донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.06.2017р.           справа №905/3104/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_4 – за довіреністю

від відповідача 1: віл відповідача 2:Не з’явився ОСОБА_5 – за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м. Маріуполь, Донецька область та Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_6 Гарант”, м. Маріуполь, Донецька область

на рішення Господарського суду Донецької області

від29.03.2017р.

по справі№ 905/3104/16 (головуючий суддя: Ніколаєва Л. В., судді: Сковородіна О. М., Курило Г. Є.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Кадрове агентство “ОСОБА_7 Сервіс”, м. Маріуполь, Донецька область

до відповідачів1.Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_6 Гарант”, м. Маріуполь, Донецька область 2.Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м. Маріуполь, Донецька область

провизнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Кадрове агентство “ОСОБА_7 Сервіс”, м. Маріуполь, Донецька область (далі – “Позивач”) звернулося з позовом до Господарського суду Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_6 Гарант”, м. Маріуполь, Донецька область (далі – “Товариство”) та Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м. Маріуполь, Донецька область (далі – “Комбінат”) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р..

Рішенням Господарського суду Донецької області від 29.03.2017р. у справі № 905/3104/16 позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 2 договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. в частині передання Товариством Комбінату майнового права вимагати від Позивача реального виконання рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14 щодо компенсації за невикористані відпустки в розмірі 1’ 279’ 743,45 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства на користь Позивача судовий збір у розмірі 344,50 грн. Стягнуто з Комбінату на користь Позивача судовий збір у розмірі 344,50 грн.

Ухвалюючи спірне рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. суперечить положенням ст.ст. 512, 514 ЦК України в частині передання Товариством Комбінату права вимоги від Позивача стягнутої за рішенням суду 1’ 279’ 743,45 грн., оскільки відступлення права вимоги здійснене відносно вимоги, що не існувала на момент укладання спірної угоди.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комбінат подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 29.03.2017р. у справі № 905/3104/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним і обґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень Комбінату покладено твердження про те, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. зміст правочину не суперечив вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Так, предметом спірного договору – є відступлення права вимоги виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14 на суму 2’ 747’ 963,18 грн, який є правомірним, оскільки вказане рішення суду набрало законної сили, а також не було добровільно виконано Позивачем.

Зазначені обставини, на думку Комбінату, в порушення норм ст.ст. 215, 601, 602 ЦК України та ст. 43 ГПК України, не були враховані судом першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного рішення по справі.

Водночас, не погоджуючись зі спірним рішенням суду першої інстанції Товариство також звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій також просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 29.03.2017р. у справі № 905/3104/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Товариство вважає, що рішення Господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним і обґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг відповідачів.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з’явився, проте, 29.06.2017р. надіслав до апеляційного суду додаткові пояснення до апеляційної скарги з викладенням мотивів для задоволення останньої.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив колегію суддів скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 29.03.2017р. у справі № 905/3104/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача 1.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду постановлене з порушенням норм чинного законодавства. Втім, апеляційні скарги – такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Тобто, в силу укладення договору певного виду сторони підпорядковують свої відносини як загальним положенням про зобов'язання, визначеним Господарським кодексом України або Цивільним кодексом України, так і відповідним законодавчим нормам, що регулюють такий вид господарських відносин. При цьому, визначаючи правову природу договору слід виходити не лише з назви договору, а також з його предмету.

Відповідно до ч.1 ст.215 Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розглянувши справу, в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, здійснивши правовий аналіз всіх матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів встановила, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14 позов ТОВ “ОСОБА_6 Гарант” задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ “КА “ОСОБА_7 Сервіс” на користь ТОВ “ОСОБА_6 Гарант” 2’ 669’ 847,85 грн. компенсації за невикористані відпустки, 25’ 500,00 державного мита, 1’ 979,33 грн. судового збору, 236,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, 50 400,00 грн. витрат за проведення судової економічної експертизи.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016р. по справі № 24/104-908/3946/14 спірне рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. залишено без змін.

Станом на момент розгляду справи № 905/3104/16, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14 – не виконане.

22.04.2016р. між Товариством (первісний кредитор) та Комбінатом (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги.

Згідно з умовами п. 1 вказаного договору, останній спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, первісним кредитором новому кредитору майнових прав вимоги до Позивача (боржник за спірною угодою) щодо права вимоги боргу за рішенням господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14.

У п. 2 договору встановлено, що за цим договором до нового кредитора переходить майнове право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника реального виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14 на суму 2 747 963,18 грн., в т.ч. 2 669 847,85 грн. компенсації за невикористані відпустки, 25 500 державного мита, 1 979,33 грн. судового збору, 236 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, 50 400 грн. витрат за проведення судової економічної експертизи.

Згідно з умовами п. 3 договору до нового кредитора переходить майнове право вимоги первісного кредитора за рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14, визначеним у п. 1 договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Первісний кредитор зобов’язаний протягом 30-ти календарних днів, з моменту набрання чинності цим договором, повідомити боржника про відступлення права вимоги шляхом направлення на адресу боржника письмового повідомлення. (п. 5 договору).

