У х в а л а

12 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 30 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 13 тис. 45 грн 30 коп. заборгованості за кредитом, 7 тис. 342 грн 60 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 450 грн заборгованості за пенею та комісією, а всього 20 тис. 837 грн 90 коп. заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2010 року, а також 243 грн 60 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року залишила без змін.

27 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 2.1 Постанови Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаних судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року, в якій, на його думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано зазначені норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 22 березня 2017 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 9 листопада 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з огляду на те, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення грошових коштів (які він отримав за кредитним договором 25 лютого 2010 року і зобов'язався повернути не пізніше закінчення дії платіжної картки, а також зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом), а тому виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього в судовому порядку.

При цьому відповідач, підписавши анкету-заяву від 25 лютого 2010 року, погодився, що ця анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку (які викладені на банківському сайті) складає між ним та банком договір (що підтверджується підписом у заяві).

Заперечень відповідача щодо розрахунку заборгованості матеріали справи не містять.

Разом з тим у постанові Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року, наданій для порівняння, суд касаційної інстанції, ухвалюючи нове рішення, дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування постанови щодо накладення на банк штрафних санкцій, оскільки банк не надав споживачеві інформацію про умови кредитування до укладення кредитного договору, не надав такої інформації і протягом дії кредитного договору, а тому строку застосування до банку штрафних санкцій Інспекція з питань захисту прав споживачів не пропустила.

Таким чином, правові висновки суду касаційної інстанції, викладені в наведеному судовому рішенні та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, що позбавляє Верховний Суд України можливості установити неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові від 22 березня 2017 року, на яку заявник посилається на підтвердження передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень, Верховний Суд України висловив правову позицію про необхідність з'ясування судами при вирішенні спорів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, чи відповідні Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, чи саме ці Умови мала на увазі особа при підписанні заяви позичальника та відповідно чи взяла на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Отже, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року у зв'язку з її невідповідністю висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року, оскільки ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечить цьому висновку.

Таким чином, вважати подану заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Л.І. Охрімчук

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко