Справа № 463/3237/16 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/783/2163/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

№ 22-ц/783/3338/17

Категорія: 59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ПАТ «Дельта Банк» - Антонюк І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2016 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

05 липня 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (надалі - Банк), за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Галтекс», в якому просили суд визнати договір іпотеки від 26.12.2012, укладений між позивачами та Банком, таким, що втратив чинність, та визнати всі обтяження, які накладені на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 102,9 кв.м., що належить іпотекодавцям на праві на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру №ЛЖ1013 від 15.03.2004, такими, що підлягають скасуванню (Т. 1 а.с. 2 - 5).

Заявою від 12.10.2016 позивачі, діючи через свого представника ОСОБА_8, уточнили предмет позову та просили суд визнати зобов'язання за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. 26.12.2012 за реєстровим №12528, припиненими, та зобов'язати державного реєстратора провести виключення з реєстру заборон та зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, належну позивачам, припинити обтяження квартири забороною та припинити іпотеку на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, провести державну реєстрацію припинення обтяження квартири забороною з номером запису 13444801 та припинення іпотеки з номером запису 13444897 (Т. 1 а.с. 82 - 83).

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що 26.12.2012 між ТОВ «СП Галтекс» та відповідачем укладено договір про надання кредиту №КЮ-АН-2016206 на суму 647000 грн. з обов'язком повернення коштів не пізніше 25.12.2015 та платою за користування кредитними коштами 26,99 % річних, надалі - Кредитний договір. В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, між ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з однієї сторони, та Банком з другої сторони укладено договір іпотеки від 26.12.2012, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1 загальною площею 102,9 кв.м. та вартістю, узгодженою сторонами на рівні 1295513 грн. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2015, залишеним без змін постановою Львівської апеляційного господарського суду від 16.02.2016, стягнуто з боржника заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 161066,89 грн., яка фактично була погашена боржником добровільно 13.04.2016. В подальшому, у зв'язку з добровільним виконанням боржником рішення суду про стягнення заборгованості, рішенням Личаківського районного суду м. Львова 01.06.2016 відмовлено в задоволенні позову Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вважають, що сума заборгованості, яка встановлена судовим рішенням є безспірною і оскільки вона погашена добровільно, кредитний договір є припиненим. Відповідно, вважають припиненим іпотечний договір, що укладений в якості забезпечення виконання основного зобов'язання, через що пред'явили згаданий позов.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а оскаржуваним додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2.

Рішення суду першої інстанції від 11 листопада 2016 року в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (Т. 1 а.с. 140 - 144), а додаткове рішення від 10 січня 2017 року - ОСОБА_2, діючи через свого представника ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 196 - 198).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять апеляційний суд скасувати рішення суду від 11 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить апеляційний суд скасувати додаткове рішення від 10 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 обґрунтовуються тим, що внаслідок порушення місцевим судом норм процесуального права, - ст. 14, частини 3 ст. 61 ЦПК України, цим судом були не враховані обставини, вже встановлені у господарській справі №914/3057/15 Господарського суду Львівської області та цивільній справі №463/4377/15-ц Личаківського районного суду м. Львова, а відтак висновки місцевого суду про те, що загальний розмір заборгованості ТзОВ «СП Галтекс» перед Банком станом на 06.10.2016 становить 370335,23 грн., не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянти також звертають увагу на те, що місцевим судом внаслідок порушення норм процесуального права, - ст. 14, частини 3 ст. 61 ЦПК України, норм матеріального права, - частини 3 ст. 91 ЦК України, щодо можливості юридичної особи здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії), ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (надалі - Закон №2121-III) в частині визначення термінів «банк», «банківська діяльність», «банківський кредит» та «банківська ліцензія», частини 9 ст. 17 Закону №2121-III, щодо заборони здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії, в ситуації, коли на підставі постанови від 02.10.2015 №664 Правління НБУ у Банку було відкликано банківську ліцензію, зроблено помилковий висновок, що Банк має право до моменту фактичного виконання боржником кредитного зобов'язання сплатити кредитору проценти за користування кредитними коштами та відшкодувати збитки (неустойку), завдані прострочення виконання, тобто, що Банк має право здійснювати банківську діяльність навіть при відсутності у нього на це банківської ліцензії.

