Справа № 2«а»-535/09р.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2009 року м.Димитров
Димитровський міський суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Клепка Л.І.,
при секретарі Мушинській М.В..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Димитров справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в м.Димитров Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціально допомоги, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м.Димитров Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціально допомоги до пенсії як дитині війни за 2006-2007роки. В обґрунтування вимог зазначила , що вона народилася у 1942 році і відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно ст.6 зазначеного Закону з 1 січня 2006 року вона має право на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте в 2006 та в 2007 роках їй таке підвищення не нараховувалось. Вважаючи дії ОСОБА_2 пенсійного фонду м.Димитрова неправомірними, позивачка просить суд зобов’язати відповідача нарахувати на її користь як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. Крім того, посилаючись на те, що про своє право на підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком їй стало відомо лише після висвітлення зазначених подій в засобах масової інформації, позивачка просить суд поновити порушений нею строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Сторони, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, до судового засідання не з’явилися, надавши суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність. При цьому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а відповідач в своїх письмових запереченнях, висловлюючи свою думку щодо необґрунтованості заявлених вимог, зазначає, що порядок надання пільг, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році Кабінетом Міністрів України, на який Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було покладено його визначення, не впроваджувався, а в 2007 році через зупинення дії ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" питання фінансування виплат підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком дітям війни, яке повинно виплачуватися за рахунок коштів Державного бюджету, законодавчо не було врегульовано. Тому вимоги позивача про стягнення підвищення до пенсії вважає необгрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, і наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, який позивачем пропущено без поважної причини.
Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В ідповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-1У до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_1 народилася 5 липня 1942 року і відповідно до зазначеного Закону має правовий статус дитини війни. Вона перебуває на персоніфікованому обліку пільгової категорії громадян як дитина війни в УПФУ в м.Димитров Донецької області та отримує пенсію за віком , що підтверджується пенсійним посвідченням № 186919 (а.с.9), не є інвалідом.
Відповідно до ст.6 Закону № 2195-1У, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення зазначених соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року N 3235-IV (в редакції закону України від 19.01.2006 року № 3367-15) було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не були визнані неконституційними.
Порядок запровадження у 2006 році пільг, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Кабінетом Міністрів України визначений не був. Таким чином, у 2006 році відповідач не мав підстав проводити виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Тому дії відповідача щодо спірної доплати у 2006 році відповідали діючому законодавству, в зв’язку з чим вимоги позивача в цій частині є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-У дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними, у зв’язку з чим втратили чинність.
Оскільки Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» стосовно того, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, є чинним лише з 9 липня 2007 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України) по 31 грудня 2007 року.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 2007 році діяли наступні розміри мінімальної пенсії за віком: з 1 квітня - 410,06 грн., з 1 жовтня - 415,11 грн.
Тобто, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року позивачка мала право на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.6 Закону № 2195-1У у розмірі 710,91 грн. (410,06 грн. х 30% / 31 х 23 дні + 410,06 грн. х 2 х 30% + 415,11грн. х 3 х 30%).
Згідно за ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Димитровського міського суду 4.09.2009 року, тобто, строк звернення до суду з вимогами про виплату підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року нею пропущено.
Згідно за ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач наполягає на цьому.
Позивачка, заявляючи щодо поновлення строку звернення до суду, не навела поважних причин його пропуску, зазначивши лише, що причиною пропущення вказаного строку є необізнаність у правових питаннях, а про порушення своїх прав їй стало відомо лише після висвітлення подій у пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційного Суду України 09.07.2007 року. Суд вважає, що незнання діючого законодавства не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки, відповідно до ст.57 Конституції України, всі законодавчі акти, які стосуються прав та обов'язків громадян обов'язково підлягають оприлюдненню. Тобто закони та інші нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами і можливість обізнаності людини про те, чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання самої людини.
У зв'язку з тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про виплату підвищення до пенсії як дитині війни за 2007 рік, а відповідач наполягає на застосування вказаного строку, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у вимогах про підвищення пенсії як дитині війни за 2007 рік.
Відмовляючи в задоволені позову з підстав пропуску річного строку звернення до суду, суд зауважує, що в даному випадку не підлягають застосуванню вимоги ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких суми пенсії, не отримані своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 6 цього Закону передбачено виплату державної соціальної підтримки дітей війни, яка додатково виплачується до пенсії. Вказана соціальна підтримка не може розцінюватись як пенсія або її складова частина. Тобто, йдеться про різні види правовідносин в системі соціального забезпечення та державної соціальної підтримки.
На підставі вищевикладеного, Конституції України, Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, к еруючись ст.ст. 11, 17, 18, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в м.Димитров Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціально допомоги за 2006-2007 роки у сумі 2733 грн. відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складання у повному обсязі, з подачею апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя