ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"29" червня 2017 р. Справа № 903/32/15

Суддя господарського суду Волинської області Філатова С.Т., розглянувши заяву Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу від 24.05.2017р. вхід. № 01-60/464/17 про перегляд рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015р. за нововиявленими обставинами

по справі №903/32/15

за позовом позивача 1: Об’єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, ОСОБА_1, Вашингтон, округ Колумбія

позивача 2: Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів

до відповідача 1: ОСОБА_2 районної державної адміністрації, м. Ковель

відповідача 2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Волинська область, Ковельський район, с. Тойкут

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

ОСОБА_4 сільська рада, Волинська область, Ковельський район, с. Тойкут

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

про визнання недійсним розпорядження; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

                                                                                           Суддя Філатова С.Т.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від заявника: ОСОБА_6 Шейхет (довіреність від 10.06.2004 р.); ОСОБА_7, ОСОБА_8, дов. від 24.11.2014р.

від ОСОБА_2 РДА: ОСОБА_9 (дов. № 817/24/2-17 від 19.06.2017 р.)

від ФОП ОСОБА_3: ОСОБА_10, дов. від 29.06.2017р. №04

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

ОСОБА_4 сільської ради: н/в

Головного управління Держгеокадастру у Волинській області: ОСОБА_11 (дов. № 3-0.62-5099/2-17 від 31.05.2017 р.)

ОСОБА_5 культури Волинської облдержадміністрації: ОСОБА_12 (дов. № 526/19/2-17 від 20.06.2017 р.)

Відповідно до ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу роз’яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. В судовому засіданні учасникам судового процесу згідно ст.ст. 22, 27 ГПК України роз’яснено процесуальні права та обов’язки.

СУТЬ СПОРУ:

Заявник - Представництво Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулось із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015 року у справі № 903/32/15 за позовом Об’єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до ОСОБА_2 районної державної адміністрації, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4 сільська рада, Головне управління Держземагентства у Волинській області, ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним розпорядження; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Заяву мотивував наступним:

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.03.2015 року у справі № 903/32/15 відмовлено у задоволенні позову Об’єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до ОСОБА_2 районної державної адміністрації, ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_2 РДА від 10.12.2007р. за № 692, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий №0722182800:06:002:0657, укладеного 16.07.2008р. між ОСОБА_2 РДА та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 040808100001. Рішення набрало законної сили 25.11.2015 року.

Однією з підстав позову було невиконання вимог розпорядження КМУ від 20 липня 1998 р. № 604-р., яким органи місцевого самоврядування та державної влади зобов’язано взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Проте, суд виходив із правомірності дій Волинської ОДА та її структурних підрозділів, в т.ч. ОСОБА_5 культури і туризму як уповноваженого органу, при наданні позитивних висновків на проект відведення земельної ділянки.

Розглядаючи справу № 903/32/15, господарський суд Волинської області виходив із законності дій відповідачів та вчинення їх у законний спосіб.

В той же час, Львівський окружний адміністративний суд, розглядаючи справу № 813/3160/16, визнав протиправною бездіяльність Волинської ОДА щодо невиконання вимог розпорядження КМУ від 20.07.1998 р. № 604-р в частині п.п. 2,3,4 щодо місць давніх поховань – «Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань», що знаходяться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області та зобов'язав Волинську ОДА виконати вимоги п.п. 2,3,4 розпорядження КМУ 20.07.1998р. № 604-р щодо місць давніх поховань - «Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань», що знаходяться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області.

Викладене свідчить про те, що протиправна бездіяльність Волинської ОДА щодо невиконання п. 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», призвела до надання ОСОБА_5 культури і туризму Волинської ОДА, як уповноваженим органом на видачі висновків до проектів відведення земельних ділянок з питань охороні культурної спадщини, позитивного висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_13 (лист-погодження від 15.04.2007 р. № с-1603).

Отже, рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/3160/16, щодо протиправної бездіяльності Волинської ОДА про невиконання п. 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань і населених пунктах України» - є тими фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

Звернув увагу на той факт, що під час прийняття первинного рішення у даній справі судом не надавалась оцінка діянням державної адміністрації та законності висновків її структурних підрозділів, проте, вказані дії були предметом судового розгляду у справі Львівського окружного адміністративного суду та визнані протиправними.

Викладене свідчить про те, що дані обставини є істотними для справи, однак не були і не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, оскільки рішення про встановлення протиправною бездіяльності Волинської ОДА вступило в законну силу 25.04.2017р.

Ухвалою суду від 31.05.2017р. заяву про перегляд рішення господарського суду Волинської області № 903/32/15 за нововиявленими обставинами прийнято до розгляду.

