суддя-доповідач 1 інстанції – Ковальова Т.І.
суддя - доповідач - Радіонова О.О.
ДОНЕЦЬКІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2009 року справа № 2-а-12667/09/1270
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого: Радіонової О.О.
суддів : Шаптала Н.К., Яманко В.Г.
при секретарі судового
засідання
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
Ковальчук Г.Л.
Корольов Ю.Ю.
Гриценко О.І. представник за дов.
розглянувши апеляційну скаргу у відкритому судовому засіданні Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду
від 14 липня 2009 року
по справі № 2-а-12667/09/1270
(суддя Ковальова Т.І.)
за позовом ОСОБА_1
до Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області
про визнання дій неправомірними та зобов»язання перерахувати вислугу років
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області та просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із розрахунку 25 років вислуги та зобов»язати відповідача перерахувати та сплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку 26 повних років моєї вислуги.
В процесі розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо не нарахування до вислуги років часу навчання у технікумі із розрахунку 2 роки 6 місяців за один рік і 3 місяці та зобов»язати відповідача перерахувати позивачу вислугу років згідно пункту 2 постанови КМУ від 17.07.1992р. № 393.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду 14 липня 2009 року (а.с.29-32) позовні вимоги ОСОБА_1. до Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області задоволені, внаслідок чого визнано неправомірними дії відповідача щодо не зарахування до вислуги років часу навчання в Туапсінському морському гідрометеорологічному технікумі з 01.09.1979 по 27.02.1982 рік, зобов»язано відповідача перерахувати ОСОБА_1. вислугу років згідно п. 2 постанови КМУ від 17.07.1992р. № 393 з урахуванням у вислугу років часу навчання в Туапсінському морському гідрометеорологічному технікумі з 01.09.1979 року по 27.02.1982 року із розрахунку один рік за шість місяців.
Відповідач у апеляційній скарзі ( а.с.35-36) вважає, що судом першої інстанції були порушені як норми процесуального, так і матеріального права.
Зокрема зазначає, що судом не було застосовано ст. 99 КАС України, а позивач пропустив строк звернення до суду, поважних причин пропуску строку не навів.
Крім того, відповідач надіслав доповнення до апеляційної скарги, в яких зауважив про те, що після закінчення позивачем Туапсінського морського гідрометеорологічного технікуму, позивачу не було присвоєно офіцерське звання, а тому у відповідача були відсутні підстави для зарахування часу навчання в технікумі до вислуги років. На момент навчання позивачу в технікумі (1979-1982рр.) застосуванню підлягав Закон Української РСР «Про народну освіту» 1974р., згідно якого технікум не належав до вищих навчальних закладів.
Висновок суду про те, що Туапсінський морський гідрометеорологічний технікум є вищим навчальним закладом першого рівня акредитації, на думку відповідача, не підтверджується матеріалами справи, оскільки не є документом державного зразка та не підтверджений висновком акредитації учбового закладу в Україні.
На підставі наведеного, апелянт просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Позивач у судове засідання з»явився, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, доповнення до неї, вислухавши сторони, встановила наступне.
З 01.09.1979 року по 27.02.1982 року ОСОБА_1 навчався в Туапсінському морському гідрометеорологічному технікумі, що підтверджено дипломом серії ДТ № 498321, виданим 27.02.1982 г. (а.с.7).
З 10.05.1982р. по 10.05.1984р. позивач проходив військову службу в лавах Радянської Армії, що підтверджено військовим квитком серії НД № 6344317.
З 01.11.1984р. по 14.12.2007р. позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчої служби України. Останнє місце роботи Брянківська виправна колонія № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області, звідки позивач був звільнений 14.12.2007 року у зв»язку з виходом на пенсію за вислугою років. На момент звільнення вислуга років позивача складала 23 роки 01 місяць 13 днів, що підтверджено записом в трудовій книжці за № 14 ( а.с.6).
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. № 2262-Х1 йому, як особі начальницького складу, що має право на пенсію за цим Законом, при звільненні виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до п. 2 постанови КМУ від 17.07.1992р. № 393 до вислуги років при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п»яти років із розрахунку – один рік за шість місяців.
Позивач вважає, що Туапсінський морський гідрометеорологічний технікум, який він закінчив у 1982 року є вищим навчальним закладом першого рівня акредитації. Ніяких інших документів, крім копії диплома цього технікуму позивач ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді, не надав.
Пунктом 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про освіту» від 04.06.1991р. № 1144-ХП із змінами і доповненнями, внесеними постановою Верховної Ради України від 18.12.1991р. № 1992-ХП, встановлено, що Закон Української РСР «Про освіту» застосовується до правовідносин в галузі освіти, що виникли після введення в дію Закону.
Згідно до ст. 43 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991р. № 1060-ХП вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Отже, судова колегія вважає, що на момент закінчення позивачем Туапсінського морського гідрометеорологічного технікуму у 1982р. технікум не належав до вищих навчальних закладів.
Крім того, матеріалами справи спростовується твердження позивача про те, що йому після закінчення технікуму було присвоєно офіцерське звання, оскільки позивач після закінчення технікуму вступив до Збройних Сил, де проходив службу рядовим, що підтверджено записом у військовому квитку.
Враховуючи те, що, що вимога позивача про перерахування вислуги років є похідною від основної вимоги, тому в цій частині повинно було відмовлено.
Таким чином судова колегія вважає, що вимоги позивача є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на те, що позивачем при зверненні до адміністративного суду був пропущений строк, колегією суддів не приймаються, оскільки про це не було заявлено у суді першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судові витрати розподілити згідно ст. 94 КАС України.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області - задовольнити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-12667/09/1270 – скасувати.
Прийняти нову постанову.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області щодо не нарахування до вислуги років часу навчання у технікумі із розрахунку 2 роки 6 місяців за один рік і 3 місяці та зобов»язання Брянківської виправної колонії № 11 Управління Державного департаменту України з питань покарань в Луганській області перерахувати позивачу вислугу років згідно пункту 2 постанови КМУ від 17.07.1992р. № 393, відмовити.
Вступна та резолютивна частина постанови складені в нарадчій кімнаті, підписані колегією суддів та проголошені у судовому засіданні 27 жовтня 2009 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання постанови у повному обсязі.
Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів у нарадчій кімнаті 02 листопада 2009 року.
Головуючий: О.О. Радіонова
Судді: Н.К.Шаптала
В.Г.Яманко
З оригіналом згідно
Суддя Радіонова О.О.