Справа № 263/9676/16-ц

Провадження № 2/263/105/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Маріуполь Донецької області

31 травня 2017 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Скрипниченко Т.І., при секретарі Диміч Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України, третя особа Приватне підприємство "ЕКІВОК", про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадської організації Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України (далі по тексту «Орендодавець»), третя особа Приватне підприємство "ЕКІВОК" (далі по тексту «Орендар») про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з приміщень: «В»., «Г», «З», «а» - загальною площею 249, 3 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовує наступним, який було уточнено під час судового розгляду.

Громадська організація Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України уклала договір №4 від 01.03.1998 року з приватним підприємством «ЕКІВОК», згідно якого в оренду надавались нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Приміщення складаються з приміщень за літерами «В», «Г», «З», «а»- загальною площею 249,3 кв.м. 01.02.1999 укладено додаткову угоду, згідно якої орендодавець надав право орендарю надавати ці приміщення загальною площею 249,3 кв.м. у суборенду. Пунктом 4 додаткової угоди від 01.02.1999 до Договору, Маріупольською міською організацією Товариства Червоного Хреста України надавало «Суборендарю» право на оформлення переходу права орендованих приміщень у власність «суборендаря». Між «Орендарем» - приватним підприємством «ЕКІВОК» та позивачем 01.02.1999 року був укладений договір №5 від 01.02.1999 по 31.12.1999 року, згідно якого позивач користувався нежилими приміщеннями. 31.12.1999 року дія договору закінчилась, але позивач і далі постійно користується приміщеннями до теперішнього часу. Орендодавець ніяких претензій ОСОБА_1 щодо звільнення цих приміщень до 2016 року не вказував. Фактично за адресою: АДРЕСА_1 проживає більше 15 років і за весь цей період до 2016 року Маріупольська міська організація Товариства Червоного Хреста України не виставляла жодної претензії, тому звернувся до суду з даним позовом, оскільки добросовісно заволодів майном та безперервно володів ним починаючи з 01.01.2000 року, тобто став добросовісним власником домоволодіння, підтримуючи стан будівель, проводячи поточні ремонти та сплачуючи комунальні послуги. Відповідно до вимог діючого законодавства визнати право власності за набувальною давністю можливо не раніше з 01 січня 2001 року

У судове засідання ОСОБА_1 не прибув, надав заяву про розгляд справи за його відсутність за участю його представника ОСОБА_3, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, на задоволенні позову наполягав, зазначив, що позивач уклав договір суборенди №5 від 01.02.1999 року з приватним підприємством «Еківок» щодо спірного приміщення, дія договору суборенди скінчилась 31 грудня 1999 року. Приватне підприємство «Еківок» в особі директора А.В. Ільіна також раніше уклало договір оренди №4 від 01 березня 1998 році нежитлового приміщення, площею 249,3 кв.м., з Маріупольською місцевою організацією Червоного Хреста України. Дія договору оренди також скінчилося 31 грудня 1999 року. Документально договори сторонами не були продовжені, але ОСОБА_1 будучі у дуже добрих відносинах з головою організації Червоного Хреста Евсіковою І.В. так і продовжував займати нежитлове приміщення площею 249,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. протягом 16 років ОСОБА_1 сплачував комунальні послуги та надавав Червоному Хресту безкоштовні різноманітні послуги. Надав свій автомобіль з водієм для перевезень, зробив за свої кошти бетонний в'їзд у двір, забетонував все у дворі, зробив паркан, фіртку, ворота, відремонтував сходи. Фактично з 01 січня 2000 року по цей час ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1. За час суборенди 1999 року та подальшого проживання ОСОБА_1 переобладнав нежитлові приміщення, які були оформлені як суборенда. Провів воду до приміщення, облаштував санвузол. На початок 1998 року орендовані приміщення були складськими приміщеннями. До кінця 1999 року ОСОБА_1 переобладнав нежитлові приміщення в житлові приміщення, в якості підтвердження надано фотографії та покази свідків. Є вибіркові квитанції про сплату у 2003, 2004, 2008, 2011 роках ВАТ «Донецькобленерго» за одержання електроенергії за адресою: АДРЕСА_1. Не були надані квитанції до суду за весь період з січня 2000 року, оскільки оплачені квитанції надавались до голови Червоного Хреста. З 2014 року Червоний Хрест відрізав кабель, який йшов до приміщень ОСОБА_1 і він був вимушений підключитись до сусіда, який проживає за адресою: АДРЕСА_2. Представник Червоного Хреста не надав жодної квитанції яка б підтвердила, що за період з 2000-2014 року за отримані комунальні послуги сплачував відповідач, а не ОСОБА_1 Також зазначив, що документи, які надані представником відповідача вказують про проведення ремонту у 2002 та 2015 роках, які проводились у приміщеннях, які займав відповідач, а не позивач ОСОБА_1 Фотокартки надані представниками відповідача вказують зовні становище приміщень, які займають як позивач так і відповідач. Внутрішній стан приміщень позивача, відповідачем не надано.

