Справа № 347/1795/16

Провадження № 22-ц/779/1017/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І. М. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Бойчука І.В., Проскурніцького П.І.,

секретар Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Косівського районного суду від 01 березня 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

у жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16.09.2010 стягнуто з ОСОБА_3 28 162 грн боргу за договором позики. Проте відповідач це судове рішення не виконує, тому просив стягнути солідарно з відповідачів інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов’язання з 01.10.2013 по 01.10.2016 та 3 % річних від суми боргу на загальну суму 27 457,58 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Косівського районного суду від 01 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 27 457,58 грн та 3551,21 грн судових витрат. В частині стягнення інфляційних втрат з ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16.09.2010 установлено, що між ним і позивачем виникли правовідносини на підставі договору позики та стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 заборгованість в загальному розмірі 28 162 грн. Однак цим судовим рішенням до суми боргу безпідставно додано пеню, інфляційні втрати, 3 % річних та судовий збір. Звертаючись з вимогою на підставі ст. 625 ЦК України про стягнення грошових коштів, позивач посилався на несвоєчасність виконання рішення суду, проте правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження", до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання. Також, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а не іноземна валюта (1 700 доларів США), що була предметом договору, на яку норма ст. 625 ЦК не поширюється. Крім того, при визначенні суми судових витрат судом не наведено відповідних розрахунків, стягнуто витрати у повному обсязі при частковому задоволенні позову. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з’явились, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представника позивача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 16 вересня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 13 090 грн за договором позики, а також за порушення договору: пеню у розмірі 11 859,54 грн, 1781,64 грн інфляційної суми, 3 % річних в сумі 1013,81грн та 419,86 грн судового збору. На підставі зазначеного рішення Коломийським міськрайонним судом видані виконавчі листи № 2-1826 від 27.12.2010, які направлені на виконання у відділ ДВС Косівського РУЮ. Згідно відповіді головного державного виконавця Косівського ВДВС від 25.04.2016 з часу відкриття виконавчого провадження ОСОБА_3 рішення суду не виконується.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку із невиконанням ОСОБА_3 вищевказаного рішення суду з нього за період з 01.10.2013 по 01.10.2016 підлягають стягненню інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 24 923 грн та 3 % річних від суми боргу в розмірі 2 534,58 грн, що разом становить 27 457,58 грн. Щодо стягнення інфляційних втрат з ОСОБА_4, то в цій частині позову слід відмовити, оскільки вона не є боржником по виконавчих листах за судовим рішенням від 16.09.2010.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом частини першої статті 509 ЦК України правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов’язанням. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п’ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Ухвалюючи рішення про застосування положень статті 625 ЦК України, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у зв’язку зі стягненням на підставі заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 16 вересня 2010 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 28 162 грн, між сторонами виникло грошове зобов’язання.

Такі висновки суду відповідають правовій природі грошового зобов’язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення.

На час розгляду справи заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 16 вересня 2010 року не виконано. Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов’язання наступають наслідки, передбачені цієї статтею.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд вірно вважав, що зобов’язання, яке виникло між сторонами на підставі рішення суду, є грошовим, тому дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за період з 01.10.2013 по 01.10.2016 року інфляційних втрат з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14).

Складений позивачем розрахунок інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 24 923 грн та 3 % річних від суми боргу в розмірі 2534,58 грн за період з 01.10.2013 по 01.10.2016 апелянтом не оспорюється.

У заочному рішенні Коломийського міськрайонного суду від 16 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, визначено суму заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_3, у національній грошовій одиниці гривні, а не в доларах США.

Доводи апеляційної скарги про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження", не спростовують правильності висновку суду, оскільки у зв’язку зі стягненням заборгованості за договором позики, між сторонами виникло саме грошове зобов’язання.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин та інших майнових відносин, які регуюються спеціальним законодавством (ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Однак, із висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_3 судових витрат у сумі 3 551,21 грн повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Із наведеного випливає, що компенсація витрат на правову допомогу в цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження факту надання вказаних видів правової допомоги, обсягу наданих послуг, часу участі особи, яка надавала правову допомогу, і розміру оплати, суду повинні бути надані відповідні докази.

Позивачем подано угоду про надання юридичної допомоги від 01.03.2016 та прихідний ордер від 06.10.2016 на суму 3 000 грн (а. с. 34-35).

За змістом укладеної з ПП «Ів-Ру-Ан» угоди, ОСОБА_2 доручає представнику підприємства представляти його інтереси в Косівському районному суді та державній виконавчій службі у справі про стягнення боргу з ОСОБА_3 та зобов’язується за надані послуги провести оплату на підставі акту приймання-передачі наданих послуг із розрахунку 150 грн за одну годину.

Разом з цим, матеріали справи не містять передбаченого угодою акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно журналів судових засідань представник позивача ОСОБА_5 як особа, яка надавала правову допомогу, брав участь у судових засіданнях в загальному обсязі протягом однієї години.

Ураховуючи визначений в угоді від 01.03.2016 розмір оплати 150 грн за одну годину, відсутність акту приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги фахівця в галузі права ОСОБА_5 як представника позивача, становитиме 450 грн із розрахунку по 150 грн за 1 годину участі в судових засіданнях, а також по 1 годині під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З огляду на викладене оскаржуване судове рішення в частині стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 826,80 грн судового збору та 450 грн витрат на правову допомогу.

В решті заочне рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Косівського районного суду від 01 березня 2017 року в частині стягнення судових витрат скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 826,80 грн судового збору та 450 грн витрат на правову допомогу.

В решті заочне рішення Косівського районного суду від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Бойчук І.В.

ОСОБА_6