Зобов’язано відповідачів та третіх осіб подати суду обґрунтовані доводи по суті заяви.

Ухвалою суду від 12.06.2017 р. на підставі ст. 74-1 ГПК України задоволено клопотання Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про розгляд заяви по справі № 903/32/15 за участю заявника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

ОСОБА_2 районна державна адміністрація у запереченнях від 19.06.2017 р. №808/14/2-17 на заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заяву заперечила, мотивуючи наступним:

У справі № 903/32/15 предметом розгляду господарського суду Волинської області були підставність та законність дій ОСОБА_2 районної державної адміністрації, як відповідача - 1, при видачі розпорядження від 10.12.2007 року № 692 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці підприємцю ОСОБА_3 та надання її в оренду» та укладання договору оренди від 16.07.2008 року № 040808100001 на земельну ділянку, кадастровий номер № 0722182800:06:002:0657 з відповідачем -2.

В ході розгляду справи судом в діях райдержадміністрації не виявлено порушення чинного законодавства при видачі спірних документів.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015 року залишено без змін.

У справі № 801/3160/16 визнано факт бездіяльності та зобов’язано Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року № 604-р «Про додаткові заходи щодо забезпечення місць поховань у населених пунктах України», в частині п.п.2,3,4 щодо місць давніх поховань - «Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань», що знаходиться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області.

Однак, постановою суду не скасовано (або ж визнано недійсним) лист-погодження від 15.04.2007 року № с-1603, виданий управлінням культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації, як уповноваженим органом на видачу висновків до проектів відведення земельних ділянок, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», що послуговало однією з підстав для видання ОСОБА_2 райдержадміністрацією розпорядження від 10.12.2007 року № 692 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці підприємцю ОСОБА_3 та надання її в оренду», яке було предметом розгляду справи № 903/32/15; не встановлено (конкретизовано) чітких меж ні колишнього єврейського цвинтаря, ні місця масових розстрілів і поховань, як і не встановлено факту прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини будь-якого рішення, що територія давнього Єврейського кладовища та давніх поховань в с. Тойкут, Ковельського району Волинської області включена до переліку об’єктів культурної спадщини, набула правового статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини чи занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

ОСОБА_2 районна державна адміністрація вважає, що підстави для перегляду рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015 року у справі № 903/32/15 за нововиявленими обставинами відсутні, оскільки позивачами 1 та 2 не представлено жодного документу, який би відповідав вимогам ст.112 ГПК України та спростовував факти, що були покладені в основу судового рішення.

ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації в поясненнях №527/13/12-17 від 20.06.2017 р. зазначило, що керуючись положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини» (ст.14), постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001р. № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», наказу Міністерства культури України від 11 березня 2013р. № 158 «Про затвердження Порядку обліку об’єктів культурної спадщини», зареєстрованого в Міністерстві юстиції Українці квітня 2013р. за №528/23060, питання щодо підготовки матеріалів для занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України земельної ділянки, розташованої поблизу с. Тойкут Ковельського району, на якій, як стверджує заявник, знаходяться давні поховання єврейського кладовища, неодноразово розглядалось управлінням культури облдержадміністрації.

21 жовтня 2014 року, 27 січня та 24 листопада 2015 року Консультативною радою з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури облдержадміністрації розглядалось питання щодо взяття на облік єврейського кладовища поблизу с. Тойкут Ковельського району та підготовки матеріалів для подання об’єкта для внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. За результатами розгляду Консультативна рада не підтримала взяття на облік зазначеного об’єкта.

Стверджує, що управління культури вжило достатніх заходів щодо вивчення та дослідження стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, а також підстав щодо їх обліку як пам’яток.

Вважає, що розгляд даної справи можливий після вирішення питання присвоєння (або не присвоєння) даній території статусу пам’ятки історії місцевого значення. У даний час спірна територія не має правового статусу об’єкта культурної спадщини. У зв’язку з чим просило суд зупинити розгляд даного провадження до вирішення питання визнання правового статусу даної земельної ділянки.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в поясненнях № 9-3-0,62-5635/2-17 від 19.06.2017 р. зазначив, що вирішення заяви покладає на розсуд суду. Повідомив, що Головне управління Держземагентства у Волинській області реорганізоване у Головне управління Держгеокадастру у Волинській області. Доказів в підтвердження не надав.

У судовому засіданні 20.06.2017р. у зв’язку з технічними проблемами під час проведення відеоконференції, представник заявника не мав можливості ознайомитися з поданими відповідачем-2 та третіми особами в судовому засіданні письмовими поясненнями по суті заяви.

Представник заявника заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи і просив суд зобов’язати ОСОБА_2 районну державну адміністрацію, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації надіслати на його адресу письмові пояснення, подані в судовому засіданні, яке задоволено судом, виходячи з принципу диспозитивності сторін.

