Справа № 342/152/17

Провадження № 22-ц/779/983/2017

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Ничик Г.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Проскурніцького П.І.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю апелянта ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду від 28 квітня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

16.02.2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зіслалася на те, що з 10.05.2006 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Городенківського районного суду від 23.12.2009 року шлюб між ними розірвано, неповнолітню дочку ОСОБА_5 залишено проживати з нею. В даний час всі витрати по утриманні дочки вона несе самостійно, хоча згідно закону участь відповідача у забезпеченні дитини є обов’язковою. Відповідач є працездатним, фізично здоровим, отримує певний заробіток, інших утриманців, крім їхньої дочки, немає, а тому може надавати їй матеріальну допомогу, однак добровільно він цього не робить. У зв’язку з наведеним просила позов задовольнити.

В процесі розгляду справи позивач змінила позовні вимоги та просила стягувати з відповідача аліменти на утримання їх неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Городенківського районного суду від 28 квітня 2017 року задоволено частково позов ОСОБА_3. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з’ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги надані ним докази та його пояснення про те, що в порушення укладеної між ним та ОСОБА_3 угоди про тимчасовий дозвіл на виїзд дитини за кордон у супроводі матері з 07.12.2016 року по 07.02.2017 року, позивач не привезла дитину в Україну і зараз незаконно утримує її на території Чехії. До того часу дитина протягом п’яти років жила з ним, оскільки позивач більшість часу перебувала за кордоном. Він сам виконував батьківські обов’язки, піклувався про здоров’я, фізичний та моральний розвиток дитини. Останнім часом позивач забороняє їх дочці вільно спілкуватись з ним, контролює їх розмови та переписку, а тому дитина знаходиться у важкому психологічному становищі.

Апелянт вважає, що позивач таким чином порушує норми Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, Цивільного кодексу України.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати.

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, надіслала суду письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому просила відхилити апеляційну скаргу та провести розгляд справи за її відсутності.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності позивача.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони з 10.05.2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).

Рішенням Городенківського районного суду від 23.12.2009 року шлюб між сторонами розірвано, дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено проживати з матір'ю ОСОБА_6 (а. с. 5).

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії 1-НМ №050637 від 14.03.2012 року (а. с. 6) в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №4 від 14.03.2012 року, після реєстрації розірвання шлюбу колишній дружині присвоєно прізвище ОСОБА_3.

На даний час дочка сторін ОСОБА_4 проживає разом з позивачем ОСОБА_3, відповідач коштів на утримання дитини в добровільному порядку не надає.

Також встановлено, що відповідач має другу групу інвалідності з 01.05.2011 року, що підтверджується копією довідки до Акта огляду МСЕК серії 10 ААА №107277 від 19.05.2011 року (а. с. 24).

Згідно копії пенсійного посвідчення №3084807454 від 29.08.2011 року (а с. 23) відповідач перебуває на обліку в пенсійному фонді та отримує пенсію по інвалідності друга група загальне захворювання.

Про розмір отримуваної відповідачем пенсії за період з вересня 2016 року по лютий 2017 року свідчить видана Тлумацьким об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України довідка №591 від 17.03.2017 року (а. с. 27).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, врахувавши обставини, визначені ст. 182 СК України, роз’яснення, які містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», те, що в даний час дочка сторін ОСОБА_4 проживає разом з позивачем, що відповідач коштів на утримання дитини в добровільному порядку не надає, дійшов висновку про стягнення з останнього в користь позивача ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частці від доходу в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

В силу дії ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання обов'язків батьків щодо утримання дитини за загальним правилом визначаються за домовленістю між ними. При відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, той із батьків, з ким проживає дитина, має право на стягнення аліментів у судовому порядку.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на обліку в Тлумацькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію, а тому суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що з відповідача слід стягувати аліменти в користь позивача на утримання їхньої дочки в частці від усіх видів його доходів.

В силу дії ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема, що відповідач є інвалідом другої групи загального захворювання, розмір пенсії відповідача, відсутність у відповідача інших утриманців, і обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Доводи апелянта про те, що в порушення укладеної між ним та ОСОБА_3 угоди про тимчасовий дозвіл на виїзд дитини за кордон у супроводі матері з 07.12.2016 року по 07.02.2017 року, позивач не привезла дитину в Україну і зараз незаконно утримує її на території Чехії, а також перешкоджає його вільному спілкуванню з дитиною, не приймаються до уваги, оскільки не стосуються предмету даного позову, яким є стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, а не визначення місця проживання дитини чи усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

З урахуванням викладеного, вимог норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, однакового обов'язку обох батьків утримувати дитину, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно визначив розмір аліментів, підлягаючий стягненню з відповідача в користь позивача на утримання їхньої неповнолітньої дитини.

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, порушення норм матеріального та процесуального права судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Городенківського районного суду від 28 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

ОСОБА_7