Справа № 344/5909/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1073/2017

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів Девляшевського В.А., Пнівчук О.В.

секретаря Капущак С.В

за участю представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 травня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із вказаним позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.02.2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.04.2012р., визнано незаконним та скасовано рішення сесії Івано-Франківської міської ради про передачу у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0657 га на вул. Вербицького, 5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, а також визнано недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який виданий 24.12.2010р. на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_7.

Однак відповідач ОСОБА_4 20.03.2012р. оформив свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_9 на 1/3 частину вищевказаної земельної ділянки, а 31.07.2012р. на підставі договору купівлі-продажу придбав інші 2/3 частини земельної ділянки у ОСОБА_6, ОСОБА_7

У зв’язку з визнанням недійсним державного акту на право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не набули права власності на земельну ділянку, тому 1/3 частина земельної ділянки не належала ОСОБА_9 і не могла входити до складу спадкового майна, а ОСОБА_6 і ОСОБА_7, не будучи власниками інших 2/3 частин цієї земельної ділянки, не могли нею розпоряджатися.

Посилаючись на наведене, на підставі статей 203, 215 ЦК України просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину та договір купівлі-продажу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за спливом позовної давності.

На вказане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що застосовуючи позовну давність у даному спорі, суд вважав, що їй ще у 2012 році було відомо про видачу свідоцтва про право на спадщину від 20.03.2012 року та про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2012 року. Апелянт із таким висновком не погоджується, оскільки суд не звернув уваги на наступне. З метою скасування реєстрації визнаного судом недійсним державного акту вона 19.07.2012 року подала копію рішення суду до ДП «Центр державного земельного кадастру» та 20.07.2012 року управління Держкомзему в м.Івано-Франківську. Про отримання свідоцтва про право на спадщину та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки вона дізналась 10.05.2016 року, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і відразу ж звернулася із позовом до суду. Зазначає, що об’єктивно дізнатися про укладення оскаржуваних правочинів вона могла не раніше 25.11.2014 року, оскільки саме цього дня інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, стала відкритою та загальнодоступною у зв’язку із набуттям чинності нової редакції ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». Тому вважає, що позов подано в межах трьохрічного строку. Крім того, стверджує, що суд у рішенні зазначив, що позивачка та її представник у судове засідання не з’явилися, проте подали заяву, в якій просили розглядати справу без їх присутності, однак такі обставини, на думку апелянта, не відповідають дійсності.

З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову за спливом позовної давності, суд виходив з того, що позивач ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності і не заявляла клопотання про поновлення строку такого строку та не зазначила жодних поважних причин пропуску строку.

Однак такий висновок суду суперечить обставинам справи та нормам законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.02.2012 року, яке набрало законної сили 24.04.2012 року згідно ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.04.2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту про право власності, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 8 рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008р про затвердження п.3 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 26.09.2008р. № 86, затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передачу у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0657 га на вул. Вербицького, 5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657 га, виданий 24.12.2010р. на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_7 (а.с.4-11).

Як вбачається із матеріалів справи, з метою скасування реєстрації визнаного судом недійсним державного акту ОСОБА_2 І.Г.19.07.2012 року подала копію рішення суду до Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» та 20.08.2012 року управління Держкомзему в м. Івано-Франківську(а.с.144).

20.03.2012р. приватним нотаріусом ОСОБА_10 видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий № 463 після смерті її батька ОСОБА_9, згідно якого отримав у власність 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га на вул. Вербицького, 5 в м. Івано-Франківську (а.с.12).

31.07.2012р. відповідач ОСОБА_4 купив у відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0657 га на вул. Вербицького, 5 в м. Івано-Франківську, згідно договору купівлі-продажу частини земельної ділянки за реєстровим №1142, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11 (а.с.12, 65).

Таким чином, оформлення права на 1/3 частину земельної ділянки в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 і відчуження ОСОБА_6 і ОСОБА_7 2/3 частин цієї ж земельної ділянки відбулися на підставі визнаного судом недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Визнаний судом недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсним з моменту його видачі, тому він не породжує будь-яких юридичних наслідків.

Положеннями статей 316, 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У зв’язку з визнанням недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не набули права власності на земельну ділянку площею 0,0657 га на вул.Вербицького, 5 в м.Івано-Франківську, тому 1/3 частина вказаної земельної ділянки не належала ОСОБА_9 і не може входити до складу спадкового майна після його смерті. ОСОБА_6 і ОСОБА_7, не будучи власниками інших 2/3 частині вказаної земельної ділянки не могли нею розпоряджатися.

Таким чином, оспорювані свідоцтво про право на спадщину і договір купівлі-продажу не відповідають вимогам, встановленим ст.203 ЦК України, тому відповідно до ст.215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи наведене, позов ОСОБА_2 є обґрунтований та доведений.

Разом з тим, суд відмовив у його задоволенні у зв’язку з пропуском строку позовної давності, з чим погодитись не можна.

Так, відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд у рішенні зазначив, що оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом було видано ОСОБА_4 20.03.2012 року під час перебування справи №2/0907/6321/2011 року на розгляді в Апеляційному суді Івано-Франківської області, а договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, укладено 31.07.2012 року, після прийняття рішення по вищезазначеній справі, у якій ОСОБА_2 теж була позивачем, а тому, їй ще у 2012 році було відомо про такі правовстановлюючі документи.

Такий висновок суду ґрунтується на припущеннях, оскільки, по-перше, ОСОБА_4 не брав участі у розгляді справи про визнання недійсним державного акту у 2011-2012 роках, хоча він і мав бути залучений судом до розгляду справи в якості відповідача, оскільки є правонаступником спадкодавця; обставина щодо спадкування ОСОБА_4 частини земельної ділянки після смерті батька не була предметом розгляду вищевказаної справи. По-друге, стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 31.07.2012 року були відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 На час укладення цього договору рішення Івано-Франківського міського суд від 29.02.2012 року вже набрало законної сили, тобто державний акт вже був недійсним, про що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 достовірно знали.

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачка посилалась на те, що про отримання свідоцтва про право на спадщину та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки вона дізналась 10.05.2016 року, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і відразу ж звернулася із позовом до суду(а.с.12-13). Зазначала, що об’єктивно дізнатися про укладення оскаржуваних правочинів вона могла не раніше 25.11.2014 року, оскільки саме цього дня інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, стала відкритою та загальнодоступною у зв’язку із набуттям чинності нової редакції ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». Такі доводи позивачки нічим не спростовані.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позов подано в межах трьохрічного строку позовної давності. Висновок суду про те, що позивачка пропустила строк позовної давності, не відповідає обставинам справи.

Рішення суду є незаконним та необгрунтованим, тому відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.03.2012 року, реєстрований №463, згідно якого ОСОБА_4 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий №2610100000:08:008:0227, на вул. Вербицького, 5 в м. Івано-Франківську після смерті батька ОСОБА_9

Визнати недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 31.07.2012 року, реєстровий №1142, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, згідно якого ОСОБА_6 і ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_4 купив 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий №2610100000:08:008:0227, на вул. Вербицького, 5 в м. Івано-Франківську

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

ОСОБА_12

ОСОБА_13