Ухвалою суду від 20.06.2017р. розгляд заяви згідно ст. 77 ГПК України відкладався за усним клопотанням представника заявника для ознайомлення з поданими 20.06.2017р. додатковими поясненнями. Зобов’язано: ОСОБА_2 районну державну адміністрацію, ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації та Головне управління Держгеокадастру у Волинській області направити на адресу Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу письмові пояснення по суті заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, подані в судовому засіданні 20.06.2017 р.; ОСОБА_2 РДА, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації – подати суду докази надіслання письмових пояснень на адресу заявника; Головне управління Держгеокадастру у Волинській області - докази в підтвердження правонаступництва Головного управління Держземагентства у Волинській області (наказ, статут, тощо); ФОП ОСОБА_3 - обґрунтовані доводи по суті заяви; ОСОБА_4 сільську раду - обґрунтовані доводи по суті заяви.

У судовому засіданні 29.06.2017р. представники позивачів, відповідачів та третьої особи заперечили клопотання ОСОБА_5 культури Волинської ОДА від 20.06.2017р. №527/13/2-17 про зупинення розгляду заяви до вирішення питання визначення правового статусу земельної ділянки.

Суд, розглянувши клопотання, ухвалив відхилити останнє, як таке, що суперечить ст. 79 ГПК України, якою встановлений вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі, зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області у клопотанні від 22.06.2017р. повідомило, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» від 14 січня 2015 р. №5 з додатками 1, 2 Головне ОСОБА_5 Держземагенства реорганізовано та утворено новий територіальний орган – Головне управління Держгеокадастру.

У п. 1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України «Про реорганізацію Головного управління Держземагенства у Волинській області» від 29 квітня 2015 р. № 8 зазначено реорганізувати Головне управління Держземагенства у Волинській області шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області згідно з додатком 1.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області є правонаступником Головного управління Держземагенства у Волинській області.

При цьому послалось на ст. 25 ГПК України. До клопотання долучило постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» від 14 січня 2015 р. №5 з додатками, наказ Державного агентства земельних ресурсів України «Про реорганізацію Головного управління Держземагенства у Волинській області» від 29 квітня 2015 р. № 8 з додатками.

У судовому засіданні представники позивачів, відповідачів та третьої особи клопотання не заперечили.

Відповідно до ст. 25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне здійснити заміну Головного управління Держземагенства у Волинській області на Головне управління Держгеокадастру у Волинській області.

Представник заявника у поясненнях від 29.06.2017р. зазначив, що розглядаючи справу № 903/32/15, господарський суд Волинської області виходив із правомірності дій Волинської ОДА та її структурних підрозділів, в т.ч. ОСОБА_5 культури і туризму як уповноваженого органу, при наданні позитивних висновків на проект відведення земельної ділянки.

Так, встановивши наявність листа-погодження ОСОБА_5 культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації від 15.04.2007 № с-1603, господарський суд Волинської області дійшов висновку про відсутність порушень вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини при відведенні земельної ділянки ФОП ОСОБА_3 в оренду, не досліджуючи при цьому підстав видачі такого погодження. Таке дослідження вимагало перевірки законності діянь Волинської ОДА в цілому та ОСОБА_5 культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації як повноважного структурного підрозділу, зокрема, що виходить поза межі компетенції господарських судів.

Проте, ці обставини були спростовані рішенням суду в іншій справі, якими встановлено протиправність дій органів державної влади.

Так, Львівський окружний адміністративний суд, розглянувши адміністративну справу, дійшов висновку, що Волинською обласною державною адміністрацією не виконано п. 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», а саме єврейське кладовище не обстежено, межі не вивчено, на облік не взято, заходів, спрямованих на облаштування цього місця, його утримання та збереження відповідачами не вжито.

Викладене свідчить про те, що протиправна бездіяльність Волинської ОДА щодо невиконання п. 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.199В № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», а саме: не взяття на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, не проведення їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень в засобах масової інформації, не виконання вимог щодо вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовження здійснення заходів щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження, не допущення проведення будівельних робіт у місцях, де залишились сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ, - призвела до надання ОСОБА_5 культури і туризму Волинської ОДА, як уповноваженим органом на видачу висновків до проектів відведення земельних ділянок з питань охорони культурної спадщини, позитивного висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_13 (лист-погодження від 15.04.2007 № с-1603).

Ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

Вище наведені обставини існували на час розгляду справи, проте не були і не могли бути відомі заявнику, оскільки такі встановлені лише постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/3160/16 від 27.03.2017р.

