Справа № 1-27/09  

В И Р О К  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26 жовтня 2009 року                      Турійський районний суд Волинської області

під головуванням судді                 Овсієнка А.А.

за участю: секретаря                 Веремчук Л.Ю.

прокурора                           Книш В.В.      

потерпілих                           ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисника                        адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Турійську Волинської області кримінальну справу про обвинувачення   ОСОБА_4  , ІНФОРМАЦІЯ_1, українки, громадянки України, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, жительки м.Ковель, вул.Мєчнікова, 26/2 Волинської області, неодруженої, ІНФОРМАЦІЯ_3, пенсіонера, несудимої, у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.139, ч.1 ст.184 КК України,

в с т а н о в и в :  

     27 серпня 2003 року о 15 год 45 хв ОСОБА_4, маючи вищу медичну освіту та першу кваліфікаційну лікарську категорію, працюючи на посаді лікаря-інфекціоніста інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні, будучи зобов ’ язаною в силу вимог ст.52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92 № 2801-ХІІ, відповідно до якої медичні працівники зобов'язані подавати  медичну  допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя  
стані, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу, при безпосередньому виявленні у хворої ОСОБА_5, яка перебувала в маніпуляційній палаті інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні, різкого погіршення функції дихання з розвитком дихальної й серцевої недостатності та супутніх явищ акроціанозу губ та крил носа, не розпочала негайного проведення штучного дихання та закритого масажу серця до відновлення функцій дихання та серцебиття, або до приходу працівників реанімаційного відділення, а натомість безпричинно залишила хвору ОСОБА_5 в критичному для життя стані без відповідної невідкладної медичної допомоги, завідомо знаючи, що невжиття таких реанімаційних заходів може мати тяжкі наслідки для хворої.

Підсудна ОСОБА_4 свою винність у вчиненні інкримінованого їй злочину не визнала взагалі та суду показала, що вона не являлася лікуючим лікарем хворої ОСОБА_5, яка була госпіталізована в інфекційне відділення за наполяганням в.о. завідуючої відділенням реанімації та анестезіології ОСОБА_6, а тому при погіршенні стану хворої вона відразу викликала лікаря-реаніматолога ОСОБА_7, який робив відповідні медикаментозні призначення ОСОБА_5 Підстав для негайного проведення особисто нею штучного дихання чи закритого масажу серця хворій ОСОБА_5 не було, оскільки станом на 15 год 45 хв у хворої прослідковувалося, хоча і ослаблене, дихання та серцебиття.

Незважаючи на такі показання підсудної, винність останньої у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч.1 ст.139 КК України, повністю доведена зібраними у справі та дослідженими в ході судового слідства доказами.

Так, згідно витягів із наказів № 226 від 5 жовтня 1981 року (а.с.300 т.1), № 152/ос від 11 серпня 2003 року (а.с.301 т.1), ОСОБА_4 працює на посаді лікаря-інфекціоніста інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні з 1981 року, а з 11 серпня 2003 року на неї покладено виконання обов’язків завідувача інфекційним відділенням.

Як показала ОСОБА_4, станом на 27 серпня 2003 року вона була єдиним працюючим лікарем-інфекціоністом інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні.

Не заперечується самою підсудною та об’єктивно підтверджується записами у медичній картці № 1065 стаціонарного хворого (а.с.29-39 т.1) те, що хвора ОСОБА_5,           ІНФОРМАЦІЯ_4, о 13 год 30 хв 27 серпня 2003 року була госпіталізована в інфекційне відділення Ковельської центральної районної лікарні з клінічним діагнозом «Гострий ентероколіт неінфекційний, важкий перебіг. Нейротоксикоз». О 15 год 45 хв цього ж дня ОСОБА_4 була викликана черговою медсестрою в маніпуляційну палату у зв’язку з появою у хворої ОСОБА_5 явищ акроціанозу губ та крил носа.  

Як показали суду свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, будучи викликаною              ними о 15 год 45 хв 27 серпня 2003 року у зв’язку погіршенням дихання та появою у хворої ОСОБА_5 явищ акроціанозу губ та крил носа, ОСОБА_4 лише поверхнево оглянула дитину, після чого, не вживши жодних заходів та не давши ніяких вказівок, залишила маніпуляційний кабінет й повернулась вже після приходу лікаря-реаніматолога ОСОБА_7 приблизно о 16 год 00 хв.

Аналогічні показання дали суду потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які також підтвердили, що по приходу в маніпуляційний кабінет за викликом медсестер приблизно о  15 год 45 хв ОСОБА_4 обмежилась лише нетривалим оглядом хворої ОСОБА_5, після чого залишила дитину. До моменту приходу ОСОБА_7, тобто приблизно до 16 год 00 хв, жодних реанімаційних заходів хворій ОСОБА_5 ніхто не проводив.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_10 суду показали, що прибувши о 16 год 00 хв за викликом ОСОБА_4 в маніпуляційну палату інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні вони виявили хвору ОСОБА_5 без дихання та серцебиття, а тому відразу розпочали проведення таких реанімаційним заходів, як штучна вентиляція легень та закритий масаж серця. Однак, попри всі можливі вжиті ними заходи відновити серцебиття не видалося можливим і о 17 год 40 хв 27.08.03 було констатовано смерть  ОСОБА_5

Згідно з висновками комісійних судово-медичних експертиз № 13 від 26 квітня           2004 року (а.с.172-190 т.1), № 204 від 16 червня 2004 року (а.с.229-239 т.1), № 292 від             16 вересня 2006 року (а.с.186-201 т.2), при різкому порушенні функцій дихання та серцебиття з розвитком дихальної і серцевої недостатності, що супроводжувалося явищами акроціанозу губ та крил носа, виявленими у хворої ОСОБА_5 о 15 год 45 хв 27 серпня 2003 року, ОСОБА_4 повинна була розпочати проведення хворій штучного дихання та закритого масажу серця до відновлення функцій дихання та серцебиття або до приходу працівників реанімаційного відділення.

