОСОБА_15) у м. Львові /т.1 а.с. 14/.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29.03.2010 року за задоволено позов ОСОБА_13 до ОСОБА_9 міської ради, з участю третьої особи: П’ята ОСОБА_9 державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно. Згідно ухвалено рішення визнано право власності  на металевий гараж позначений під літерою Б-1 у технічному паспорті виготовленому 16.02.2010 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», який встановлений на фундаменті площею 18.1 кв.м. та який знаходиться у м.Львові по вул. Ген. Чупринки, 33. Дане рішення оскаржувалось та набрало законної сили на підставі ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 20.02.2012 року та ухвали колегії суддів ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.10.2012 року. Право власності ОСОБА_13 на гараж зареєстровано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», згідно витягу від 19.04.2010 року № 25904295.

Згідно договорів купівлі-продажу від 25.06.2010р. та від 29.06.2010р., посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу ОСОБА_18 та зареєстрованих в реєстрі за № 6807 та № 6840 ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_10 і ОСОБА_17 придбали у неї по 1/2 частці гаражу, позначеного за планом земельної ділянки  літ. Б-1, який розташований за адресою: м. Львів вул. Ген. Чупринки, 33.

Як вбачається із витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.06.10 р. право власності ОСОБА_17 та ОСОБА_10 на вказаний гараж, зареєстровано в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за № 30222013 /т.1 а.с. 31-32/.

Відтак, статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки визначено як - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України, ст.20 Закону України «Про охорону земель» контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно ст. 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно дост.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою ОСОБА_9 міської ради «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» від 09.09.2010 р. №3922 передано у власність ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0100 га для обслуговування гаражу на вул. Г. Чупринки, 33 у м. Львові ділянки /т.1 а.с. 9-10/.

На підстав даної ухвали 31.12.2010 р. ОСОБА_10 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: м. Львів вул. Ген. Чупринки, 33 у м. Львові, площею 0,0100 га з цільовим призначенням - для обслуговування гаражу /т.1 а.с. 13/.

Враховуючи, що 09.09.2010 року з дотриманням вимог ст.ст. 116, 120, 121 Земельного кодексу України, ст.ст.34, ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ОСОБА_9 міська рада розглянула на пленарному засіданні заяву ОСОБА_10 та в межах своєї компетенції прийняла оскаржуване рішення. Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала ОСОБА_9 міської ради прийнята в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заявляючи про порушення прав позивачів щодо використання ОСОБА_10 земельної ділянки за адресою: м. Львів вул. Ген. Чупринки, 33, площею 0,0100 га з цільовим призначенням - для обслуговування гаражу, позивачами, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано суду достатні та допустимі докази порушення даних прав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов’язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Стаття 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь – якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, енеупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осбі, інтересів держави (ст.1 ЦПК).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права  у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої  статті 13 цього Кодексу ./Межі здійснення цивільних прав/.

Згідно вимог ст.1, ч.1 ст. 3 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Разом з тим, позивачами, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що оскаржуваною ухвалою ОСОБА_9 міської ради, якою у користуванні ОСОБА_10 було залишено земельну ділянку за адресою: м.Львів вул.Генерала Чупринки, 33, площею 0,0100 га з цільовим призначенням - для обслуговування гаражу, було включено до земельної ділянки, яка повинна використовуватися для прибудинкової території житлового будинку по вул.Генерала Чупринки,33.

Також посилання позивачів на висновок №08/04-11 експертного будівельно-технічного дослідження наданого по заяві ОСОБА_5 СПД-фізичною особою ОСОБА_14 згідно якого металевий гараж під літ.Б-1 площею 18, 0 кв.м., який розташований на земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку по вул.Генерала Чупринки, 33 у м.Львові, не являється капітальною спорудою (нерухомим майном) і не відповідає будівель-технічним і протипожежним нормам щодо розташування по відношенню до житлового будинку, а саме п.7.49 ДБН 360-92 ** «Планування і забудова міських поселень», на думку суду, не слід ототожнювати з рішенням органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки, оскільки згідно з положеннями ЗК України питання про надання земельних ділянок у користування чи у власність, в оренду вправі вирішувати місцеві ради, як власники землі.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачами не було створенно об'єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м.Львів, вулиця Генерала Чупринки, 33 та факту надання ОСОБА_9 міською радою даної земельної ділянки площею 0,0100 га за адресою: м.Львів вул.Генерала Чупринки, 33 (з цільовим призначенням - для обслуговування гаражу) ОСББ чи іншим фізичним чи юридичним особам для використання її під прибудинкову територію, ОСОБА_9 міською радою не розглядалося і рішення з цього питання не прималося.

Згідно ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Як вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (від 14 травня 2015 року) прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, будь-яка територія набуває прибудинкової виключно за таких умов: територія визначена актом на право користування земельною ділянкою або на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, та призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Згідно зч.ч.1 та 2 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 ЗК України розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовано багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території надаються в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками, а в разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або у користування об'єднанню власників квартир. Законом не передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку у власність окремих громадян.

Однак позивачами, не було надано належних та допустимих доказів стосовно того, що відповідно до чинного законодавства на спірну земельну ділянку, як прибудинкову територію, отримано документи на підтвердження належності спірної земельної ділянки на праві користування чи права власності власникам житлового будинку, де проживають позивачі, оскільки земельна ділянка, на якій збудовано житловий будинок №33 по вул. Генерала Чупринки у м. Львові, в тому числі і прибудинкова територія, ОСББ не передавалася.

Обгрунтовуючи порушення прав позивачі, як власники квартир у житловому будинку №33 по вул. Генерала Чупринки у м. Львові вказують, що вказаним розташованим гаражем на оспорюваній земельній ділянці створюються перешкоди мешканцям будинку та такий не відповідає встановленим вимогам.

Однак, з висновку судової будівельно-технічної експертизи №4314 наданим ОСОБА_9 науково-дослідним інститутом судових експертиз по адміністративній справі №2-а-1768/11 від 19 січня 2016 року вбачається, що металевий гараж, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Генерала Чупринки, 33 являється капітальною спорудою та об’єктом нерухомості, відповідає діючим державно будівельним нормам.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що за адресою: м.Львів, вулиця Генерала Чупринки,33 створено ОСББ, якому належить право постійного користування чи право оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Генерала Чупринки,33, рішення органу місцевого самоврядування щодо надання в користування земельної ділянки за вказаною адресою, акт на право постійного користування чи право власності земельною ділянкою чи зареєстрований договір оренди земельної ділянки, такі в матеріалах справи відсутні, такі позивачами не долучалися.

Таким чином, позивачами, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не було доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка по вул. Чупринки, 33 у м. Львові є прибудинковою територією у розумінні Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

З врахуванням положень ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК , ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України, відповідно до яких захисту в судовому порядку підлягають порушені права та законні інтереси, то за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження порушень прав позивачів, позовні вимоги про захист цих прав, задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що права позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не порушені, а відтак у задоволені заявлених позовних вимог слід відмовити.    

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 27, 31, 60, 169, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 міської ради, за участю третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання частково недійсним пункт ухвали та державного акту про право власності на земельну ділянку – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Франківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Мартьянова С.М.