Така обставина, як протиправна бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини щодо об'єкта "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області (структурний підрозділ уповноважений на виконання вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини - ОСОБА_5 культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації), встановлена рішенням суду, має істотне значення для правильного вирішення справи та не була і не могла бути відома заявнику під час розгляду справи.

ФОП ОСОБА_3 у письмових поясненнях від 29.06.2017р. заяву заперечив, просив рішення суду від 17.03.2015р. у справі №903/32/15 залишити без змін, мотивуючи тим, що позивачі в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначають про те, що однією з підстав позову в справі №903/32/15 було невиконання вимог розпорядження КМУ від 20 липня 1998 р. № 604-р.

Заявник вказує на те, що суд, приймаючи рішення, виходив із правомірності дій Волинської ОДА та її структурних підрозділів, в т.ч. ОСОБА_5 культури і туризму як уповноваженого органу, при наданні позитивних висновків на проект відведення земельної ділянки, проте такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки приймаючи рішення від 17.03.2015р., суд досліджував усі докази, наявні в матеріалах справи, у їх сукупності та взаємозв’язку щодо конкретного предмету спору, а саме визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 10.12.2007р. №692 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий №0722182800:06:002:0657 укладений 16.07.2008р., зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за №040808100001. В справі №903/32/15 є чітко визначений предмет спору і є конкретно визначена земельна ділянка з кадастровим номером та відповідними межами.

Приймаючи оспорюване рішення від 17 березня 2015 року в справі №903/32/15, суд виходив з того, що відведення конкретної земельної ділянки кадастровий №0722182800:06:002:0657 для передачі її в оренду було здійснено у відповідності до чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно аналітичного звіту про проведення археологічно-пошукових робіт від 01.10.2014 №140/9 «Волинські старожитності» дочірнього підприємства ДП «НДЦ охоронна археологічна служба України» інституту археології ОСОБА_14 Наук України колишній єврейський цвинтар локалізується за межами господарських споруд, на захід від них. Також не виявлено могильної ями розстріляних у 1942 році.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 року по справі № 813/3160/16 визнано бездіяльність Волинської облдержадміністрації, яка не є стороною у справі №903/32/15, та зобов’язано вчинити відповідні дії по виконанню вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року № 604-р.

Постановою суду не скасовано і не визнано недійсним лист-погодження від 15.04.2007 року № с-1603, виданий управлінням культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації, як уповноваженим органом на видачу висновків до проектів відведення земельних ділянок, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 “Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, що послугувало однією з підстав для видання ОСОБА_2 райдержадміністрацією розпорядження від 10.12.2007 року № 692 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці підприємцю ОСОБА_3 та надання її в оренду”, яке було предметом розгляду справи № 903/32/15; не встановлено і не конкретизовано чітких меж ні колишнього єврейського цвинтаря, ні місця масових розстрілів і поховань, як і не встановлено факту прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини будь-якого рішення, що територія давнього Єврейського кладовища та давніх поховань в с. Тойкут, Ковельського району Волинської області включена до переліку об’єктів культурної спадщини, набула правового статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини чи занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Крім того, в цій постанові жодним чином не встановлено та не має будь-яких посилань на те, що на спірній земельній ділянці, яка була надана в оренду, знаходяться якісь захоронення чи поховання чи або те, що ця земельна ділянка надавалась в оренду не правомірно.

Позивачі у первісному позові від 15 січня 2015 року на сторінці 5 зазначали: «Розпорядженням КМУ від 20 липня 1998 року №604р органи місцевого самоврядування та державної влади зобов'язано: взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.»

Крім того, в абзаці 3 та 4 на сторінці 6 позову позивачі в контексті посилання, в тому числі, на вищезгадане розпорядження, зазначають: «Отже, ОСОБА_2 РДА, перед прийняттям рішення про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування деревообробної дільниці зобов’язана була замовити проведення досліджень на предмет наявності пам’яток історико-культурної спадщини, відомості про яку (єврейське кладовище), Обласному управлінню культури Волинської області, ОСОБА_2 РДА, позивачем було надано в 2007р. і в листуванні за іншими датами, і обстежити та вивчити земельну ділянку, що передається для передачі в користування для містобудівних потреб.»

Позивачі додатково посилалися на це розпорядження КМУ в абзаці першому на сторінці 4 та абзаці четвертому на сторінці 9 своєї позовної заяви. Додатково під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачі надавали суду свої пояснення від 17.03.2015 року, в яких вони знову ж таки посилаються на розпорядження КМУ №604-р. так, в абзаці першому на сторінці 5 зазначається: «Висновки органу охорони культурної спадщини ґрунтуються виключно на підставі візуального обстеження. Це свідчить про порушення вимог європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованої Законом України №1369 від 10.12.2003р., Розпорядження КМУ від 20 липня 1998 року №604-р, відповідно до яких, вимагається обов’язкове проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам’яток, обстеження та вивчення земельної ділянки.» Додатково позивачами посилання на вищезгадане розпорядження було також здійснено в абзаці 3 на сторінці 7 своїх пояснень від 17.03.2015 року.