Вищевказані висновки судово-медичних експертиз ґрунтуються на повно та об’єктивно встановлених фактичних обставинах справи, зокрема: результатах патологоанатомічного дослідження (а.с.75-76 т.1), первинній медичній документації (медичній карті № 1065 стаціонарного хворого) (а.с.29-39 т.1), показаннях свідків та потерпілих, є науково обґрунтованими, послідовними і тому, з урахуванням визначених ч.1 ст.275 КПК України меж судового розгляду, - в достатній мірі інформативними й переконливими.

Як показала суду ОСОБА_4, їй було відомо, що акроціаноз губ та крил носа є симптомом порушення чи зупинки дихання з розвитком дихальної та серцевої недостатності.  

А тому, на думку суду, фактично залишивши за вищевказаних обставин хвору         ОСОБА_5 без відповідної медичної допомоги, не розпочавши негайно проведення штучного дихання, ОСОБА_4 усвідомлювала, що ненадання такої допомоги може мати для хворої тяжкі наслідки.

Доводи ОСОБА_4 про те, що медичних показань для негайного проведення таких реанімаційних заходів, як штучна вентиляція легень та закритий масаж серця, не було, спростовуються її ж власними твердженнями про те, що саме поява у хворої явищ акроціанозу губ та крил носа, а також порушення функції дихання були причиною виклику нею лікаря-реаніматолога.  

Таким чином, проаналізувавши в сукупності зібрані в ході досудового слідства та досліджені докази, суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.139 КК України, і кваліфікує її дії як ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого.  

Однак, оскільки вчинений ОСОБА_4 злочин, передбачений ч.1 ст.139 КК України, є відповідно до ч.2 ст.12 КК України злочином невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, а з дня його вчинення на момент постановлення вироку минуло понад два роки, суд на підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, визнаючи ОСОБА_4 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.139 КК України, одночасно звільняє  її від покарання у зв’язку з закінченням строків давності.  

ОСОБА_4 обвинувачується також в тому, що 27 серпня 2003 року приблизно о 13 год 00 хв вона, перебуваючи в приймальному відділенні Ковельської центральної районної лікарні, що по вул.Олени Пчілки, 4 м.Ковель Волинської області, висловила батькові хворої ОСОБА_5 ОСОБА_1 незаконну вимогу придбати медикаменти в аптечному кіоску          № 35, розташованому в приміщенні даного лікувального закладу.

Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.1 ст.184 КК України, як незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в комунальному закладі охорони здоров’я.

Разом з тим, у справі відсутні будь-які докази, які вказували б на наявність в діях ОСОБА_4 ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст.184 КК України.

Так, підсудна ОСОБА_4 категорично заперечила факт пред’явлення нею потерпілим ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 вимог оплати за надання хворій ОСОБА_5 медичної допомоги.

Про відсутність таких вимог зі сторони підсудної ствердили у своїх показаннях також свідки ОСОБА_6,  ОСОБА_7

Крім того, потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 впродовж досудового та судового слідства взагалі не вказували на те, що ОСОБА_4 вимагала оплатити лікування, профілактичні заходи чи певні види медичних послуг, які надавались, або мали бути надані Ковельською центральною районною лікарнею хворій ОСОБА_5 при поступленні останньої в даний лікувальний заклад.  

При цьому, потерпілий ОСОБА_1 не зміг також чітко та ствердно вказати, ким було складено та вручено йому в приймальному відділенні Ковельської центральної районної лікарні список медикаментів, необхідних для лікування його хворої дочки ОСОБА_5 і в подальшому придбаних ним в аптечному кіоску за власні кошти.

Як показали суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в приймальному відділенні          ОСОБА_4 лише роз’яснила ОСОБА_1, на запитання останнього, місцезнаходження аптеки, в якій він міг би придбати зазначені у списку ліки та висловила невдоволення з приводу відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при собі грошей, достатніх для придбання згаданих медикаментів. Вимог придбати медикаменти вона не висловлювала.

Таким чином, наявні у справі та досліджені судом докази навпаки вказують на те, що  ОСОБА_4 не висловлювалось потерпілим ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 жодних вимог оплатити медичну допомогу (лікування, профілактичні заходи чи певні види медичних послуг), яка надавалась, або мала бути надана Ковельською центральною районною лікарнею хворій ОСОБА_5 при поступленні останньої в даний лікувальний заклад, а отже – в діях ОСОБА_4 відсутній склад злочину, передбаченого ч.1 ст.184 КК України, зокрема – його об’єктивна сторона.  

За таких обставин суд визнає недоведеним пред’явлене ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.184 КК України, та виправдовує підсудну за даним обвинуваченням у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину.  

До набрання вироком законної сили суд залишає незмінним раніше обраний         ОСОБА_4 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Керуючись ст.ст.323, 324 КПК України, суд, -

з а с у д и в :  

ОСОБА_4   визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.139 КК України, та на підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити її від покарання у зв’язку з закінченням строків давності.

Визнати   ОСОБА_4   невинною у пред’явленому їй обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.184 КК України, та виправдати за даним обвинуваченням у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину.  

До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_4 без змін раніше обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.  

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення.

Головуючий