Справа № 22-а-350/2006 Головуючий у 1 інст. Білоус М.В.
Доповідач Литвиненко І. В .
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі
головуючого-суддї. КОРЕНЬКОВОЇ З.Д.
суддів: ЛИТВИНЕНКО І.В. ,ЗАБОЛОЇНОІ X) В.М.
при секретарі: Куксі М.В.
з участю позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини А4245 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 3 травня 2006 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А4245 про стягнення недосплаченого грошового забезпечення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А4245 про стягнення недосплаченого грошового забезпечення, посилаючись на те що він, проходячи службу у відповідача, відповідно до п.1 Указа Президента України від 05.05.2003 року № 389/2003 „Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу" та Наказу Міністра оборони України від 26.05.2003 року № 149, якою затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, мас право на надбавку з травня 2003 року по серпень 2004 року у розмірі 70 % від грошового забезпечення, а з серпня 2004 року по час розгляду справи 90 %. Однак відповідач не виплачував у повному обсязі щомісячні надбавки у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 12310 грн, яку позивач просив стягнути, Також позивач просив стягнути 2739 грн 70 коп компенсації за несвоєчасно виплачену надбавку.
Постановою суду позов ОСОБА_1 був задоволений повністю. Суд виходив з того, що відповідно до зазначеного Указу Президента України , позивач має право на надбавку у встановленому розмірі за безперервну військову службу і Міністру оборони України даним Указом надано право визначати порядок та умови виплати надбавки, а не встановлювати їх розмір. На думку суду, відповідач не мав права виплачувати надбавку у заниженому розмірі на підставі телеграм та роз'яснень міністерства, оскільки вони не є нормативними документами, а інших підстав виплати щомісячної надбавки у заниженому розмірі представник відповідача не надав суду. Суд не погодився з доводами відповідача про відсутність коштів та бюджетних асигнувань для цих виплат, посилаючись на існування можливості виплати надбавок у повному розмірі військовослужбовцям вищого командного складу МО України і на ст.24 Конституції України, яка передбачає рівність громадян перед законом.
В апеляційній скарзі військова частина А4245 просить постанову суду скасувати і відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову посилаючись на те, що розмір надбавок за безперервну військову службу встановлюється в межах граничного розміру, зазначеного в Указі Президента України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, що затверджується Законами України про Державний бюджет на відповідний рік .
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Дійсно, Указом Президента України від 5.05.2003 року №2 389/2003 надано право Міністру оборони України встановлювати щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення і встановлено граничні розміри таких надбавок залежно від стажу служби. Але в п. 2 зазначеного Указу вказується на те, що виплата надбавок повинна здійснюватись за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України. Визначення порядку і умов виплати покладено на Міністра оборони України, який наказом № 149 від 26.05.2003 року затвердив Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки, де в п.2.4 вказується на виплату надбавок в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.
За таких обставин, військова частина А4245 при визначенні розміру надбавок повинна була виходити саме з фонду грошового забезпечення, розмір якого доводився телеграмами та роз'ясненнями, що не суперечить чинному законодавству. Доказів того, що фонд грошового забезпечення дозволяв виплачувати надбавки у граничному розмірі і існував наказ Міністра оборони про виплату щомісячної надбавки саме в граничному розмірі позивачу, а виплачувалась надбавка в неповному розмірі, суду не надано.
Посилання суду і позивача на порушення ст.24 Конституції України при виплаті надбавок у повному розмірі тільки військовослужбовцям структурних підрозділів центрального апарату МО України є безпідставними, оскільки ця стаття не встановлює рівність в оплаті праці чи служби всіх громадян незалежно від займаної посади, виконуваної роботи чи місця служби.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постанова суду 1 інстанції підлягає скасуванню, а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити так як відсутні підстави для його задоволення.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 205,207,212 КАС України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу військової частини А4245 задовольнити.
Постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від З травня 2006 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_1 у позові до військової частини А4245 про стягнення недосплаченого грошового забезпечення.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.