При прийнятті рішення господарським судом Волинської області від 17 березня 2015 року у справі №903/32/15 суд повністю врахував позицію позивачів та дав належну оцінку обставинам справи щодо застосування до спірних правовідносин положень розпорядження КМУ №604-р.

У вступній частині рішення, в абзаці другому на сторінці 2 та абзаці першому на сторінці 3 суд зазначив про те, що розпорядженням КМУ від 20 липня 1998 року №604-р органи місцевого самоврядування та державної влади зобов'язано: взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ. Крім того, суд на сторінці 8 та 9 рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, посилаючись на пояснення позивачів №115-2015 від 17.03.2015 року, зазначає, що позивачі, обґрунтовуючи свою правову позицію, вказують, що «Висновки органу охорони культурної спадщини ґрунтуються виключно на підставі візуального обстеження. Це свідчить про порушення вимог Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованої Законом України №1369 від 10.12.2003 р., розпорядження КМУ від 20 липня 1998 р. №604-р, відповідно до яких вимагається обов’язкове проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам’яток, обстеження та вивчення земельної ділянки.

В мотивувальній частині рішення господарського суду Волинської області від 17 березня 2015 року в абзаці шостому на сторінці 11 суд зазначає, що розпорядженням КМУ від 20 липня 1998 року №604-р органи місцевого самоврядування та державної влади зобов'язано: взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ. Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі №903/32/15, повно та об’єктивно дослідив усі наявні докази у справі, у тому числі у контексті розпорядженням КМУ від 20 липня 1998 р. №604-р.

Заявники фактично хочуть здійснити переоцінку тих доказів, які вже оцінювались господарським судом Волинської області при прийнятті рішення від 17.03.2015 року у справі №903/32/15, в тому числі в контексті розпорядження КМУ від 20.07.1998 року №604-р, а саме щодо питання правомірності надання ОСОБА_5 культури і туризму Волинської ОДА, як уповноваженим органом на видачу висновків до проектів відведення земельних ділянок з питань охорони культурної спадщини, погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 (лист-погодження від 15.04.2007 року №с-1603).

Представник ОСОБА_2 райдержадміністрації клопотанням від 29.06.2017р. долучив до матеріалів справи докази в підтвердження надіслання письмових пояснень на адресу заявника. Заяву заперечив з підстав, зазначених у запереченнях від 19.06.2017р. №808/14/2-17.

ОСОБА_4 сільська рада у клопотанні від 26.06.2017р. заяву заперечила, просила розглядати заяву без участі представника.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в поясненнях № 9-3-0,62-5635/2-17 від 19.06.2017 р. зазначив, що вирішення заяви покладає на розсуд суду.

Представник ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації заяву заперечив з підстав, зазначених у запереченнях від 20.06.2017р. №527/13/12-17.

Господарський суд, заслухавши пояснення представників позивачів, відповідачів, третіх осіб, дослідивши долучені до заяви докази, -

встановив:

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.03.2015 року у справі № 903/32/15 відмовлено у задоволенні позову Об’єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до ОСОБА_2 районної державної адміністрації, ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_2 РДА від 10.12.2007р. за № 692, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий №0722182800:06:002:0657, укладеного 16.07.2008р. між ОСОБА_2 РДА та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 040808100001.

Відмовляючи у позові, господарський суд рішення мотивував тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було погоджено відповідними службами та тим, що позивачами не представлено жодних доказів в підтвердження того факту, що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини прийнято будь - яке рішення про те, що територія давнього Єврейського кладовища та давніх поховань в с. Тойкут, Ковельського району, Волинської області включена до Переліку об'єктів культурної спадщини, набула правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Разом з тим, з пояснень відповідачів, третіх осіб, наданих у відзивах на позовну заяву та доданих до них документів, вбачається, що місце масових розстрілів і єврейських поховань не є затвердженими відповідними органами охорони культурної спадщини. З 2004 року і по даний час немає рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або Постанови Кабінету Міністрів України про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру нерухомих пам'яток України, як того вимагає ст.ст. 13, 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Крім того, на даний момент жодним чином не встановлені чіткі межі ні єврейського цвинтаря, ні місця масових розстрілів і поховань, в тому числі відсутній проект землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, який повинен розроблятися відповідно до Постанови КМУ від 25 серпня 2004 року №1094 (арк. 3-8 рішення).

Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 04.06.2015р. рішення господарського суду Волинської області від 17.03.15 р. скасував, прийняв нове рішення по справі; позов задовольнив; визнав недійсним розпорядження голови ОСОБА_2 РДА від 10.12.2007р. за №692 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці підприємцю ОСОБА_3 та надання її в оренду" та договір оренди земельної ділянки кадастровий №0722182800:06:002:0657, укладений 16.07.2008р. між ОСОБА_2 РДА та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за №040808100001.

Скасовуючи рішення та задовольняючи позов, Рівненський апеляційний господарський суд постанову мотивував тим, що спірне розпорядження та договір оренди земельної ділянки укладено із порушенням вимог земельного законодавства, вказавши, що висновки органу охорони культурної спадщини ґрунтуються виключно на підставі візуального обстеження. Це свідчить про порушення вимог Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованої Законом України №1369 від 10.12.2003р., розпорядження КМУ від 20 липня 1998р. №604-р, відповідно до яких вимагається обов'язкове проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам'яток, обстеження та вивчення земельної ділянки.

Звіт про археологічні обстеження, представлений відповідачами, не спростовує факту наявності поховань на спірних землях, оскільки проведений не на території деревообробної дільниці, а біля неї, та вже після проведення будівництва будівель, споруд, проведення благоустрою території (арк. 12-13 постанови).

Частиною 2 статті 14 та статтею 37 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, об’єкт культурної спадщини, в т.ч. і щойно виявлений, до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам'яток України, підлягає охороні відповідно до вимог цього закону (арк. 14 постанови).

Вищим господарським судом України скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. та залишено в силі рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015 р.

Залишаючи в силі рішення господарського суду Волинської області, Вищий господарський суд України постанову обґрунтував тим, що статтею 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Пунктом 3 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР №3600, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1760, прийнятою на виконання Закону України "Про охорону культурної спадщини", затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.

16 грудня 2004 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР N 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень вказаного Закону Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної ОСОБА_7 України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.

Упродовж шестимісячного строку, визначеного наведеними Законами № 2245 і № 2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної ОСОБА_7 України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а зазначений позивачами об’єкт не набув статусу пам'ятки.

Таким чином, на час прийняття спірного розпорядження і укладення договору оренди земельної ділянки не існувало законодавчої заборони щодо передачі її в оренду (арк. 5-6 постанови).

При цьому послався на правову позицію, викладену в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.2014 р. зі справи № 5011-48/950-2012, яка відповідно до приписів статі 111-28 ГПК України має враховуватись судами.

Верховний Суд України у вказаній постанові від 09.09.2014 р. наголосив на тому, що об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Водночас, у постанові від 25.11.2015 р. Вищий господарський суд України спростував доводи апеляційної інстанції про невідповідність рішення приписам ст. 14 ч. 2 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» стосовно того, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу), як безпідставні, оскільки наведені положення Закону були прийняті 16.10.2012 р., тобто до прийняття спірного розпорядження і до укладення договору оренди земельної ділянки, а відтак не можуть бути покладені в основу судового рішення для визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки (арк. 6 постанови ВГСУ).

В обґрунтування заяви заявник посилається на обставини, встановлені постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 р. по справі № 813/3160/16 за позовом Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до Волинської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 культури Волинської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання до вчинення дій, яка набрала законної сили 25.04.2017 р. Вказаною постановою визнано протиправною бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", в частині п.п. 2, 3, 4 щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області. Зобов'язано Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р., в частині п.п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань – «Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань», що находиться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області.

Постанову обґрунтовано наступним:

Виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р, а саме віднесення об'єктів (в тому числі кладовищ) до історичних об'єктів культурної спадщини проводиться в порядку, визначеному Законом України «Про охорону культурної спадщини» та «Порядку обліку об'єктів культурної спадщин», затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158.

Стаття 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та ст. 2 «Порядку обліку об'єктів культурної спадщини», затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 визначено, що тільки органи охорони культурної спадщини обласних, районних адміністрацій та виконкомів міських, селищних рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.

Таким чином, саме на відповідача покладено обов'язок виконувати функції замовника та укладати з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивачі неодноразово звертались до відповідача з заявами про вчинення дій щодо організації, обстеження та вивчення місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області, однак відповідачем жодних дій вчинено не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Волинською обласною державною адміністрацією не виконано п. 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», а саме єврейське кладовище не обстежено, межі не вивчено, на облік не взято, заходів, спрямованих на облаштування цього місця, його утримання та збереження відповідачами не вжито (арк. 7, 11-12 постанови).

