ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
“3” листопада 2009 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю :
представників позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
представника третьої особи ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою Гурзуфської селищної ради до ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній республіці Крим про знесення об’єкту самочинного будівництва,
В С Т А Н О В И В :
Представник Гурзуфської селищної ради звернувся до Ялтинського міського суду АРК із зазначеним позовом в порядку процесуальних вимог цивільного судочинства і просить суд:
- Зобов’язати ОСОБА_6 знести самочинно збудовану будівлю площею 60 кв.м., яка розташована в районі АБЗ, по вул. Фрунзе у с. Краснокам’янка смт. Гурзуф.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач без відповідного дозволу Виконкому Гурзуфської селищної ради на провадження будівельних робіт, дозволу Інспекції ДАБК в АРК на початок будівельних робіт, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, здійснив будівництво зазначеної споруди.
Представник відповідача на підставі довіреності ОСОБА_4 заперечував проти позову, посилаючись на те, що рішенням Гурзуфської селищної ради № 7 від 16 лютого 2006 року відповідачу наданий дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0.15 га за вказаною адресою, тобто під уже збудоване нерухоме майно, проект відведення розроблений.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, позовні вимоги не підтримала із врахуванням обставин прийняття Гурзуфською селищною радою рішення про надання у власність відповідача земельної ділянки.
Представники сторін не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовної заяви з таких підстав.
Як убачається з постанови № 1763 у справі про адміністративне правопорушення від 26 серпня 2008 року, ОСОБА_6 самочинно збудував одноповерхову будівлю гаража за адресою: смт. Гурзуф, смт. Краснокам’янка, у районі колишнього АБЗ.
Разом з тим, рішенням Гурзуфської селищної ради № 7 від 16 лютого 2006 року ОСОБА_6 був наданий дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою.
Ч. 7 ст. 118 ЗК України (у редакції, чинної на час прийняття Гурзуфською селищною радою зазначеного рішення) встановлювалось, що відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Тобто, приймаючи рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки, селищна рада висловила згоду на передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6
За змістом ст. ст. 1, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є вирішення спорів, які виникають у тому числі і з земельних відносин.
Обґрунтовуючи звернення до суду із позовом, представник позивача посилався на зміст ст. 376 ЦК України, якою встановлено дві самостійні підстави для знесення самочинно спорудженого нерухомого майна: за частиною 4 ст. 376 ЦК України – коли власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно або якщо це порушує права інших осіб; і за ч. 7 ст. 376 ЦК України – у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, за умови неможливості проведення перебудови або відмови особи, яка здійснила будівництво, від її проведення.
Оскільки Гурзуфська селищна рада надала ОСОБА_6 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, на якій ним було здійснено самочинне будівництво, тим самим висловивши згоду на передачу йому земельної ділянки у власність, і при цьому на час вирішення справи вмотивовано не відмовила у затвердженні розробленого проекту відведення, спору між сторонами з підстав ч. 4 ст. 376 ЦК України не існує, а звернення до суду є передчасним.
Щодо доводів представника Гурзуфської селищної ради в обґрунтування позову за ч. 7 ст. 376 ЦК України, то такі суд до уваги не бере, враховуючи, що не було надано доказів на підтвердження того, що здійснене відповідачем будівництво суперечить суспільним інтересам або істотно порушує будівельні норми і правила. Само ж по собі – за відсутності спору по земельній ділянці – здійснення будівництва без одержання відповідних дозволів і проектів має єдиним наслідком ненабуття права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності представників сторін, представника третьої особи, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 16, 376 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви Гурзуфської селищної ради до ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній республіці Крим про знесення об’єкту самочинного будівництва – відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд шляхом подачі в десятиденний строк з наступного дня після його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ст. 295 ч. 4 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, що передбачені ст. ст. 223, 294 ЦПК України.
СУДДЯ -