Представник відповідача Антонюк І.В. проти задоволення апеляційних скарг заперечила, подавши апеляційному суду відповідні письмові заперечення (Т. 2 а.с. 1 - 11), в яких вказує, що за умовами кредитного договору, у випадку неналежного виконання грошового зобов'язання для боржника нараховуються штрафні санкції. Останній зобов'язання виконував не належним чином, у зв'язку з чим, станом на 06.10.2016 заборгованість за Кредитним договором становить 370335,35 грн., з яких 30560,81 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2041,58 грн. три відсотки річних від суми простроченого кредиту, 51986,30 грн. прострочена заборгованість за відсотками, 8155,63 грн. пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 674,91 грн. три відсотки вічних від суми прострочених відсотків, 276916 грн. штраф. За таких обставин справи, основне зобов'язання належним чином на даний час не виконане, та відповідно, не може вважатись припиненим. Іпотека в свою чергу, яке є похідним зобов'язанням зберігає свою дію. Станом на час розгляду справи заборгованість за основним зобов'язанням залишається непогашеною, і тому в задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційних скарг, заперечення представника ПАТ «Дельта Банк» щодо задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2012 між Банком та ТОВ «СП Галтекс» укладено Кредитний договір на суму 647000 грн. з обов'язком повернення коштів не пізніше 26.12.2015 та платою за користування кредитними коштами 26,99 % річних.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за вказаним Кредитним договором Банком укладено з позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір іпотеки від 26.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. за реєстровим №12528 (надалі - договір іпотеки від 26.12.2012), предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 102,9 кв.м. (Т. 1 а.с. 7 - 10).

Квартира належить позивачам на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 15.03.2004 (Т. 1 а.с. 11).

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором від 26.12.2012, рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2015 (Т. 1 а.с. 61 - 67), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (Т. 1 а.с. 68 - 75) стягнуто з ТОВ «СП Галтекс» на користь Банку заборгованість в розмірі 161066,89 грн., 2824,60 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 141,23 грн. три відсотки річних від суми простроченого кредиту, 62598,40 грн. заборгованості за процентами, 14402,90 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів, 733,45 грн. три відсотки річних від суми прострочених процентів, 7764 грн. штрафу.

Відповідно до змісту вступної частини вказаного рішення Господарського суду Львівської області, предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 282048,13 грн. Позовну заяву господарським судом прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено до судового розгляду ухвалою від 04.09.2015.

Постановою державного виконавця від 20.05.2016 виконавче провадження, щодо виконання вказаного рішення закінчено у зв'язку з його виконанням в добровільному порядку (Т. 1 а.с. 77), що згідно квитанцій №39 та №40 мало місце 14.04.2016.

Позивачі в місцевому суді в обґрунтування підстав свого позову стверджували, що ТзОВ «СП Галтекс» 14.04.2016 виконало повністю рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2015, щодо основного зобов'язання, яке виникло в нього перед Банком з Кредитного договору, а відтак оскільки з 02.10.2015 постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 у Банку було відкликано банківську ліцензію, то згідно частини 3 ст. 91 ЦК України, ст. 2, частини 9 ст. 17 Закону №2121-III, Банк не має права здійснювати банківську діяльність при відсутності у нього на це банківської ліцензії, і тому згідно частини 5 ст. 3, ст. 17 Закону України від 05.06.2003 №898-IV «Про іпотеку (надалі - Закон №898-IV) іпотека, що виникла з укладеного між ними і Банком договору іпотеки від 26.12.2012, є припиненою.

Для підтвердження наведених обставин позивачі надали в місцевому суді наступні докази: копії рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2015 у справі №914/3057/15 (Т. 1 а.с. 61 - 67), постанови від 16.02.2016 Львівського апеляційного господарського суду (Т. 1 а.с. 68 - 75), якою вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін, постанови від 20.05.2016 в.о. начальника Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 25.02.2016 №914/3057/15 Господарського суду Львівської області, а також рішення від 01.08.2016 у цивільній справі №463/4377/15-ц Личаківського районного суду м. Львова (Т. 1 а.с. 13 - 16).

Банк, заперечуючи проти позову ОСОБА_6, покликався на існування станом на 06.10.2016 у ТзОВ «СП Галтекс» заборгованості за Кредитним договором в сумі 370 335,23 грн. (Т. 1 а.с. 49 - 53, 86 - 95).

Для підтвердження наведених обставин Банк надав у місцевому суді наступні докази: копії, засвідчені представником Банку Павляк А.В., розрахунку заборгованості, з якого не вбачається найменування особи, що його здійснила (Т. 1 а.с. 55 - 58, 98 - 101), та довідки від 06.10.2016 вих. №8164 про стан кредитної заборгованості (Т. 1 а.с. 59, 97).