Заявник стверджує, що обставини, встановлені даним судовим рішенням, є істотними для справи, однак не були і не могли бути відомі заявнику під час розгляду справи, оскільки рішення вступило в законну силу 25.04.2017 р.

Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» від 26.12.2011 р. № 17 статтею 112 ГПК визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору або розгляду справи про банкрутство не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу XIII ГПК.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК господарський суд має винести ухвалу про залишення судового рішення без зміни.

Також не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону, зокрема, статті 38 ГПК.

Тобто, за змістом ст. 112 ГПК України, до нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Обставини щодо невиконання органами влади, зокрема, відповідачем ОСОБА_2 РДА та органом охорони культурної спадщини - ОСОБА_5 культури Волинської ОДА розпорядження КМУ від 20.07.1998р. №604-р існували на час розгляду справи №903/32/15 і ці обставини були відомі заявникові на час розгляду справи.

Так, звертаючись з позовом до суду, заявник у позовній заяві № 14-2015 від 15.01.2015 р. стверджував невиконання ОСОБА_2 РДА вимог розпорядження КМУ від 20.07.1998 р. № 604-р (т. 1 а.с. 7-8,11).

Вказане знайшло відображення, зокрема, і в описовій та мотивувальній частинах постанови РГСУ від 04.06.2015р. (арк.. 3, 4, 7, 9, 12 постанови), так, у описовій частині зазначено, що у поясненнях, наданих позивачами, вони стверджували, що Головне управління земельних ресурсів у Волинській області, листом без номера і дати, детально зазначивши передбачені законодавством вимоги, в той же час не виконав покладений на нього обов'язок контролю поданої документації попри обов'язковість виконання землевпорядної документації Волинською обласною державною адміністрацією разом з ОСОБА_2 РДА відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів №604-р від 20.07.1998р., Постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2004р., Угоди між Урядами України та США від 04.03.1994р. про збереження культурної спадщини зруйнованої тоталітарними режимами (арк.7 постанови).

Висновки органу охорони культурної спадщини ґрунтуються виключно на підставі візуального обстеження. Це свідчить про порушення вимог Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованої Законом України №1369 від 10.12.2003р., Розпорядження КМУ від 20 липня 1998р. N604-р, відповідно до яких, вимагається обов'язкове проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам'яток, обстеження та вивчення земельної ділянки (арк.12 постанови).

Тобто, будучи обізнаними про невиконання органами влади вимог розпорядження КМУ №604-р, позивачі наголошували на цьому під час розгляду справи по суті у судах трьох інстанцій, що було оцінено та знайшло відображення у процесуальних актах за наслідками судового провадження.

З вище наведеного вбачається, що при прийнятті рішення, що оспорюються, обставини щодо невиконання органами влади вимог розпорядження КМУ №604-р були відомі та оцінені, а тому це не є нововиявленою обставиною в розумінні ст.112 ГПК України.

Зокрема, судом у рішенні, на перегляді якого наполягає заявник, встановлена та обставина, що на час розгляду жодним чином не встановлені чіткі межі ні Єврейського цвинтаря, ні місця масових розстрілів і поховань, в тому числі відсутній проект землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення, який повинен розроблятися відповідно до Постанови КМУ від 25.08.2004 р. № 1094 (арк. 13-14 рішення).

При задоволенні адміністративного позову про визнання бездіяльності Волинської обласної державної адміністрації по невиконанню п. 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», судом встановлено: єврейське кладовище не обстежено, межі не вивчено, на облік не взято, заходів, спрямованих на облаштування цього місця, його утримання та збереження, відповідачами не вжито (арк. 12 постанови).

Абзацом 3 п. 2 постанови пленуму від 26.12.2011р. №17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» (зі змінами та доповненнями) визначено, що не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Крім того, абзацом 4 п. 2 постанови пленуму від 26.12.2011р. №17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» (зі змінами та доповненнями) визначено, що необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту).

Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017р. у справі №813/3160/16 щодо бездіяльності Волинської ОДА, органу влади, який не був стороною у справі №903/32/15, є не нововиявленою обставиною, а новим доказом, який не може бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу ХІІІ ГПК України, оскільки його було винесено після прийняття рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015р. (Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 16.09.2014р. у справі №3-108гс14, Вищий господарський суд України у постанові від 16.05.2017р. у справі №40/5005/7101/2011).

Отже, подана позивачем в обґрунтування нововиявлених обставин постанова окружного суду щодо невиконання розпорядження КМУ №604-р та зобов’язання до вчинення дій по своїй суті є не нововиявленою обставиною, а новим доказом, який позивачі могли забезпечити під час провадження у справі №903/32/15 при своєчасному зверненні до суду адміністративної юрисдикції.