Представники Громадської організації Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України Євсікова Г.В., Анісімова Є.С., Лисов В.Л. позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. У позові ОСОБА_1 зазначає, що орендодавець ніяких претензій щодо звільнення спірних приміщень до 2016 року не вказував, що фактично за адресою: АДРЕСА_1 начебто мешкає більше 15 років і за весь цей час період до 2016 року до Маріупольською міською організацією Червоного Хреста України не виставляла жодної претензії. З цих підстав позивач вирішив подати позов про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: 87515, АДРЕСА_1, що складається з нежитлових приміщень: за Літерами: «В», «Г», «З», «а» загальною площею 249, 3 кв.м., позивач начебто користується приміщенням, не заключив прямого договору з власником приміщень, а користується нежитловими приміщеннями більше 15 років після закінчення дії договору з «Орендарем». Тобто, й строк володіння нерухомим майном нежитловими приміщеннями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 має юридично значимий початок з 01 січня 2001 року. Цивільний кодекс розрізняє володіння законне і незаконне. Якщо володіння спирається на правову основу (правовий титул) то це законне володіння. Якщо у володільця чужої речі (майна) такої правової основи немає, це буде незаконне володіння. Незаконне володіння, у свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 знав, хто є справжнім власником спірного приміщення, яким він начебто користувався, однак свідкам, саме зі слів позивача відомо, що начебто він є власником спірних приміщень, що говорить про недобросовісність володіння та намагання ввести свідків в оману, видаючи бажане за дійсне. Вважає, що ОСОБА_1 заволодів приміщенням незаконно та був недобросовісним набувачем та намагався приховувати від третіх осіб хто є справжнім власником приміщення. З боку відповідача ніколи згоди на передачу майна позивачу не надавалося. Посилаючись на Пленум ВССУ №5 від 07.02.2014 року та інформаційний лист ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 січня 2013 року №24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду справ про захист прав власності та інших речових прав»,зазначає, що набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років. Посилається також на те, що з пояснень, наданих в судовому засіданні, представником позивача та свідків з боку позивача, йдеться про тимчасове використання ОСОБА_1 та знаходження його особистих речей в нежитлових приміщеннях, що на законній правовій підставі належить Маріуольській міській організації Товариству Червоного Хреста України. Позивач у 1990х роках був волонтером, членом бригади швидкого реагування, дійсно деякі його речі залишилися у приміщенні відповідача, які він не забирає. Будь-яких ремонтних робіт у приміщенні відповідача не виконував, ремонтні роботи виконувалися відповідачем за рахунок бюджетних коштів. Використання вищезазначених приміщень, як житлових, неможливе, оскільки відбувалось би всупереч цільовому призначенню приміщення та з порушенням державних стандартів, норм і правил. А саме, в порушення п.3.21 вимог ДБН А.2.2-3-2014, оскільки позивач, начебто здійснив реконструкцію - перебудову введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, що передбачає зміну геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбулася зміна основних техніко-економічних показників. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкту в цілому або його частини (за умови їх автономності). Реконструкцію приміщень проведено без дотримання правил пожежних та санітарних норм. Згідно паспорту позивача, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3. Свідками не було доведено, що внутрішня обстановка зображена на фотокартках долучених до справи, відноситься до спірного приміщення. Відповідач є власником спірного майна та систематично сплачує орендну плату за земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, що належить Маріупольській міській організації Товариству Червоного Хреста України. Крім того за рішеннм суду позивача зобов'язано звільнити спірне приміщення.

Представник третьої особи Приватне підприємство "ЕКІВОК" в судове засідання не прибув, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Суд, заслухавши сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. За вимогами ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

01.03.1998 року між Маріупольською міською організацією товариства Червоного Хрестата ПП «ЕКІВОК» та Приватним підприємством "ЕКІВОК" укладено договір №4, яким передано в оренду приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору встановлюється з моменту підписання по 31 грудня 2002 року.

