Справа № 22ц - 803 /2006 р. Головуючий у 1-й інстанції: Кантур А.М. Доповідач: Литвиненко І.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Резолютивна частина 05 червня 2006 року місто Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді Коренькової З.Д.,
суддів - Литвиненко І.В., Заболотного В.М.,
при секретарі - Куксі М.В.
з участю сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування , -
встановив:
Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 - відмовити. Вважає, що рішення було винесено однобічно, з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Рішенням Прилуцького районного суду від 23 березня 2006 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним посвідчений 08.12.2004 року приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 договір дарування ОСОБА_2 на користь ОСОБА_12/5 частин будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1,що тягне скасування реєстрації права власності на дане нерухоме майно за обдарованим та поновлення реєстрації права власності на це майно за дарителем ОСОБА_2 в Прилуцькому МЕТІ. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 90 грн. витрати по держмиту.
Суд виходив з того , що під впливом обману з боку відповідача та помилки з боку позивача останній змушений був за збігом обставин вчинити оспорюваний договір, який на підставі ст.ст. 229, 230, 233 та 236 ЦК України необхідно визнати недійсним.
В апеляційній скарзі відповідач вказує,що суд не з'ясував яким саме чином та в який спосіб він обманув позивача , в чому полягала помилка позивача на момент укладання такої угоди, який саме хворобливий стан позивача , який не давав би йому можливості усвідомлювати свої дії по укладанню угоди, які саме тяжкі обставини, що змусили позивача відчужити належну йому частину будинку, а також те, в чому полягав його злий і корисливий умисел. Також вважає, що суд не врахував, що позивач до суду перебував у неприязних стосунках зі своєю дочкою ОСОБА_4, не дав обґрунтованої оцінки тому факту, що позивач звернувся до суду після збігу терміну, який зазначений ст. 728 ЦК , та не взяв до уваги ст. 727 ЦК України, як статтю прямої дії, яка вичерпно визначає підстави розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, і підстав для задоволення даного позову, саме з цього приводу у суду не було. На думку апелянта також безпідставно суд відхилив покази надані у суді приватним нотаріусом, яка стверджувала про те, що ніякої помилки при укладанні угоди не могло бути, оскільки вона неодноразово роз'яснювала позивачу його статус після посвідчення оспорюваного договору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги про існування норм закону прямої дії відносно договорів дарування , а саме ст.ст. 727, 728 ЦК України, якими суд повинен був керуватися при вирішенні спору, не можуть братись до уваги, оскільки позивач ставив вимоги не про розірвання договору дарування, а про визнання правочину недійсним, а тому суд вірно застосував норми ЦК України, які регулюють визнання правочинів недісними.
Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами докази, перевірив доводи сторін, правильно встановив фактичні обставини справи і зазначив у рішенні, що під впливом обману з боку відповідача, який полягав у тому, що не виконуючи бажання позивача про влаштування зустрічі з дочкою, залишаючи його без допомоги, був укладений договір саме дарування,в той час як позивач ,що є людиною похилого віку, хворобливого стану, помиляючись щодо прав і обов'язків сторін після укладення довору дарування, змушений був під впливом збігу для себе тяжких обставин і на вкрай невигідних для себе умовах вчинити оспорюваний договір, який на підставі ст. 229,230,233 та 236 ЦК України необхідно визнати недійсним з моменту його посвідчення, що тягне повернення у власність позивача предмета такого договору.
За таких обставин, доводи апелянта , що судом не з'ясованим залишилось те, в чому полягає обман з його боку, помилка позивача, збіг тяжких обставин , та залишення без уваги судом факту роз'яснень нотаріусом наслідків договору, є безпідставними.
Таким чином, рішення суду ґрунтується на матеріалах справи, постановлене відповідно до вимог матеріального та процесуального закону і доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.308,314, 315, 325 ЦПК України , апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 23 березня 2006 року залиши без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.