У вказаних копіях розрахунку та довідки від 06.10.2016 вих. №8164 значиться заборгованість ТзОВ «СП Галтекс» за Кредитним договором на загальну суму 370 335,23 грн., з яких: пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 30560,81 грн., три проценти річних від суми простроченого кредиту - 2041,58 грн., прострочені відсотки - 51986,30 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 8155,63 грн., три проценти річних від суми прострочених відсотків - 674,91 грн., штраф - 276 916,00 грн.

Згідно статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України, з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами норм цивільного процесуального законодавства при ухваленні рішення суду, в абзаці першому пункту 2 своєї постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», надалі - постанова Пленуму ВСУ від 18.12.2009 №14, наголошує, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (абзац другий пункту 2 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 №14).

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (абзац четвертий пункту 2 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 №14).

Рішення суду першої інстанції від 11 листопада 2016 року та додаткове рішення суду від 10 січня 2017 року не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України, з урахуванням роз'яснень Пленуму ВСУ, наведених в абзацах першому, другому та четвертому пункту 2 постанови від 18.12.2009 №14, з огляду на таке.

Згідно частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 2 статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 7.1. статті 7 Закону України від 05.04.2001 №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», надалі - Закон №2346-III, Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Згідно пункту 6.3. статті 6 Закону №2346-III порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Згідно підпункту 7.1.4. пункту 7.1. статті 7 Закону №2346-III особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Згідно пункту 1.4. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою від 12.11.2003 №492 Правління Національного банку України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493 (надалі - Інструкція №492) порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

Згідно пункту 1.8. Інструкції №492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно пункту 1.18. Інструкції №492 у разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку.

Згідно пункту 5.1. Інструкції №492 за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно пункту 7.1. Інструкції №492 видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності (копії довіреності), засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами.

Отже, в силу приписів частини 2 ст. 59 ЦПК України єдиним допустимим доказом, який буде підтверджувати обставини про рух і використання коштів за поточним рахунком, відкритим Банком для ТзОВ «СП Галтекс» з метою обліку виданих Банком для ТзОВ «СП Галтекс» кредитних коштів, розміру та дати їх повернення останнім, а також нарахованих і сплачених процентів за користування кредитними коштами згідно п.п. 1.4., 1.8., 1.18., 5.1., 7.1. Інструкції №492 може бути лише банківська виписка з особового рахунку (особових рахунків), відритого (відкритих) Банком для ТзОВ «СП Галтекс» на відповідні цілі.

У частині 1 статті 72 ЦПК України регламентовано, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Згідно частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Разом з тим, Банк в порушення вимог частини 3 статті 27, частині 1 статті 72, частині 1 статті 131 ЦПК України в місцевому суді до початку розгляду справи по суті не надав жодних допустимих доказів для підтвердження обставин, які стосуються підстав заперечень Банку проти позову, а саме не надано:

Кредитного договору, з якого вбачалися б порядок і строки внесення ТзОВ «СП Галтекс» платежів на користь Банку;

банківської виписки з особового рахунку (особових рахунків), відритого (відкритих) Банком для ТзОВ «СП Галтекс» з метою виконання останнім зобов'язань за Кредитним договором, при співставленні змісту яких із Кредитним договором можливо було б встановити наявність або відсутність прострочення ТзОВ «СП Галтекс» виконання свого зобов'язання, а відтак наявність у Банку права вимагати стягнення з ТзОВ «СП Галтекс» трьох процентів річних та пені;

письмових доказів, які підтверджували б порушення ТзОВ «СП Галтекс» умов Кредитного договору, а відтак існування у Банку права вимагати стягнення з ТзОВ «СП Галтекс» суми штрафу саме в розмірі 276 916,00 грн.

Копії розрахунку заборгованості (Т. 1 а.с. 55 - 58, 98 - 101), та довідки від 06.10.2016 вих. №8164 про стан кредитної заборгованості (Т. 1 а.с. 59, 97) згідно частини 2 ст. 59 ЦПК України, п.п. 1.4., 1.8., 1.18., 5.1., 7.1. Інструкції №492 є недопустими доказами для підтвердження наведених вище обставин.

12 червня 2017 року за вх. №10596/17 на адресу апеляційного суду від представника Банку Антонюк І.В. надійшла заява від 06.06.2017 про приєднання до справи письмових доказів (надалі - заява №10596/17), в якій представник Банку просить апеляційний суд додати до справи наступні документи: копію Кредитного договору; копію іпотечного договору від 26.12.2012; оригінал розрахунку заборгованості ТзОВ «СП Галтекс» за Кредитним договором станом на 25.05.2017; завірені копії виписок з рахунків позичальника ТзОВ «СП Галтекс».

