Справа № 22-1176\2006 рік                                                 Головуючий у 1 інстанції Гімон М.М.

Категорія 13                                                                               Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

УХВАЛА

Іменем України

12 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого   Ігнатолі Т.Г.

суддів Власенко Л.І., Кочегарової Л.М.

при секретарі Тишкевич А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та усунення перешкод у користуванні власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 1 листопада 2006 року,

встановила:

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом і просила визнати недійсним договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 від 23 березня 2005 року, укладений ОСОБА_2 на підставі довіреності, усунути перешкоди у користуванні власність і зобов"язати ОСОБА_3 знятися з реєстрації в квартирі.                                                                                                                               

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 1 листопада 2006 року  ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4 та позивачки, які доводи скарги підтримали, заперечення відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5, ОСОБА_3, які просили відмовити у задоволенні скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 13\20 ідеальної частки спірної квартири належало ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 лютого 2003 року. Інша частина квартири належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 9 червня 2003 року. 21 лютого 2003 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 доручення строком на три роки на право розпорядження своєю часткою квартири. 14 липня 2004 року ОСОБА_2 подарувала цю частку квартири своєму синові ОСОБА_3, який поселився до квартири та зареєструвався в ній.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачка не надала доказів того, що ОСОБА_2 діяла за межами наданих їй дорученням повноважень і є підстави для визнання недійсним договору дарування частки квартири ОСОБА_3.

Висновки суду відповідають нормам матеріального права та обставинам справи.

Згідно ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Стаття 244 ЦК України передбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі може здійснюватися за довіреністю. Довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно з положеннями ст.245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Підставою недійсності правочину, згідно з положеннями ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин).

З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 посвідчено доручення, згідно з яким ОСОБА_1 доручала ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з питань відчуження (дарування, продажу, обміну та інш.) вищевказаної квартири Доручення видано терміном на три роки.

З доручення вбачається, що в ньому зроблено виправлення в частині закінчення строку дії доручення і зазначено, що воно дійсне до двадцять першого лютого дві тисячі шостого року. Ці виправлення оговорені нотаріусом, скріплені печаткою. Ніяких змін до строку дії доручення не вносилося (а.с.8,41).

Як вбачається з довідки Третьої маріупольської державної нотаріальної контори від 27 липня 2006 року та письмових пояснень нотаріуса ОСОБА_6, доручення від імені ОСОБА_1 видавалося строком на три роки і саме цей строк дії доручення внесено до Єдиного державного реєстру довіреностей. Зміни до доручення відносно року закінчення його дії були внесені в день посвідчення цього доручення, оскільки була допущена технічна помилка в зазначенні року (а.с. 40,63).

Ці дані позивачкою не спростовані. Доказів того, що доручення видавалося ОСОБА_2 строком на один рік позивачка суду не надала.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження квартирою, оскільки здійснила відчуження квартири протягом строку, на який їй видавалося доручення.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що рішенням суду порушені його особисті права є безпідставними.

З рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 15 жовтня 2002 року вбачається, що за позовом ОСОБА_4 змінені умови договору житлового найму в спірній квартирі і йому у користування виділена кімната жилою площею 10,2 кв.м., а ОСОБА_1 з дочкою - дві кімнати, площею 17,1 кв.м і 9.0 кв.м. При цьому ДЖКП Іллічівського району зобов'язано було укласти зі сторонами окремі договори найму жилого приміщення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що житлові права ОСОБА_4 не порушені, оскільки згідно з умовами договору дарування ОСОБА_3 перейшла у власність частка квартири, що належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Управлінням міського майна 27 лютого 2003 року.

Доводи апелянта про те, що в присутності позивачки нотаріус дату на договорі доручення не виправляла є неспроможними, оскільки ОСОБА_4 під час видачі довіреності присутнім не був, а ці обставини йому відомі з пояснень ОСОБА_1, яка не надала доказів на обгрунтування своїх вимог.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки порушень норм матеріального або процесуального права при постановлені рішення не допущено, апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів                               

ухвалила:

апеляційну скаргу  ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від  1 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання чинності.