Справа № 345/2038/16-ц

Провадження № 22-ц/779/943/2017

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на додаткове рішення Калуського міськрайонного суду від 31 січня 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди,

Посилаючись на положення ст.625 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку інфляційні витрати в сумі 400 грн. та 3% річних в сумі 93,84 грн. за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року, а також 551,20 грн. судового збору і 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 11 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 493,84 грн. матеріальної шкоди за порушення грошового зобов'язання.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 по 137,8 грн. сплаченого судового збору.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по вищевказаній справі, посилаючись на те, що при ухваленні рішення від 11 серпня 2016 року Калуський міськрайонний суд не вирішив питання про відшкодування витрат на правову допомогу, (а.с.141).

Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду від 31.01.2017 року частково задоволено заяву ОСОБА_2

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в користь ОСОБА_2 580 грн. витрат на правову допомогу.

ОСОБА_6 на додаткове рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій ставить під сумнів фактичне отримання представником ОСОБА_7 коштів у розмірі 3000 грн. за надання правової допомоги ОСОБА_2

Апелянт зазначив, що у 2008 році у ОСОБА_7 закінчилась дія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Крім того, ОСОБА_7 фактично перебуває за кордоном, тому вона не мала об’єктивної можливості надавати ОСОБА_2 правову допомогу.

З наведених підстав ОСОБА_6 просив скасувати додаткове рішення Калуського міськрайонного суду від 31.01.2017 року.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт та відповідач ОСОБА_4 вимоги скарги підтримав в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 11 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 493,84 грн. матеріальної шкоди за порушення грошового зобов'язання. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 по 137,8 грн. сплаченого судового збору.

При цьому судом не вирішено питання відшкодування витрат на правову допомогу, які згідно ст.79 ЦПК України є складовою частиною судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як роз’яснив Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п.47,48 Постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року N 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 частково, суд першої інстанції виходив зі складності спірних правовідносин та з огляду на те, що правова допомога полягала лише в написанні позовної заяви. Крім того, суд зазначив, що про оплату послуг ОСОБА_7 свідчить оригінал квитанції до прибуткового касового ордера №11 та розрахунком витрат (а.с.9-14).

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Як вбачається з матеріалів справи 04.05.2016 року між приватним підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичної, правової та консультативної допомоги (а.с.9-10).

Згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу ОСОБА_7 витратила 6 год. на надання юридичної допомоги ОСОБА_2 на виконання вищевказаного договору. З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на травень 2016 року, вартість наданих послуг становить 3000 грн (а.с.12).

Матеріали справи також містять Акт виконаних робіт від 06.05.2016 року, та копію диплома ОСОБА_7 про повну вищу юридичну освіту, яку остання здобула у 2010 роу (а.с.29).

Однак, на підтвердження факту оплати послуг ОСОБА_7 ОСОБА_2 надав не оригінал, а копію квитанції до прибуткового касового ордера №11 від 06 травня 2016 року на суму 3000 грн., яка крім того за формою і змістом не відповідає Додатку 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою НБУ від 29.04.2009 р. № 252.

Прибутковий касовий ордер — первинний документ, застосовується для оформлення надходжень готівки до каси підприємств (юридичних осіб).

За змістом наведеного Положення про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами засвідчує відривна частина прибуткового касового ордеру, що завіряєтьсяа підписом головного бухгалтера, касира та печаткою — видається особі, що внесла готівкові кошти.

Основна частина прибуткового касового ордеру — без відривної частини — з підписами касира та головного бухгалтера є первинним документом, що свідчить про факт здійснення господарської операції на підприємстві, тобто про надходження готівкових коштів.

З наведених підстав додаткове рішення суду підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307,309, 313-314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволити.

Додаткове рішення Калуського міськрайонного суду від 31 січня 2017 року скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Мелінишин Г.П.

ОСОБА_8