Згідно частини 2 статті 72 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Згідно частини 2 статті 131 ЦПК України докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно частини 2 статті 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Пленум Верховного Суду України, з метою забезпечення правильного й однакового застосування Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ в апеляційному порядку, в абзаці другому пункту 14 своєї постанови від 24.10.2008 №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», надалі - постанова Пленуму ВСУ від 24.10.2008 №12, наголошує, що за змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини третьої статті 27 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. При цьому мають враховуватися вимоги частини третьої статті 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов'язки (абзаци четвертий та п'ятий пункту 14 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 №12).

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (абзац восьмий пункту 14 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 №12).

В судовому засіданні апеляційного суду при обговоренні заявленого представником Банку у заяві №10596/17 клопотання про приєднання і дослідження нових доказів, перерахованих у цій заяві, Антонюк І.В. пояснила, що такі докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і Банк, як учасник процесу, знав про них, однак не подав їх до суду, оскільки позивачі не ставили під сумнів ні копії розрахунку заборгованості, з якого не вбачається найменування особи, що його здійснила (Т. 1 а.с. 55 - 58, 98 - 101), ні довідки від 06.10.2016 вих. №8164 про стан кредитної заборгованості (Т. 1 а.с. 59, 97).

Колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_3, що представником Банку у заяві №10596/17 не наведено поважності причин, що зумовили неподання Банком ще до суду першої інстанції допустимих доказів для підтвердження існування у ТзОВ «СП Галтекс» заборгованості перед Банком за Кредитним договором, тобто для підтвердження тих обставин, на які Банк покликався як на підставу своїх заперечень проти позову (Т. 1 а.с. 86 - 95) та які згідно частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України зобов'язаний був довести ще в суді першої інстанції.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (надалі - Конвенція від 04.11.1950) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини, надалі - ЄСПЛ, практику якого та Конвенцію від 04.11.1950 згідно ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ як джерело права, при розкритті у своїх рішеннях змісту поняття «доступ до правосуддя», закріпленого у пункті 1 ст. 6 Конвенції від 04.11.1950, вказує, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», §38; «Станєв проти Болгарії», §230). Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні («Луордо проти Італії», §85).

ЄСПЛ, додатково до наведеного вище, розкриваючи зміст застосованого у п. 1 ст. 6 Конвенції від 04.11.1950 словосполучення «встановлений законом», у своєму рішенні від 25.11.1999 по справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність.

Одним із принципів, заснованих ЄСПЛ, в контексті справедливого судового розгляду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції від 04.11.1950, є рівність сторін.

Принцип «рівності сторін» є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду. Умова «рівності сторін» у розумінні «справедливого балансу» між сторонами фактично застосовується як у цивільних, так і у кримінальних провадженнях («Фелдбрюгге проти Нідерландів», § 44).

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази, в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента: «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів», § 33.

У пункті 24 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Суду у справі «Гурепка проти України (№2)» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції від 04.11.1950 гарантує «процесуальну» справедливість, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін («Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції»).

ЄСПЛ у своїх рішеннях також наголошує, що для з'ясування питання про наявність, або відсутність порушення державою-учасницею пункту 1 ст. 6 Конвенції від 04.11.1950 повинні бути досліджені обставини, за яких відбулися провадження, а саме, чи було провадження змагальним і чи відповідало принципу рівності сторін (див. рішення ЄСПЛ у справі «Кресс проти Франції», §76, «Ґоч проти Туреччини», §§55-57) для того, щоб з'ясувати чи виникла проблема через поведінку сторони чи ставлення держави, або законодавство, що застосовується у даному випадку (див. рішення ЄСПЛ у справі «Фретте проти Франції», §§49-51).

Отже, дослідження апеляційним судом нових доказів, поданих Банком вже в апеляційному суді додатками до заяви №10596/17, про які Банку було відомо, однак яких він не подав до суду першої інстанції через свою процесуальну недбалість, фактично порушить право інших осіб, які поряд з Банком беруть участь у справі, на правову визначеність (передбачуваність), що випливає із застосованого у п. 1 ст. 6 Конвенції від 04.11.1950 словосполучення «встановлений законом» згідно рішення ЄСПЛ від 25.11.1999 по справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства», а також право на дотримання судом принципу рівності і змагальності сторін, оскільки в наведеній ситуації апеляційним судом необґрунтовано буде віддано перевагу інтересам Банку як перед законом, так і перед судом. Відтак колегією суддів згідно частини 2 статті 303 ЦПК України відмовлено Банку у дослідженні цих нових доказів.