01.02.1999 року укладено додаткову угоду до договору №4 від 01.03.1998 року у відношенні оренди нежитлових приміщень, додано до тексту договору , що орендовані приміщеннями є «В», «Г», «З» та «а» загальною площею 249,3 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та строк дії договору визначається з моменту підписання 01.03.1998 року та діє по 31 грудня 1999 року. Також договір доповнено п.4 наступного змісту: «Приватне підприємство «ЕКІВОК» має право здавати приміщення зазначені в п.1 договору №4 від 01.03.1998 року в суборенду, причому після закінчення договору (його дії), оформити документи на право власності "суборендаря" всіх нежитлових приміщень зазначених в пункті 1 цього договору за згодою Маріупольського Міської організації Товариства Червоного Хреста України».

01.02.1999 року між Приватним підприємством «ЕКІВОК» та ОСОБА_1 укладено договір суборенди нежилих приміщень від 01.02.1999 року, орендатор передає, а суборендатор приймає у тимчасове платне користування нежиле приміщення, а саме: «В», «Г», «З» та «а» загальною площею 249,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору до 31.12.1999 року. Про що також складені акти прийому-передачі суборендованих приміщень від 01.02.1999 року до договору №5 від 01.02.1999 року (а.с. 21-22).

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.01.2015 року, власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, яка складається нежитлової будівлі літер «А-1» (сіні літ а-1, майданчик а1), «Б1-1», «В-1» (з майданчиком літ в), «Г-12 (з сінями літ. г-1). «З-1», «Ж-1», «Д-1» (№1,2 огорожа, ворота) є Маріупольська Міська організація Товариства Червоного Хреста України.

Також у свідоцтві про право власності від 19.01.2015 зазначено серія НОМЕР_1), що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 423,4 кв.м. на праві приватної власності належить Громадській організації Маріупольська міська організація Товариства Червоного Хреста України.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні вказав, що ОСОБА_1 знає з 1992 року. По 2001 рік орендував приміщення у ОСОБА_1 - сарай, з 2001 року є його сусідом. Після 2001 року бачив ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, який проживав як у себе вдома, бачив його десь раз на місяць. Бачив, що ОСОБА_1 зробив там ремонт, свідок допомогав зробити ворота, сауну у 90х роках, чув, що позивач сплачував комунальні послуги. Документи на виконання робіт по виготовленню воріт та іншого відсутні.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_1 знає з 1991 року, працював у ОСОБА_1 водієм, запис у трудовій книжці є. ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1. Бачив, що ОСОБА_1 робив там капітальний ремонт у період 1991-1995 році. Відносини ОСОБА_1 з представником Червоного Хреста булі гарні. Комунальні платежі ОСОБА_1 сплачував з 1990по 1994 та 1999-2001 роки. Його дружина працювала у ОСОБА_1 бухгалтером по 1995 рік., після 2001 року нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні зазначила, що вона працювала у Червоному Хресті патронажною сестрою з 1996-1998 року і ОСОБА_12 не бачила і нічого про ремонт не знає. В сусідньому приміщенні не була, але це приміщення не придатне для життя.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала у Червоному Хресті патронажною сестрою з 1996-1998 року і ОСОБА_12 не бачила і нічого про ремонт не знає.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 знає з 1997 року, працювала у Червоному Хресті з 1997-2000 роки за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, там ночує. ОСОБА_1 возив працівників Червоного Хреста та робив ремонт приміщення.

Свідок ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у судовому засіданні зазначили, що вони не можуть зайти до приміщень, які займає ОСОБА_1, але вказують, що ОСОБА_1 ніяких ремонтів не робив, оскільки вони його не бачили.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 знає з вересня 1992 року оскільки працювала у ОСОБА_1 бухгалтером. ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 та робив там ремонт окремо від Червоного Хреста. Ремонтував ОСОБА_1 підлогу, стіни, ворота, переробив приміщення в житлове, зробив сауну, сплачував послуги з постачання електричної енергії по АДРЕСА_1. Надавав машину для Червоного Хреста. Відносини ОСОБА_1 з Червоним Хрестом добрі. У 2000 році ремонт був закінчений.

25.11.2015 року між Маріупольською міською радою («орендодавець») та Маріупольською міською організацією Товариства Червоного Хреста («орендар») укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов оренди земельної ділянки, орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір укладено на 10 років з моменту державної реєстрації договору оренду.

У Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 14.04.2017 року, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності та належить Маріупольській міській раді. Нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1, складовою якої є нежитлова будівля А-1, Б1-1,В-1, Г-1, гараж З-1, сараї -1, Д-1, огорожа, ворота №1,2, належить на праві власності Громадській організації Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України.

Маріупольською міською організацію Товариства Червоного Хреста України надано бухгалтерські документи щодо оплати ремонту приміщення за адресою АДРЕСА_1 у 2002 році, довідку про надання коштів на придбання газового лічильника, ремонт приміщення у сумі 25982 грн. Маріупольською міською радою у 2002 році та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та затратах за грудень 2014 року та акт прийому виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року (Ремонт та благоустрій територій будівлі Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України, які примикають, за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22.03.2016 року, позовні вимоги громадської організації Товариста Червоного Хреста України, в особі Євісікової Ірини Вікторівни, до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежилим приміщенням та його звільненні задоволені. Зобов'язано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, звільнити нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити від особистих речей нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Усунути перешкоди в користуванні громадською організацією Маріупольської міської організації Товариством Червоного Хреста України, в особі Євсікової Ірини Вікторівни, нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 23.06.2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 у перегляді заочного рішення суду від 22.03.2016 року відмовалено та в подальшому рішення суду не оскаржувалося.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Згідно п.9 абз.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Якщо особа знала, що майно належить іншій конкретній особі і заволоділа ним, таке заволодіння не може бути добросовісним, оскільки володілець зобов'язаний був повернути безпідставно утримуване майно власнику.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником.

Таким чином, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не набув у власність нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресоюАДРЕСА_1 та складється з приміщень: «В», «Г», «З», «а» - загальною площею 249,3 кв.м. Позивачу з моменту початку користування майном відповідача та на час судового розгляду достовірно було відомо про право власності відповідача на спірно майно, що підтверджується позовними вимогами позивача та дослідженими судом доказами. Відомостей безперервного відкритого та добросовісного володіння позивачем саме спірним нерухомим майном, як передбачено положеннями ст. 344 ЦК України, матеріали справи не містять. Крім того доповненими умовами п.4 додаткової угоди від 01.02.1999 року до договору №4 від 01.03.1998 року у відношенні оренди нежитлових приміщень, на які посилається позивач, додано до тексту договору, що Приватне підприємство «ЕКІВОК» має право здавати приміщення зазначені в п.1 договору №4 від 01.03.1998 року в суборенду, причому після закінчення договору (його дії), оформити документи на право власності "суборендаря" всіх нежитлових приміщень зазначених в пункті 1 цього договору за згодою Маріупольського Міської організації Товариства Червоного Хреста України. В судовому засіданні не було встановлено наявність такої згоди з боку відповідача. Позивач у своїх вимогах лише частково цитує їх, залишаючі поза увагою про наявність згоди відповідача на оформлення права власності "суборендаря".

Суд критично оцінює покази свідків з боку позивача, оскільки свідчень про виконання ремонтних робіт саме за рахунок позивача суду не надано, до того ж ремонтні роботи, про які свідчили свідки, виконувалися в середені 90х років та були закінчені до 2000 року за їх поясненнями, а позивач ставить питання про набуття права власності за період після закінчення строку дії договору суборенди. Відповідно до вимог ЦК України позивач не був позбавлений права вимагати відшкодування витрат на покарщення у орендованму приміщенні, якщо вони виконувалися за рахунок орендаря, та саме по собі будь-які ремонтні роботи у орендованому приміщенні не можуть бути підставою для набуття права власності. При цьому суд враховує, що позивач має постійне місце проживання, за яким зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та перебває у шлюбі з 1983 року згідно відмітки у паспорті із ОСОБА_20 Відповідно до рішення суду, яке має приюдиційне значення для суду, відповідача зобов'язано звільнити спірне приміщення. Надані суду фотознімки представником позивача на підтвердження постійного користування спірним приміщеннм, суд оцінює критично, оскільки вони не підтверджують факту постінйого користування приміщенням відповідача, відповідач не заперечує, що позивач мав доступ до приміщення, оскільки в минулому був членом бригади швидкого реагування, волонеторм та був суборендарем приміщення відповідача.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоаолення позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 344 Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 212, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Громадської організації Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України, третя особа Приватне підприємство "ЕКІВОК" про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Т.І.Скрипниченко