Справа № 455/1076/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"07" червня 2017 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.

при секретарі Топорович В.В.,

із участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

представника третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_10, Служба у справах дітей Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області, Тур’ївська сільська рада Старосамбірського району Львівської області, - про визнання добросовісним користувачем (володільцем) та усунення перешкод у користуванні майном шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння і виселення; про відшкодування матеріальних збитків та завданої моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із зазначеним позовом. У підтвердження своїх вимог позивач покликається на те, що з початку 2006 року по даний час зареєстрована відповідно до вимог законодавства України у погосподарській книзі, як законний добросовісний користувач житлового будинку та земельної ділянки в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області. З позивачем у даному житлового будинку також були зареєстровані діти позивача: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, 24.08.1991рн., ОСОБА_8, 22.04.1996р.н., ОСОБА_9 14.08.2000р.н., ОСОБА_10, 25.08.2008р.н. На момент фактичного заселення даний будинок був вільним, оскільки єдиний і фактичний власник ОСОБА_11 фактично проживав в іншому житловому будинку і через незадовільний санітарно-технічний стан житлового будинку та земельної ділянки в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області практично не цікавився і не доглядав за ним. Заселення позивача у вищевказаний будинок відбулось добровільно зі згоди власника. Згідно даних погосподарських книг будинок в с. Тур’є вул. Центральна №243 Старосамбірського району Львівської області з 1980 року до 2012 року належав ОСОБА_12 (ОСОБА_11) Дмитровичу, котрий помер 11.06.2012 року. Спадщину після смерті ОСОБА_11 фактично прийняла ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України. Для позивача ОСОБА_11 був дядьком. Ані батько ОСОБА_11 – ОСОБА_13, ні брат ОСОБА_11 – ОСОБА_14 та інші рідні брати і сестри у вищевказаному будинку з 1980 року не проживали та не були зареєстровані. На даний житловий будинок нікому не було видано жодних правовстановлюючих документів, усі записи щодо власників будинку знаходяться лише у погосподарських книгах с. Тур’є. У березні 2016 року ОСОБА_3 прийшла до позивача і сказала, що буде приватизовувати цей будинок, що це батьківська хата і в даний будинок прийде жити її брат ОСОБА_14. 28.07.2016 року ОСОБА_3 погрожуючи фізичним насильством незаконно виселила ОСОБА_1 та її дітей із їхнього обжитого впродовж десяти років будинку. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 без жодних належних доказів завдала позивачу та її дітям незаконні перешкоди у праві користування будинком, тому позивач просить у судовому порядку визнати ОСОБА_1 добросовісним користувачем (володільцем) будинковолодіння в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області, зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні ОСОБА_1 її володільчим вищевказаним майном шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння ОСОБА_3, примусового виселення відповідача і заборони їй вселення у чуже майно; стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 моральну шкоду за порушення її конституційних та цивільних прав на майно з 28.07.2016 року по 30.05.2017 року в сумі 84500грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 підтримали вимоги позову, посилалися на обставини, викладені в останній уточненій позовній заяві від 30.05.2017 року, адвокат наполягав даний позов задовольнити виходячи із верховенства права та необхідності забезпечення громадян житлом.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4 позову не визнали з підстав, викладених у письмовому запереченні на позовну заяву ОСОБА_1; просили відмовити ОСОБА_1 у даному позові повністю, оскільки він не ґрунтується на законі.

Третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні позов визнала та пояснила, що спірний будинок і земельна ділянка повинні перейти у власність позивача ОСОБА_1, а ОСОБА_3 необхідно виселити. Безпосередньо вона проживала у спірному будинку із 2005 року по 2014р., а вселив її з матір’ю ОСОБА_1 дядько ОСОБА_15, який домовився про це із ОСОБА_11. У свою чергу останній говорив, щоб його мати ОСОБА_1 у випадку необхідності доглядала, а за то він дозволяє проживає у його будинку. Однак, дійсно догляд не надавався, оскільки він проживав із жінкою на ім’я Катерина в іншому селі, котра його фактично доглядала.