Відповідно до умов п. 7 договору новий кредитор, за умови передачі первісним кредитором документів, передбачених п. 8 даного договору та виконання боржником в повному обсязі рішення Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р., зобов’язується перерахувати на поточний рахунок первісного кредитора, вказаний у цьому договорі, суму у розмірі 2 657 192,93 грн., протягом 30-ти календарних днів з моменту настання вищевказаних обставин.

Первісний кредитор зобов’язаний після підписання даного договору передати новому кредитору документи, з яких випливає право вимоги, що відступається за цим договором (оригінали процесуальних документів по справі господарського суду Запорізької області № 24/104-908/3946/14). Передача документів оформлюється актом прийому – передачі між первісним кредитором та новим кредитором. (п. 8 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п. 11 цього договору та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання цього договору сторонами (п.п. 11, 12 договору).

19.05.2016р. ТОВ “ОСОБА_6 Гарант” надіслало ТОВ “КА “ОСОБА_7 Сервіс” повідомлення за вих. № 251 про відступлення права вимоги згідно договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р.

Приймаючи спірне рішення у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що частина зобов’язання Позивача перед Товариством за рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14 на час укладання спірної угоди про відступлення права вимоги, у саме – у сумі 1’ 279’ 743,45 грн. не існувало, оскільки було погашено шляхом заліку однорідних вимог за одностороннім правочином про припинення грошових зобов'язань Товариства перед Позивачем (заяво від 07.11.2011р. № 576 про зарахування зустрічних однорідних вимог) за договорам купівлі-продажу майна від 22.04.2011 р. № 100, від 07.07.2011р. № 123 та від 08.07.2011 р. № 123/2 на загальну суму 1’ 279’ 743,45 грн. та зменшення на вказану суму (1’ 279’ 743,45 грн.) грошового зобов'язання Позивача перед Товариством щодо сплати останньому компенсацій за невикористані відпустки працівників, переведених на роботу (предмет розгляду в межах справи Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14).

Первісно, звертаючись з позовом Позивач з посиланням на приписи ст.. 203 ЦК України зазначив про відсутність у Товариства на час укладення спірного договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. права вимоги від позивача виконання зобов’язання з оплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 2’ 669’ 847,85 грн. з огляду на їх часткове припинення 30.11.2011р. на суму 1’ 279’ 743,45 грн.

Згодом, Позивач у додаткових письмових поясненнях (т.2 а.с. 31-32) з посиланням на правові висновки Верховного суду у Постанові від 19.08.2014р. у справі № 923/945/13, зазначив, що спірна угода суперечить приписам ч. 1, 3 статті 512 ЦК України. Відтак – не може вважатися дійсною.

Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору, його предметом є уступка права вимоги за рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.12.2014р. по справі № 24/104-908/3946/14, за яким з Позивача на корись Товариства стягнуто не лише сума компенсації за невикористані відпустки, а також судові витрати.

При цьому умовами спірного договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання саме рішення суду.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”, який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п’ятою статті 8 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов’язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Так, заміна кредитора у зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов’язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014р. у справі № 923/945/13.

Відповідно до ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Приймаючи рішення у цій справі Господарський суд Донецької області зазначив, що враховує правову позицію, викладену у постанові ВСУ від 19.08.2014р. у справі № 923/945/13, однак не може її застосувати у даній справі, адже суд у даній справі обмежений підставою, первісно визначеною Позивачем. У позові та у зв’язку з тим, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, та за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони (п.2 ст. 83 ГПК України).

Судова колегія не погоджується з таким занадто формальним підходом місцевого господарського суду до норм діючого процесуального права та вважає його помилковим, з огляду на таке.

Згідно абзацу 7 п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Слід зауважити, що у позові Позивач вимагаючи визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. посилався на приписи на ст. 203 ГК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Судова колегія не може залишити в силі спірне рішення місцевого господарського суду, оскільки воно прийнято без врахування правових висновків Верховного Суду України, що є порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, у зв'язку із встановленням апеляційним судом того, що договір про відступлення права вимоги від 22.04.2016р., укладений між Товариством та Комбінатом не відповідає нормам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги Позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.04.2014р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, Донецький апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м. Маріуполь, Донецька область та Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_6 Гарант”, м. Маріуполь, Донецька область – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 29.03.2017р. у справі № 905/3104/16 – скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадрове агентство “ОСОБА_7 Сервіс”, м. Маріуполь, Донецька область – задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.04.2016р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_6 Гарант”, м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 37598904) та Приватним акціонерним товариством “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 00191158).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_6 Гарант”, м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 37598904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадрове агентство “ОСОБА_7 Сервіс”, м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 35455697) суму судового збору за подання позовної заяви в розмірі 725,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”, м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 37598904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадрове агентство “ОСОБА_7 Сервіс”, м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 00191158) суму судового збору за подання позовної заяви в розмірі 725,00 грн.

Доручити Господарському суду Донецької області видати наказ на примусове виконання цієї постанови, оформивши їх у відповідності до вимог ст.18 Закону України “Про виконавче провадження”.

Головуючий суддя: В. М. Татенко

Судді: Л. Ф. Чернота

                                                                                            ОСОБА_3                                                                                                                

                    Надруковано примірників:

                                                                                                     1 – позивачу;

                                                                                                     2 – відповідачам;

                                                                                                     1 – до справи;

           1 – ГСДО;

                                                                                                     1 – ДАГС.