УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області про визнання іпотеки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

В липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати припиненим договір іпотеки № 87843 від 11 червня 2008 року; зняти заборону відчуження належних ОСОБА_4 на праві власності жилого будинку та земельної ділянки площею 0,0500 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про накладення заборони відчуження на зазначений житловий будинок та земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що 01 червня 2008 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (ПАТ «Укрсиббанк»), було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11358567000, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 160 000 доларів США строком на 36 місяців. На забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, 11 червня 2008 року між тим ж сторонами було укладено договір іпотеки № 87843, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку належні йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0500 га та розташований на ній житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу, за яким до останнього перейшло право вимоги кредитної заборгованості за кредитним договором № 11358567000.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 06 грудня 2013 року, ухваленим по цивільній справі за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів, нарахованих за користування кредитом, у задоволенні позову відмовлено на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України за пропуском строку позовної давності.

Позивач, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 593 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», вважає, що з набранням вищевказаним рішенням суду законної сили припинились його зобов'язання за кредитним договором № 11358567000, а також іпотека, якою було забезпечено виконання цього грошового зобов'язання.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Представник позивача, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 червня 2008 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (ПАТ «Укрсиббанк»), укладено договір про надання споживчого кредиту № 11358567000, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 160 000 доларів США, а останній зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 11 червня 2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору (п.1.2.2).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 червня 2008 року між тим ж сторонами укладено договір іпотеки № 87843, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку належні йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0500 га та розташований на ній житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу, за яким до останнього перейшло право вимоги кредитної заборгованості за кредитним договором № 11358567000.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 06 грудня 2013 року, у задоволенні позовуТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів, нарахованих за користування кредитом, відмовлено на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України за пропуском строку позовної давності. Відмовляючи у позові міськрайонний суд виходив з того, що банк скористався своїм правом вимоги дострокового повернення кредиту, передбаченим пунктами 1.2.2, 6.1.2 договору про надання споживчого кредиту № 11358567000 від 11 червня 2008 року, та визнав терміни повернення кредиту та повної сплати за кредит такими, що настали 17 червня 2009 року, у зв'язку з чим строк для звернення до суду за захистом свого порушеного цивільного права закінчився 17 червня 2012 року, а позов подано 04 червня 2013 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що посилання позивача на ухвалення судового рішення про відмову у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором то його зобов'язання за цим договором припинились є безпідставним, оскільки ні самими договорами (кредитним та іпотечним), ні чинним законодавством не передбачено припинення зобов'язання на підставі рішення суду або у зв'язку із закінченням терміну його виконання.

Апеляційним судом, враховуючи положення ч. 1 ст. 572 ЦК України та ч. 1 ст. 575 ЦК України, вимоги ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та умови кредитного договору, правомірно відхилено доводи апеляційної скарги та вірно зазначено, що вимога про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів, а також рішення суду про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів, нарахованих за користування кредитом не припиняють дію іпотечного договору. Навіть, розірвання договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватись виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

Висновки суду в цій частині узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року № 6-125цс13, від 22 жовтня 2014 року № 6-153цс14, від 23 вересня 2015 року № 6-213 цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Апеляційний суд, виконавши вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду при новому розгляді справи, з`ясував фактичні обставини справи, та врахував умови кредитного договору (зокрема, п. 7.8 договору) та іпотечного договору (п. 6.1).

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Умнова

В.С. Висоцька О.В. Кафідова