Представник третьої особи Тур’ївської сільської ради Старосамбірського району Львівської області ОСОБА_6 однаково позов підтримала в інтересах ОСОБА_1 та вважала, що будинок повинен належати останній.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Старосамбірської районної державної адміністрації на виклик в суд не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку; подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що до смерті ОСОБА_11 проживав у с. Ясениці (Ясінька), а його сестра ОСОБА_3 практично доглядала за ним, приїжджаючи туди періодично; він бачив її кілька разів за спірний період до смерті ОСОБА_11 у 2012 році.

Аналогічно суду підтвердила свідок ОСОБА_17 і про те, що із 2007 року покійний ОСОБА_17 років п’ять хворів і проживав у с. Ясінька із жінкою на ім’я Катерина, котра його фактично доглядала, а час від часу до цього долучалась рідна сестра ОСОБА_3; по суті спору остання претендує на батьківський будинок; дійсно позивача ОСОБА_1 вселив у спірний будинок священик ОСОБА_15 за домовленістю із покійним ОСОБА_11.

Свідок ОСОБА_18 суду ствердив, що в належному ОСОБА_11 будинку №243 робився ремонт однаково, як і в будинку під №254, де перед тим проживала ОСОБА_1, потім там проживав ОСОБА_15 до смерті у 2014 році; відповідача ОСОБА_3 він не бачив років тридцять, але йому відомо, що вона навідувалася до брата в іншому селі.

Свідок ОСОБА_19 суду підтвердив, що священик ОСОБА_15 фактично розпорядився щоб ОСОБА_1 проживала у будинку ОСОБА_11, котрий оплачував за ремонт.

Допитаний свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що насправді єдиним спадкоємцем батьківського (спірного у справі) будинку був ОСОБА_11, котрий управляв будинком із 1984 року до часу смерті 2012 року; ОСОБА_15 виселив ОСОБА_1 і поселив на невизначений час у будинок ОСОБА_11; на яких умовах по деталях йому невідомо, але ОСОБА_1 із своїми дітьми згідно даних погосподарських книг є зареєстрованими у спірному будинку та фактично із 2006 року вже там проживали, проводили витрати по утриманню будинку, оплачували комунальні послуги.

З’ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд вважає, що у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання добросовісним користувачем та усунення перешкод у користуванні майном шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння і виселення, про відшкодування збитків та завданої шкоди, слід відмовити за безпідставністю, оскільки судом із позиції позивача та її представника не з’ясовано, які реально права ОСОБА_1 порушені відповідачем, в який спосіб і які конкретно несприятливі наслідки спричинило для неї це порушення; а також те, чи є метою пред’явлення позову позивачем захист (відновлення) її прав і законних інтересів і чи можливо при обраному нею способі захисту відновити (захистити) її права.

При цьому суд виходить із наступних встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин, що обґрунтовані законом:

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов’язок доказування і подання доказів.

Відповідно до передбачених Цивільним Законом засад захисту права власності держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів прав власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню; також власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Згідно ст. 391 ЦК України у спосіб захисту права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Із позовних вимог в уточненій позовній заяві позивача убачається, що ОСОБА_1 просить у судовому порядку визнати її добросовісним користувачем (володільцем) будинковолодіння в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області, зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні ОСОБА_1 її володільчим вищевказаним майном шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння ОСОБА_3, примусового виселення ОСОБА_3 і заборони їй вселення у чуже майно; стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 моральну шкоду за порушення її конституційних та цивільних прав на майно з 28.07.2016 року по 30.05.2017 року в сумі 84500грн.

Згідно свідоцтва про смерть серії 1-СГ №280996 ОСОБА_11 помер 11 червня 2012 року.

Як установлено у судовому засіданні із пояснень відповідача ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4, позивач ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_11 не перебувала в жодних родинних відносинах; більше того, ОСОБА_11 не проживав в спірному будинку через ОСОБА_1, яка за домовленістю із ОСОБА_15 оселилась у даному житловому будинку і фактично не допускала його, а тому ОСОБА_11 не проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2, а в с. Ясениці по вул. Центральній, 90 Турківського району Львівської області, де також з ним періодично проживала ОСОБА_3 до дня його смерті; житловий будинок та земельна ділянка в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області дійсно належали ОСОБА_12 (ОСОБА_11) Дмитровичу, який помер 11.06.2012 року як спадщина після смерті батьків. Разом з тим відповідач ОСОБА_3 суду ствердила, що спірний будинок був зведений її батьками, а вона в тому також приймала участь; спадкоємцями майна могли б бути вона сама, сестра Емілія, брати ОСОБА_16 та ОСОБА_4, з яких фактично для останнього найбільше будинок до потреби, оскільки він не має свого власного житла. Про проживання ОСОБА_1 у спірному будинку ОСОБА_3 було відомо, але вона тому уваги особливої не приділяла, бо приїздила до рідного брата ОСОБА_11, котрий хворів та потребував догляду, - відповідач ОСОБА_3 усвідомлювала, що ОСОБА_21 тимчасово проживає у спірному батьківському для реальних спадкоємців будинку.

Однаково як установлено у судовому засіданні, що не заперечувалось ніким із сторін, будівництво житлового будинку в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області здійснено ОСОБА_22, батьком ОСОБА_12 (ОСОБА_11) Дмитровича і даний будинок ОСОБА_11 у 1984 році фактично отримав у спадок, документально не оформляючи спадкування.

Під час розгляду цивільної справи встановлено хибну позицію сторони позивача до відповідача, як водночас і в позовних заявах ОСОБА_1 помилково ставить питання про визнання її добросовісним користувачем житлового будинку в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області, залишаючи поза увагою пояснення яким чином порушені, невизнані або оспорювані її права, свободи чи інтереси відповідачем ОСОБА_3 і про це суду не подає жодних підтверджень; позивач не вказує у який спосіб відповідачем порушено її право володіння, коли вона сама не є ні власником, ані законним користувачем спірного житлового будинку, що мало б ґрунтуватись на договорі чи законі; суду не представляє жодного документального про це доказу; позивачем не зазначено доказів, які б підтверджували кожну обставину, наведену в зверненні до суду, відтак, суд у даному позові відмовляє. Складена ОСОБА_1 чи в наступному в останній редакції адвокатом ОСОБА_2 позовна заява ухвалою суду від 28.03.17р. після провадження Старосамбірським районним судом вдруге була залишена без руху, оскільки нечітко сформульовано що саме вона вимагає, в який спосіб приймати рішення для можливого його виконання, не конкретизовано в чому є порушені її права, свободи та інтереси відповідачами ОСОБА_5 чи ОСОБА_3 та в який спосіб це порушення вона вважає, що слід усунути. Позивачем у свою чергу ухвалу суду практично не виконано та сторона позивача наполягала на прийнятті судом рішення.

За змістом ст. 19 Конституції України, ст. 14 ЦК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007р. №8 «Про незалежність судової влади» не допускається постановлення судових рішень, які зобов’язують до вчинення дій, які не є обов’язковими для відповідача за законом, а також рішень, які передбачають втручання в компетенцію відповідача.

