АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року м. Київ

колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Болотова Є.В.,

суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В., при секретарі Горбачовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року, -

встановила :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка є сестрою ОСОБА_1 Після її смерті відкрилась спадщина, яка належить позивачу на підставі складеного ОСОБА_4 заповіту.

Утім, при зверненні до нотаріуса їй стало відомо, що спадкове майно належить іншим особам.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., реєстровий номер 1790.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею14,7 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, квартиру АДРЕСА_1,загальною площею 29,4 кв.м., житловою площею14,7 кв.м.

Проведено розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримала.

ОСОБА_1 та її представники проти апеляційної скарги заперечили.

ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про його час і місце повідомлявся належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 жовтня 2016 року.

29 листопада 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, за яким усе своє майно заповіла ОСОБА_1

Спадщину складає квартира АДРЕСА_2.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10.11.1998 року квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_4.

ЗДержавного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. від 24 жовтня 2016 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 відчужена на користь ОСОБА_2на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року.

21 жовтня 2016 року позивач звернулася до приватного нотаріуса КМНО Сташкової А.Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

Проте отримала відмову у видачі свідоцтва.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що квартириа АДРЕСА_2 приватизована ОСОБА_4 ще у 1998 році, що виключає повторну приватизацію квартири. Відтак, ОСОБА_5 не міг набути право власності на спірну квартиру шляхом приватизації, а відтак договір купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2016 року підлягає визнанню недійсним. Оскільки ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем майна за заповітом після ОСОБА_4, а квартира вибула з її володіння поза її волею, то відповідно вона має бути витребувана з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Отже, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, чи в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва унеможливлює оформлення спадщини у позасудовому порядку, відтак позовні вимоги про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановлено, що позивач є власником квартири.

Спірна квартира вибула з володіння позивача не з її волі.

Квартира придбана ОСОБА_2 не безпосередньо у власника, а в особи ( ОСОБА_3 ), яка не мала права відчужувати цю квартиру, а тому наслідком такої угоди є повернення майна з незаконного володіння.

Висновки суду першої інстанції в цій частині також є правильними.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України.

Отже, позивач має право на пред'явлення позову про витребування майна.

Невірним є спосіб судового захисту про визнання договору купівлі-продажуквартири недійсним, оскільки позивач не була стороною цього договору.

Протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.

Рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові.

В решті рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира за життя не належала померлій, колегія суддів відхиляє, оскільки її право власності на квартиру підтверджено наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами.

Доводи про те, що свідоцтво про право власності на квартиру, яке надав позивач, та свідоцтво про право власності, яке міститься на а.с. 103, є суперечливими, колегія суддів не приймає, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів про визнання свідоцтва недійсним, встановлення його підроблення тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять оригіналу або дублікату заповіту, а лише копію з копії, колегія суддів оцінює критично, оскільки оригінал заповіту оглядався апеляційним судом під час розгляду справи.

Доводи про те, що власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2, а відтак спірна квартира не увійшла до спадкової маси, колегія суддів не приймає, оскільки право померлої за життя на квартиру підтверджено правовстановлюючими документами.

Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задвольнити частоково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року в частині визнання договору купівлі продажу квартири від 06.10.2016 року, улкдаденого між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангелевською О.С., за реєстровим № 1790, скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Є.В. Болотов

Судді: І.М. Білич

Н.В. Поліщук