Таким чином, позивачами доведено, а відповідачем не спростовано, що ТзОВ «СП Галтекс» 14.04.2016 виконало повністю основне зобов'язання, яке виникло в нього перед Банком з Кредитного договору, забезпеченого іпотекою за договором іпотеки від 26.12.2012.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у господарській справі №914/3057/15 Господарського суду Львівської області судовими рішеннями встановлено:

- безпідставне застосування Банком процентної ставки 31,99%, при розрахунку для ТзОВ «СП Галтекс» розміру процентів за користування кредитом замість застосування процентної ставки 26,99 %,

- як підставу для відмови Банку у стягненні штрафних санкцій з ТзОВ «СП Галтекс», що заборгованість ТзОВ «СП Галтекс» виникла внаслідок неможливості з березня 2015 року погашати обов'язкові платежі у безготівковій формі внаслідок запровадження у Банку тимчасової адміністрації, а як наслідок певних обмежень у розрахунково-касовому обслуговуванні.

Однак, незважаючи на обставини, встановлені у господарській справі №914/3057/15 Господарського суду Львівської області судовими рішеннями, які набрали законної сили, Банк у справі, що переглядається в апеляційному порядку, продовжує нарахування для ТзОВ «СП Галтекс» розмір процентів за користування кредитом із застосуванням процентної ставки 31,99%, та штрафні санкції, у стягненні яких вже було відмовлено Банку.

Згідно ст. 1 Закону №898-IV іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 5 ст. 3 Закону №898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначено ст. 17 Закону №898-IV. Зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, оскільки основне зобов'язання ТзОВ «СП Галтекс» за кредитним договором припинилось виконанням, проведеним 14.04.2016 належним чином, то похідна від нього іпотека за договором іпотеки від 26.12.2012 згідно ст. 17 Закону №898-IV також припинилась.

Відповідно до пунктів 1, 7 частини 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; припинення правовідношення.

Відтак у ситуації, коли Банк не визнає, що зобов'язання позивачів за іпотечним договором від 26.12.2012, які є похідними від основного зобов'язання ТзОВ «СП Галтекс» перед Банком за Кредитним договором, є припиненими з 14.04.2016, то вимоги позивачів, в редакції заяви від 12.10.2016, щодо визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором від 26.12.2012, припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо квартири АДРЕСА_1, заборони з номером запису 13444801 та іпотеки з номером запису 13444897 є обґрунтованими і законними, а відтак підлягають до задоволення.

Разом з тим, вимоги позивачів про зобов'язання державного реєстратора провести в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключення з реєстру заборон, зняття заборони відчуження квартири АДРЕСА_1, проведення державної реєстрації припинення обтяження квартири забороною з номером запису 13444801 та припинення іпотеки з номером запису 13444897 задоволенню не підлягають, оскільки згідно частини 1 статті 3 ЦПК України підлягають захисту в судовому порядку лише невизнані, оспорені або порушені права або законні інтереси.

Однак, позивачами не надано суду доказів про те, що їм відмовлено державним реєстратором у вчиненні згаданих дій.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно частини 2 статті 31-1 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон №1952-IV) державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Згідно абзацу шостого пункту 1 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Отже, права позивачів можуть бути порушеними у вказаній частині лише у випадку відмови державного реєстратора провести в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключення з реєстру заборон, зняття заборони відчуження квартири АДРЕСА_1, провести державну реєстрацію припинення обтяження квартири забороною з номером запису 13444801 та припинення іпотеки з номером запису 13444897, а тому у задоволенні позову у вказаній частині слід відмовити.

Таким чином, оскільки рішення від 11 листопада 2016 року та додаткове рішення від 10 січня 2017 року місцевим судом у незміненій апеляційним судом частині, щодо відмови у задоволенні позову, було прийняте з інших підстав, аніж наведено колегією суддів вище, то в цій частині вказані рішення суду також підлягають скасуванню з прийняттям рішення про відмову з інших підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення:1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст. 303, п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 307, ст. 309, ст.ст. 313, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2016 року та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2016 року і додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «СП Галтекс» про зобов'язання до вчинення дій - задоволити частково.

Визнати зобов'язання ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 перед Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» за іпотечним договором від 26.12.2012, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. за реєстровим №12528, припиненими.

Припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборону (з номером запису 13444801) квартири АДРЕСА_1 та припинити іпотеку ( з номером запису 13444897) на зазначену квартиру.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.