Ураховуючи наведені правовідносини, пояснення про це сторін під час провадження у цивільній справі в сукупності з поданими матеріалами, суд з’ясовує про відсутність у позивача ОСОБА_1 суб’єктивного права, про захист якого нею подано власний позов до наведеного відповідача, тобто її позовні вимоги спрямовані на захист неіснуючого суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Окрім цього її пред’явлені позовні вимоги не ґрунтуються як вказувалось раніше на законі, тобто заявлені з підстав, не передбачених законодавством. ОСОБА_1 жодним чином не наведено юридичних основ для визнання її добросовісним користувачем (володільцем) будинковолодіння в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області, зобов’язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні ОСОБА_1 її вищевказаним майном на праві володіння шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння ОСОБА_3, примусового виселення ОСОБА_3 і заборони їй вселення у чуже майно, про стягнення із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 моральної шкоди за порушення її конституційних та цивільних прав на майно з 28.07.2016 року по 30.05.2017 року в сумі 84500грн.

Із приводу присудження до стягнення з відповідача матеріальних збитків та моральної шкоди, то стороною позивача суду під час провадження у справі не подано жодних доказів понесення будь-яких витрат, а наведені розрахунки у позові нічим не підтверджені.

Згідно ст. 22 ЦК України особі, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Статтею 1166 цього кодексу регламентовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; даною нормою Закону регламентовано в чому це полягає, у який спосіб відшкодовується та, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене стосовно заявлених матеріальних чи моральних (немайнових) збитків позивача ОСОБА_1, під час провадження в цивільній справі останньою не доведено жодним чином заявленої позовної вимоги за незаконне користування відповідачем як викладено у зверненні до суду «власністю» позивача; не обґрунтовано які саме моральні страждання вона понесла, які наслідки для неї настали в результаті переїзду в інше місце проживання, зовсім цього суду особою не вмотивовано і не підтверджено.

Як зазначає представник позивача у позовній заяві від 30.05.2017р., що такий спосіб захисту про визнання добросовісним користувачем (володільцем) та усунення перешкод у користуванні майном шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння і виселення; про відшкодування матеріальних збитків та завданої моральної шкоди, - може бути правильним і припинить порушення права власності довірительки ОСОБА_1 на майно, дозволить безперешкодно користуватись своєю власністю, - є невірно поставлений перед судом і, вцілому є безпідставним, - сторона позивача порушує спочатку питання у спосіб захисту цивільного права про визнання права володіння, а потім переходить на захист права власності, мотивуючи питання витребування майна.

Згідно цивільного законодавства України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тому, аналізуючи все раніше наведене в сукупності з поясненнями представників сторін, суд також переконаний, що вірно прийнята позиція відповідача ОСОБА_3 у даній цивільній справі про примусове вселення до батьківського будинку та подальше оформлення його спадкування, чи набуття права власності у встановлений законом спосіб.

Ураховуючи наведену вище позицію відповідача ОСОБА_3, судом узято до уваги і те, що вона ґрунтується виходячи із захисту власного права власності. Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до Цивільного закону України ОСОБА_3 є одним із суб’єктів права приватної власності, де в тому числі регламентовано право використовувати належне майно; власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків; захист права власності здійснюється судом.

При цьому суд констатує, що спірні правовідносини поширені на час дії вказаних вище норм, а разом з тим – Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону від 17.07.97р. №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції...1950 р., Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Вслід цьому, гарантуючи захист права власності, закон надає ОСОБА_3 як власнику право вимагати усунення порушення її права, хоча це порушення і не є поєднане з позбавленням володіння у спосіб, передбачений ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України на об’єкти права власності: житловий будинок в с. Тур’є Старосамбірського району по вул. Центральній, 243 Львівської області та відповідну земельну ділянку.

Тому, враховуючи раніше наведене, суд прийшов до такого вирішення спору виходячи із засад змагальності щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства, аналізуючи пояснення сторін, подані ними суду матеріали; також із опитаних осіб – сторін у справі, із показань свідків. Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволені позову ОСОБА_1 таким чином як вона ставить власні питання слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання добросовісним користувачем (володільцем) та усунення перешкод у користуванні майном шляхом витребування майна з тимчасового незаконного володіння і виселення; про відшкодування матеріальних збитків та завданої моральної шкоди, - відмовити за безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції протягом десяти днів із дня отримання його копії.

Суддя