Щодо істотності обставин, встановлених Львівським адміністративним окружним судом, яким визнано протиправною бездіяльність Волинської ОДА щодо невиконання вимог розпорядження КМУ від 20.07.21998 р. № 604-р, в частині п.п. 2,3,4 щодо місць давніх поховань – «Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань», що знаходяться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області та зобов’язано Волинську ОДА виконати вимоги п.п. 2,3,4 розпорядження КМУ 20.07.1998 р. № 604-р щодо місць давніх поховань - «Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань», що знаходяться на території ОСОБА_4 сільської ради Ковельського району Волинської області.

В основу рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015 р., яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 р., та постанови ВГСУ, покладені обставини щодо відсутності доказів включення території поховань до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

І постанова Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 р. не спростовує факт не включення спірної території до Реєстру пам’яток, що покладений в основу рішення господарського суду від 17.03.2015р., та не свідчить про те, що врахування обставин, встановлених цією постановою щодо бездіяльності Волинської ОДА, яка не була стороною у справі, що оспорюється, мало б наслідком прийняття іншого судового рішення.

У п.п. 8.6, 8.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» роз’яснено, що прийняття та розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Отже, господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.

Заявниками обґрунтування заяви про перегляд за нововиявленими обставинами фактично зводиться до необхідності оцінки нового доказу в підтвердження існування обставин, про які сторона вже зазначала під час розгляду справи №903/32/15.

Судовим рішенням - постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 р. у справі №813/3160/16, на яку посилається заявник у заяві, не спростовано та не визнано фіктивність доказів, які лягли в основу судового рішення, а відтак, наведені позивачем в заяві обставини не є нововиявленими і не відповідають ознакам, передбаченим ст. 112 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (див. пп. 27 - 28 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Правєдная проти Росії" N 69529/01 та п. 46 рішення від 6 грудня 2005 року у справі "Попов проти Молдови" N 2). Однак, при цьому Суд наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (див. рішення Суду у справі "Брумареску проти Румунії" від 28 жовтня 1999 року). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (див. п.п. 51 - 52 рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24 червня 2003 року; ухвала Суду щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; п.п. 42-44 рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 9 червня 2011 року).

Зважаючи на те, що заявником не доведено наявність нововиявлених обставин зі змісту ст. 112 ГПК України, а судове рішення у справі №903/32/15 прийнято на підставі всіх обставин в їх сукупності, відсутні правові підстави для задоволення заяви Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу від 24.05.2017р. вхід. №01-60/464/17 про перегляд рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015р.

Судом не прийняті доводи заявника, що врахування судом при розгляді справи №903/32/15 протиправної бездіяльності Волинської ОДА, яка встановлена судом адміністративної юрисдикції, мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте, оскільки, як вже було зазначено, основним посилом при прийняття рішення по справі №903/32/15 була відсутність рішень відповідних органів про набуття спірною територією правового статусу об’єкта культурної спадщини, внаслідок чого, за висловом колегії суддів у постанові ВГСУ у справі, на час прийняття спірного розпорядження і укладення договору оренди земельної ділянки не існувало законодавчої заборони щодо передачі її в оренду. Доказів набуття спірною територією вказаного правового статусу суду не надано.

Судом не прийняті доводи позивачів, зазначені у письмових поясненнях, які фактично зводяться до необхідності додатково перевірити докази (висновок ОСОБА_5 культури і туризму Волинської ОДА), який був оцінений судами першої і касаційної інстанцій, в т.ч. і в контексті розпорядження КМУ №604-р.

Судом не прийнятті доводи заявника, що протиправна бездіяльність Волинської ОДА призвела до надання ОСОБА_5 культури і туризму Волинської ОДА позитивного висновку про погодження проекту землеустрою, оскільки це твердження є припущенням. І на даний час ОСОБА_5 не правомочно надати інший висновок, тому що правовий статус території не змінився, саме тому ОСОБА_5 зверталося з клопотанням про зупинення провадження до вирішення питання визначення правового статусу земельної ділянки.

Що стосується доводів заявника, що судом не надана оцінка діянням Волинської ОДА, то вказана юридична особа не була стороною у справі №903/32/15.

З’ясувавши за результатами розгляду заяви в порядку ст. 114 Господарського процесуального кодексу України відсутність нововиявлених обставин, господарський суд, керуючись ст.ст. 112-114 ГПК України,                                                   

УХВАЛИВ:

Заяву Представництва Американського Об’єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу від 24.05.2017р. вхід. № 01-60/464/17 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015 року у справі № 903/32/15 без змін.

Згідно ст. 93 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом п'яти днів з дня оголошення місцевим господарським судом.

          Суддя                                                                                    Філатова С. Т.